1. У дисертації представлено наукове обґрунтування та практичне вирішення актуальної задачі сучасної психіатрії – дослідження умов, факторів і механізмів формування та проявів агресивної поведінки при розладах особистості, що дозволило визначити клініко-психопатологічні, клініко-анамнестичні та психологічні закономірності особистісної мотивації агресивної поведінки, на підставі аналізу яких розроблено та впроваджено в практичну діяльність комплексну систему прогнозування ризику виникнення агресивної поведінки при розладах особистості. 2. Проведені дослідження вказують, що дисоціальний розлад особистості (F60.2) частіше зустрічається серед досліджуваних, які скоїли агресивні злочини (36,1% проти 2,4%; p<0,001). Імпульсивний підтип емоційно-нестійкого розладу особистості (F60.30) частіше реєструється серед осіб, що неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності у зв’язку з агресивними злочинами (42,9% проти 14,8%; p<0,02). 3. Клініко-психопатологічне дослідження показало, що в клінічній картині досліджуваних з розладами особистості, які скоїли агресивні злочини, переважає афективна симптоматика, передусім дисфорічна (57,7%; р<0,01), афективно-експлозивна форма патохарактерологічної поведінки (58,8%; p<0,001) з переважанням реакцій опозиції (41,2%; p<0,01) та емансипації (27,8%; p<0,05). Причому у досліджуваних, які мали рецидив протиправної агресивної поведінки, домінують дисфорічні стани (65,7%; p<0,01), нав'язливі потяги (37,1%; p<0,001) та ідеї (30,0%; p<0,01), тривожна симптоматика (54,3%, p<0,05), систематичне вживання алкоголю (42,9%, p<0,05), в той час як у осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності вперше, переважає депресивна симптоматика (63,0%; р<0,05) та суїцидальні спроби (11,1%; р=0,099), здебільшого демонстративного характеру. В групі досліджуваних з розладами особистості, які не скоювали агресивних злочинів, переважають апатичні (45,2%; p<0,05) або ейфоричні (23,8%; p<0,01) стани, депресивна (76,2%; p<0,001) та іпохондрична (42,9%; p<0,001) симптоматика, негрубі розлади мислення у вигляді надцінних ідей (38,1%; p<0,001), дисомнії (69,0%; p<0,05). Найбільш поширеною серед них є нестійка форма патохарактерологічної поведінки (54,8%; p<0,001) з переважанням реакцій відмови (33,3%; p<0,001) та імітації (28,6%; p<0,05). 4. Клініко-анамнестичне дослідження показало, що для більшості досліджуваних з розладами особистості, які скоїли агресивні злочини, характерна робота з низькою кваліфікацією (49,5%; p<0,05); наявність проблем, пов’язаних з трудовою діяльністю (96,9%; p<0,001), в тому числі конфліктами на роботі (25,8%; p<0,05), при проходженні військової служби, в сім’ї (68,5%; p<0,001); вони також частіше зазнавали фізичне насильство з боку оточуючих (38,1%; p<0,05). Протиправна агресивна поведінка достовірно частіше (p<0,05) спостерігається при спотвореній структурі сім'ї (наявність вітчима або мачухи), при алкоголізації членів сім'ї і внутрішньосімейних конфліктах (75,2%; p<0,001), в тому числі із застосуванням насильства, при перекладанні виховальних функцій на бабусь (дідусів) (40,2%; р<0,01), частих покараннях (91,8%; p<0,001). Більшість досліджуваних мали вже в дитячому і підлітковому віці поведінкові порушення (81,4%; p<0,001), а половина з них знаходилися в напружених і конфліктних відносинах з членами своєї сім’ї (48,5%; р<0,01). Досліджувані, які притягувались до кримінальної відповідальності повторно, частіше виховувалися вітчимом або мачухою (32,0%; p<0,001), мали неповну середню освіту (30,0%; р<0,05), конфлікти в сім’ї, здебільшого із застосуванням фізичної сили (51,2%; р<0,01), неврегульоване сексуальне життя (81,4%; p<0,05), конфліктні, зневажливі взаємовідносини з оточуючими людьми, зазнавали насильство, переважно фізичне (51,4%; p<0,001), мали порушення поведінки в дитячому і підлітковому віці (90,0%; p<0,001). 