Поняття “кодифікація” отримало перспективу вивчення на етапі інтеграційного аналізу української літературної мови (останнє десятиріччя ХХ ст. і до сьогодні). Розкриттю змісту поняття “граматична кодифікація” в дисертації передувало висвітлення таких проблемних аспектів дослідження, як належність прескриптивної проблематики до лінгвістики, науковий статус нормативних граматик першої половини ХІХ ст., сутність прескрипцій, або приписів, які диференційовані на лінгвістичні та мовні. Щоб розкрити зміст поняття “граматична кодифікація”, в дисертації побудовано теоретичну модель його опису, в основі якої визнано зв’язок загальнодескриптивної (теорія кодифікації) і частководескриптивних теорій (регулювання мовної діяльності, норми, граматичного опису, взаємодії літературної мови і діалектів). Ця модель стала засобом реконструкції теорії та практики кодифікації з огляду на обрану джерельну базу досліджень, граматики першої половини ХІХ ст. Обґрунтовано доцільність вихідних абстракцій доведення проблеми – понять “мовна свідомість”, “граматична правильність літературної мови” та “норма як центр понятійного поля кодифікації”.
Розроблена в дисертації теоретична модель і застосовані вихідні абстракції доведення проблеми дозволили виявити і розкрити нові релевантні ознаки поняття “граматична кодифікація”, що є обов’язковими елементами його теоретичної характеристики: соціолінгвістичні чинники кодифікації, наукове підґрунтя кодифікації, теорія граматичної кодифікації, граматична правильність літературної мови, лінгвістична характеристика граматичних норм, практика граматичної кодифікації. 4. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. мала теоретичний і практичний вияви. І.Могильницький, І.Вагилевич, Й.Лозинський, Й.Левицький, Я.Головацький вперше систематизували лінгвістичне знання з метою обґрунтування норм літературної, в їхньому розумінні, мови і відібрали її граматичні норми. З огляду на відображення узусу, здійснена кодифікація тільки наближалася до досконалої, тому що не всі граматичні норми мали народну основу, визначену зв’язком з граматичною системою говірок південно-західного наріччя, були норми, зумовлені орієнтацією авторів на літературні тексти до ХІХ ст. Граматисти характеризували явища в нормі шляхом добору варіантів, що є підтвердженням перспективності кодифікації. Мету кодифікації відбивала виявлена у граматиках тенденція до відображення не тільки синхронного зрізу норм, а й діахронного. Кодифікацію здійснено на описовому та регулятивному етапах і лише частково на етапі реалізації (не всі граматики використовувались в навчальній практиці). Процес кодифікації постав у кодифікаційних програмах кожного автора граматики, між якими було багато спільного і відмінного. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. визначена такими соціолінгвістичними факторами: використанням української мови в університетській практиці та проповідницькій діяльності, потребою україномовних підручників, впливом лінгвістичних ідей двох культурно-історичних ареалів – австрійського і російського, розвитком української літератури, соціальною базою носіїв української мови. Наукове підґрунтя кодифікації української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. зумовлене зв’язком граматичного опису української мови з теорією міжслов’янської літературної мови ХVІ–ХVІІ ст., ідеями західноєвропейського граматичного раціоналізму та слов’янського порівняльно-історичного мовознавства, окремими аспектами лінгвістичного аналізу національних мов, знанням про українську мову, окресленими завданнями її опису. Теорію граматичної кодифікації ілюструє розкрита в текстах граматик природа граматичної правильності літературної мови, яку перші кодифікатори пояснили за допомогою характеристики граматичної форми, систематизації словозміни, відображення взаємодії лексичної та граматичної семантики, осмислення структури слова та його словотвірних зв’язків, формування змісту морфологічних категорій та синтаксичних понять. Граматисти виявили синтетичні засоби вираження граматичних значень, систематизували форми слів разом з теоретичними узагальненнями, що надалі розвивалися в нормативно-граматичних описах української мови М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера та ін. Перші кодифікатори зафіксували регулярні граматичні форми і складні випадки формотворення – вивчення матеріалу в такому напрямі теж продовжили граматисти другої половини ХІХ ст. Звернувши увагу на словотвірну похідність і напрями аналізу внутрішньої структури українського слова, галицькі дослідники виявили зв’язок значення слова і його будови, пояснили аспекти формо- та словотворення в контексті опозиції “традиційне”–“нове” через просування від простого до складного. Граматики засвідчили конкретно-історичне розуміння граматичної семантики, пошуковий характер її осмислення, взаємодію між одиницями лексичного і граматичного рівнів мови. Формування синтаксичної теорії відбулося шляхом розкриття зв’язку мови і мислення, опозицій “загальне”–“конкретне” та “логічне”–“граматичне”, завдяки розумінню зв’язків між морфологією і синтаксисом. Уперше почало розвиватися вчення про українське речення і словосполучення. Новизна тогочасного граматичного опису полягала в окресленні проблематики синтаксису в межах граматики, а не риторики, як це практикувалося у ХVIII ст.
Теорію граматичної кодифікації підтверджує здійснений у текстах граматик відбір лінгвістичних характеристик граматичних норм, який забезпечили греко-латинський канон граматичного опису літературної мови, запозичений з граматик XVI–XVII ст., ідея спорідненості слов’янських мов та граматична характеристика національних мов, увага до універсальних та ідіоетнічних ознак української літературної мови, створювана в Галичині граматична традиція опису рідної мови та застосовані методи її аналізу. Реалізований у граматиках першої половини ХІХ ст. греко-латинський канон граматичної правильності у формі конструктивних ознак і розвинутої в межах канону видової характеристики, зумовленої пізнанням україномовного матеріалу, став надалі надбанням прескриптивного мовознавства другої половини ХІХ ст. – за цією схемою здійснювався граматичний опис української мови у граматиках М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера та ін. Започаткований граматистами першої половини ХІХ ст. спосіб обґрунтування ознак української мови у зв’язку зі спорідненими слов’янськими мовами став надалі актуальною проблемою теоретичної лінгвістики. Уперше виявлена і розглянута на матеріалі української мови проблема мовних універсалій виявилася важливою для подальших типологічних досліджень. Автори граматик розкрили ідіоетнічну сутність української мови на рівні нормативних форм шляхом протиставлення літературного елемента усномовному в контексті початкового трактування опозиції “літературна мова”–“діалект”, вперше окресливши наддіалектну форму для території Галичини. У першій половині ХІХ ст. почала формуватися власна традиція аналізу української мови, визначена імпліцитними й експліцитними зв’язками між теоретичним та ілюстративним матеріалом граматик, актуалізацією різних методів та прийомів, серед яких найголовнішим виявився описовий (про що підтвердив нормативно-граматичний опис української мови в другій половині ХІХ ст.). Практику граматичної кодифікації у першій половині ХІХ ст. ілюструє компромісна орієнтація граматистів, за винятком Й.Лозинського, на літературні тексти до ХІХ ст. (визначила появу діахронного зрізу граматичних норм) і на узус, що посприяв відображенню синхронної динаміки граматичних норм. Це були характерні для говорів південно-західного наріччя морфологічні норми, які, як виявлено в дисертації, використовувалися і в україномовних художніх та наукових текстах першої половини ХІХ ст. Оскільки результати граматичної і текстової кодифікації частково збігалися, можна зробити висновок, що регіональна граматична традиція першої половини ХІХ ст. певною мірою підтримувала формування західного варіанта нової української літературної мови. Отримані в дисертації результати релевантні для дисциплін, які вивчають українську літературну мову. В курсі історії української літературної мови матеріал про граматичну кодифікацію висвітлює теоретичне знання про літературний стандарт, що формувався. Щодо його розвитку в першій половині ХІХ ст. опозицію понять “літературна норма”–“діалектна норма” доцільно розглядати як історично змінну величину, представлену не протиставленням елементів, а їх можливою єдністю. Розкриття та фіксація діахронного і синхронного зрізів літературної норми виявилися визначальними. Оскільки синхронний стан норм був зумовлений зв’язком з граматичною системою говірок південно-західного наріччя і відповідав західноукраїнському варіантові літературної мови, для Галичини, що перебувала в складі Австро-Угорщини, ця тенденція кодифікації була прогресивною і демократичною: вона ілюструвала прагнення авторів граматик формувати літературну мову на народній основі. Однак з погляду єдиного літературного стандарту для всіх українських територій (Галичини та Наддніпрянської України) така тенденція кодифікації не виявилася перспективною, тому з останньої чверті ХІХ ст. на західноукраїнських землях почалася переорієнтація на нову діалектну базу – південно-східне наріччя, яке лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови.