5. Протиправна агресивна поведінка засуджених характеризувалась високою частотою рецидивів протиправних дій, причому в 82,9% випадків злочин був більш тяжким, ніж попередній. 47,4% досліджуваних скоїли агресивні злочини у віці до 30 років, в тому числі 8,2% – до 20 років. На перший план виступали: психопатична самоактуалізація (40,2%), афектогенні і корисливі мотиви (34,0% і 19,6% відповідно). Причому у вперше засуджених домінували афектогенні мотиви (59,3%; p<0,001), у повторно засуджених – психопатична самоактуалізація (51,4%; p<0,001). В структурі злочинів переважали умисні вбивства (62,9%) та умисні тяжкі тілесні ушкодження (37,1%). В більшості випадків злочин заздалегідь не планувався, здійснювався поодинці (86,6%), в стані алкогольного сп'яніння (70,1%), жертвами були знайомі (59,8%) та родичі (16,5%). Відносини з потерпілими в цих випадках здебільшого були напруженими (37,8%) або конфліктними (25,7%). Ці показники корелюють з ведучими мотивами правопорушень – психопатичною самоактуалізацією (r=0,31, p<0,01), особистою неприязню до потерпілих (r=0,20, p<0,05). Агресивні дії досліджуваних у 52,6% були викликані віктимною поведінкою жертв. Злочину в 62,9% випадків передували образи, переважно вербальні (47,4%) та несподівана ситуація (16,5%), проте в 20,6% безпосереднього провокуючого фактору не було, передусім у досліджуваних, які скоїли агресивні злочини повторно (25,7%; p<0,05). 6. За результатами застосування методики Р.Кеттела виявилось, що 16,5% досліджуваних з розладами особистості, які скоїли агресивні злочини, мають низькі розумові здібності (р<0,05); 29,9% – емоціональну лабільність (р<0,05) і обмеженість, приземленість прагнень (32,0%; р<0,05). Для досліджуваних, які скоїли агресивні злочини вперше, характерна підвищена експресивність (14,8%; р<0,05), в той час як для повторно засуджених – високий ступінь підозрілості (35,7%; р<0,01), впевненості (62,9%; р<0,05) і напруженості (30,0%; р>0,05). Виразність проявів агресії і ворожості за методикою Басса-Дарки в групі засуджених достовірно вища за шкалами фізичної агресії (64,3 бали; р<0,001), підозрілості (64,6; р<0,01), дратівливості (55,9; р<0,001), почуття провини (77,5; р<0,001), ніж у осіб з розладами особистості, які не вчиняли протиправних агресивних дій. Оцінки повторно засуджених по всіх шкалах (крім шкал підозрілості і почуття провини) були достовірно вище (p<0,05) за відповідні показники в підгрупі засуджених вперше. Застосування методики діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі (модифікація Л.Н.Собчик) виявило, що досліджувані з розладами особистості, які скоїли агресивні злочини, мали дезадаптивну поведінку по авторитарному (38,1%; p<0,05), підозрілому (34,0%; p<0,001), дружелюбному (33,0%; p<0,01) та альтруїстичному (41,2%; p<0,01) типам поведінки. Причому у повторно засуджених агресивна, егоїстична і підозріла складові міжособистісних відносин були більш виражені порівняно з вперше засудженими (р<0,05). 7. Розроблена диференціально-прогностична бальна оцінка клініко-психопатологічних, соціальних і психологічних показників осіб з розладами особистості дозволяє прогнозувати на 95% рівні надійності ступінь ризику проявів протиправної агресивної поведінки та її рецидиву. До найбільш інформативних детермінант агресивної поведінки віднесені: афективно-експлозивна форма поведінки, виразність депресії, іпохондрії, відмова від контактів з оточуючими людьми, конфліктний характер сімейних відносин, застосування покарань в сім'ї, випадки насильства між батьками, часті порушення поведінки в дитячому та підлітковому віці, виразність проявів фізичної агресії, мінливість настрою, недовірливо-скептичний, авторитарний і агресивний типи міжособистісних відносин. 8. Корекція станів мотиваційної й емоційної сфер з урахуванням виявлених факторів ризику виникнення та рецидиву протиправної агресивної поведінки при розладах особистості є частиною комплексних реабілітаційних програм по їх профілактиці. |