Для історії та теорії граматики української мови дослідження кодифікаційного процесу першої половини ХІХ ст. виявило становлення граматичних ідей, характер формування змісту граматичних категорій і понять. Кодифікатори уперше вирішували складне питання зв’язку лінгвістичної теорії та україномовного матеріалу. Досягненням граматистів був висновок про формулювання граматичних правил із фактів мови індуктивним, а не дедуктивним шляхом. Автори граматик вважали своїм завданням навчити своїх читачів не тільки правильно говорити та писати, а й мислити, що запрограмовувало в основу відбору нормативних граматичних одиниць вплив логіки. Тексти граматик зберегли конкретно-історичний зміст морфологічних категорій та окремих синтаксичних понять. Це були початкові уявлення про граматичну семантику, які мали суб’єктивний характер. Граматисти систематизували, визнавши первинними, формальні мовні ознаки. Здійснений ними опис української мови ілюстрував існуючі в мові причинно-наслідкові зв’язки, невідомі їхнім респондентам, але відображені формально. Розглядаючи творення слів, яке в програмах формування літературної мови було одним із найважливіших питань, граматисти пізнавали морфолого-лексичний характер словотвору і робили перші спроби в осмисленні відношень похідності. Граматики засвідчили вже певне знання про слово: воно не просто позначає предмети і явища, тобто виконує номінативну функцію, а й має різну будову за кількістю складів та коренів. Граматичне слово почало визначатися як членована одиниця, що належала до різних розрядів. Вперше формувалося синтаксичне вчення. Для історії українського мовознавства дослідження теорії кодифікації на матеріалі граматик першої половини ХІХ ст. висвітлило взаємодію тогочасних лінгвістичних парадигм у становленні системи наукового знання про граматичні ознаки української мови. Врахувавши доцільність окреслення історичних періодів у формуванні нормативно-граматичного вивчення української мови, перший етап граматичної кодифікації української мови пов’язуємо з мовознавчим контекстом Галичини. Укладені тут граматики започаткували нормативно-граматичний напрям вивчення української мови, основним досягненням якого була увага до її системи і структури. Представники цього напряму – І.Могильницький, І.Вагилевич, Й.Лозинський, Й.Левицький, Я.Головацький – здійснили опис української мови, наукова об’єктивність якого підтверджена зв’язком з теорією міжслов’янської літературної мови ХVІ–ХVІІ ст., з сучасним європейським мовознавством (ідеями загального мовознавства та славістики) і знанням про українську мову, що почало формуватися в дескриптивних і прескриптивних її описах. Розроблену в дисертації методику вивчення початкового періоду граматичної кодифікації української мови можна застосувати для розкриття кодифікаційної практики граматистів другої половини ХІХ ст., зокрема М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера. Вивчення цього нового періоду кодифікації внесе корективи у створену інтерпретаційну модель опису проблеми, однак це закономірно. Лише в такий спосіб можна розв’язати питання про періоди, напрями, тенденції розвитку теорії та практики граматичної кодифікації як компонента теорії української літературної мови.
Основні положення дисертації викладено в таких працях:
Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 373 с. Передумови граматичної кодифікації української літературної мови в Галичині (ХІХ ст.) // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 1999. – Вип.52–53. – С.112–118. Теоретичне пізнання української мови в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – Київ: Логос, 1999. – Ч.ІV. – С.139–147. Пошуки теоретичного підґрунтя аспектів граматичної кодифікації української літературної мови // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – Київ: Логос, 1999. – Вип.2. – Ч.І. – С.221–232. Особливості наукової інтерпретації української літературної мови у працях І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Наукові записки. Серія: Мовознавство. – Тернопіль: ТДПУ, 1999. – Ч.2. – С.57–65. Теорія речення у граматиці І.Могильницького // Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки. – Луцьк, 1999. – №13. – С.41–45. І.Могильницький про завдання граматики // Мова та історія: Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – Вип.54. – С.4–9. Імпліцитний вияв граматичної орієнтації І.Могильницького // Мова та історія: Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – Вип.53. – С.18–25. Екстралінгвістичні та лінгвістичні чинники граматичної кодифікації літературної мови в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Українознавчі студії. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – №2. – С.15–26. Перебіг процесу наукового пізнання української літературної мови в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Мова і культура: Філософія мови і культури. Культурологічний компонент мови. – Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2000. – Вип.2. – Т.1. – С.87–93. Вчення про словосполучення в рукописній граматиці І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – Вип.28. – С.325–329. Ідея спадкоємності і розвитку морфологічних категорій української мови на початку ХІХ ст. // Вісник Львівського університету. Сер. філологічна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – Вип.29. – С.54–61. Парадигматичні трансформації греко-латинського канону граматичної правильності в східнослов’янських граматиках першої половини ХІХ ст. // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. Педагогіка. Психологія. – Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. – Вип.3. – С.289–294. Зміст граматичних категорій дієслова в граматиках першої половини ХІХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. – Вінниця: ВДПУ, 2000. – Вип.2. – С.43–48.
Мовознавці першої половини ХІХ ст. про взаємодію лексичної та граматичної семантики // Філологічні студії. – Луцьк, 2000. – №1. – С.125–130. Мовознавчі праці першої половини ХІХ ст. про окремі аспекти формо- та словотворення в українській мові // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2000. – Вип.4. – С.24–35. Формування теорії кодифікації в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. – Вип.30. – С.69–77. Теоретичний компонент у тексті граматик української мови (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. – Вип.26. – С.139–146. Описова методика аналізу в граматиках першої половини ХІХ ст. // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – Київ: Логос, 2000. – Вип.2. – Ч.І. – С.216–227. Теоретичні джерела рукописної граматики Івана Могильницького // Мовознавство. – 2000. – №4–5. – С.26–32. Становлення прескриптивної лінгвістики в Галичині // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Донецьк: Дон НУ, 2001. – Вип.7. – С.222–231. Про сутність поняття “кодифікація” // Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. – Київ: НПУ, 2001. С.19–28. Прескриптивна лінгвістика і напрями теоретичного пізнання синтаксичних проблем у першій половині ХІХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія: Зб. наук. праць. – Чернівці: Рута, 2001. – Вип.106. – С.107–116. Ідеї порівняльно-історичного мовознавства і граматичний опис української мови в першій половині ХІХ ст. // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип.7. – С.240–247. Українські граматики першої половини ХІХ ст. про категорію власних і загальних назв // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. – Вип.37. – С.42–46. Універсальне та ідіоетнічне розуміння сутності мови в рукописній граматиці Івана Могильницького // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського держ. лінгв. університету. Філологія. Педагогіка. Психологія. – Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – Вип.4. – С.250–258. Про граматичні параметри літературних текстів першої половини
ХІХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія: Зб. наук. праць. – Чернівці: Рута, 2001. – Вип.117–118. – С.42–46. Зіставлення граматичного опису слов’янських мов і визначення дії лінгвістичної свідомості (формування граматичного канону в першій чверті ХІХ ст.) // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. статей. – Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – С.54–59. Про лінгвістичну свідомість кодифікаторів української мови в першій половині ХІХ ст. // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – Черкаси, 2001. – Вип.24. – С.23–26.
*** З історії національно-мовного відродження Галичини // Мова і духовність нації: Монографія / Відп. ред. Т.І.Панько. – Київ: НМК ВО, 1992. – С.26–58. З історії вивчення лексичної та граматичної систем української мови (Галичина, ХІХ ст.): Текст лекцій. – Львів: ЛДУ, 1993. – 83 с. Граматична характеристика української літературної мови у працях І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.): Текст лекцій. – Львів: ЛДУ, 1999. – 165 с.
*** Діяльність Якова Головацького і проблеми українського мовознавства в Галичині // Українська філологія: досягнення і перспективи. До 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті. – Львів, 1994. – С.105–114. Теорія української літературної мови в Галичині (І половина ХІХ ст.) // Міжнародна наукова конференція пам’яті проф. А.О.Білецького (1911–1995) “Актуальні питання філології”. Тези доповідей. – Київ, 1996. – С.54. Іван Франко про ознаки поняття “язикова традиція” // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин. Матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів. – 25–27 вересня 1996 р.). – Львів: Світ, 1998. – С.723–726. Про початок граматичної кодифікації нової української літературної мови в Галичині ХІХ ст. // Українська мова: з минулого в майбутнє. – Київ, 1998. – С.55–57. Антитеза логічного і граматичного, загального і конкретного в граматиці І.Могильницького // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 25–27 січня 1999 р. – Львів: Літопис, 1999. – С.136–144. Ідея спорідненості слов’янських мов у граматиці І.Могильницького // Slavica Tarnopolensia. – 1999. – № 6. – С.62–71. Теорія літературних мов і праці Л.А.Булаховського // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 1999. – С.51–54. Мовознавчі ідеї чеських учених і теоретичне пізнання української літературної мови // Проблеми слов’янознавства: Зб. наук. праць. – Львів; ЛНУ ім. І.Франка, 1999. – Вип.50. – С.70–76. Особливості зіставної методики у граматиці І.Могильницького // Проблеми зіставної семантики: Зб. статей за доповідями Міжнародної наукової конференції 23–25 вересня 1999 р. – Київ, 1999. – С.444–448. Висвітлення синтаксичних проблем у граматиці І.Могильницького // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2000. – С.216–221. Граматичний аспект мовознавчої діяльності греко-католицького духовенства в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Християнство й українська мова. Матеріали наукової конференції. – Київ. 5–6 жовтня 2000 р. – Львів: Вид-во Львівської Богословської Академії, 2000. – С.396–404. Теоретичні джерела граматичного опису української мови в першій половині ХІХ ст. // Історія української лінгвістики. – Київ–Ніжин: НДПУ, 2001. – С.33–42.
*** Лінгвістична україністика в Австро-Угорщині (19 ст.) // Теория и практика преподавания славянских языков. Тезисы докладов ІІІ Международной конференции. – Печ: Типография Чабы Молнера, 1996. – С.53–54. Особливості граматичного опису української мови в рукописній граматиці Івана Могильницького // Wiener Slawistischer Almanach. 2000. – B.46. – Р.239–246. Вчення про синтаксис в українському мовознавстві Галичини (перша половина ХІХ ст.) // Studia Russica. – Budapest, 2000. – C.150–156. Джерела формування української національної граматичної традиції в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Hungaro-Baltoslavica 2000. – Budapest, 2000. – P.89–90. Про одну з тенденцій розвитку граматичної теорії в першій половині ХІХ ст. // Sowo. Tekst. Czas. Materiay V Midzynarodowej Konferencji Naukowej (Szczecin 8–9 czerwca 2000 r.). – Szczecin, 2001. – S.224–231. Граматична культура в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Язык и социум. Материалы ІV Международной конференции. 1–2 декабря 2000 г. – Минск, 2001. – Ч.1. – С.60–63. Про взаємодію літературної та діалектної норм у першій половині ХІХ ст. // Ukrajinistika na prahu noveho stoletн a tisнletн. Problйmy jazyka, literatury a kultury. 1 Olomouckй sympozium ukrajinist. Sbornk Pspevk. – Olomouc, 2001. – P.78–85.
|
