Анотація до роботи:

Мединська Ю.Я.

“Колективне несвідоме як глибинна детермінанта етнічного менталітету”, рукопис на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук.

19.00.01 – загальна психологія, історія психології.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова

Одеса, 2005.

Дисертаційна робота є науково-методологічним дослідженням, проведеним на стику етнопсихології та аналітичної (юнгіанської) психології, експериментальна частина якого реалізована у форматі тренінгово-терапевтичної роботи (ТТР) у групах осіб похилого віку. Об’єктом дослідження є колективне несвідоме як глибинно-психологічний чинник рис етнічного менталітету, предметом - структура колективного несвідомого в контексті глибинно-психологічного спричинення рис етнічного менталітету. Актуальність досліджуваної тематики має чотири виміри: теоретичний (побудова та верифікація авторської гіпотези стосовно невирішеної наукової проблеми); методологічний (синтезування інструментарію наукового пошуку на стику двох дисциплін); прикладний (розробка та апробація методик ТТР з урахуванням поставлених дослідницьких цілей); соціально-просвітницький (сприяння запровадженню у вітчизняний науковий дискурс сучасних герменевтичних прийомів та подоланню критичної налаштованості носіїв етнічного менталітету щодо його негативних сторін).

На основі аналізу сучасних наукових підходів до розуміння феноменів менталітету, ментальності, закономірностей життєдіяльності етнічних спільнот обґрунтоване визначення поняття “етнічного менталітету” як багатовимірної інформаційної психічної структури, котра може бути детермінована як на генетичному рівні, так і без вузько біологічної причинності і реалізується на основі та завдяки циркуляції інформаційних потоків (психічних змістів) різної значимості та міри упорядкованості, відмінної інтенсивності та ступеня усвідомленості, глибини причинно-наслідкових та акаузальних зв’язків, котрі всі разом інтегруються у етнічну ідентичність.

Аналітичне опрацювання юнгіанської глибинно-психологічної концепції стосовно питань структури психічного апарату та особливостей індивідуального психічного розвитку є основою для представлення сутнісного змісту, теоретичного доведення, методологічного обґрунтування та емпіричної перевірки таких авторських гіпотез: а) етнічний менталітет як одна із форм групової ідентичності є маніфестацією колективного несвідомого; б) у контексті спричинення рис етнічного менталітету доцільно розглядати колективне несвідоме як дворівневе, а саме як таке, що складається із найбільш глибинного – універсального – прошарку, та поверхневого – етнічно-специфічного. Найглибший рівень колективного несвідомого генерує універсальні архетипічні констеляції, котрі опрацьовує і трансформує етнічно-специфічний прошарок. Тому всезагальні мотиви виникають у міфології, релігії, мистецтві, а також в індивідуальному досвіді лише в етнічно-специфічному аранжуванні.

З метою емпіричної верифікації авторської гіпотези стосовно структурування колективного несвідомого організовано експеримент у формі групової ТТР з особами “післяполудневого” (за К.Г. Юнгом), похилого віку. В процесі ТТР застосовувались методи ампліфікації та активної уяви, описані та обґрунтовані у психотерапевтичної концепції юнгіанської психології. Підготовчим етапом для застосування згаданих методів стало аналітико-синтетичне опрацювання слов’янської, єгипетської, австралійської і китайської міфологічних систем та побудова матриць архетипічних змістів як інформаційно-методичної бази психологічного експерименту. На основі результатів контент-аналізу протоколів групових занять диференційовано чотири типи когнітивно-емоційних комплексі-реакцій (КЕКР) акцептації та шість типів КЕКР відкидання, котрі виникали у групах при застосуванні міфологічної символіки. Відтак перевірено зв’язок між походженням архетипічної символіки (автентична та іноетнічна) і здатністю носіїв конкретного етнічного менталітету до її конструктивного опрацювання під час ТТР. Виявлено статистично достовірну кореляцію між автентичним походженням міфологеми та її кращою, порівняно з іноетнічною символікою, придатністю для символізації індивідуального досвіду, світоглядних установок, особливостей Я-концепції тощо. Натомість іноетнічні міфологеми частіше описують аспекти психічної реальності, котрі не актуальні або ж не опрацьовані представниками тієї чи іншої етнічної спільноти.

На основі якісної інтерпретації отриманих даних визначена специфіка менталітету українського етносу: архетипічні констеляції відображають результати незавершеної сепарації від материнського об’єкта, котрий у сприйнятті носія українського менталітету постає або як ідеалізований, або як нереально-абстрактний. У першому випадку процес сепарації застрягає на початковому етапі (ідеалізація), а наступні стадії (знецінення та конструювання реального образу) не реалізуються. Другий варіант виникає в результаті псевдосепарації, коли етап знецінення “випадає”, сконструйований в результаті образ є штучним, утвореним через заперечення інтенсивності деяких рис, невизначено-абстрактним, а тому недоступним для побудови реального стосунку. Однією з основних архетипічних структур українського менталітету, котрі генеруються на рівні універсального колективного несвідомого та аранжуються його етнічно-специфічним прошарком, є бінарний архетип Матері-й-Дитини, котрий рідко розвивається у інші, не симбіотичні за формою архетипічні форми.

Дана дисертаційна робота присвячена розв’язанню наукової проблеми обґрунтування механізмів психологічного спричинення особливостей етнічного менталітету та характеристики у цьому контексті психологічних рис, притаманних українському етносу. За результатами проведених теоретичного, методологічного та емпіричного пошукувань можна зробити наступні висновки відповідно до сформульованих завдань:

1. Колективне несвідоме як базову структурно-топологічну складову людської психе, що має онтологічний статус феномена, апріорно недоступного остаточному пізнанню, доцільно диференціювати на два рівні. Найглибший прошарок генерує нейтральні щодо етнічної специфіки універсальні архетипи. Після проходження етнічно-специфічного прошарку архетипічні змісти трансформуються, набувають етнічно-специфічної форми, у результаті чого виникають в індивідуальному несвідомому, свідомості, а також у колективних світоглядних системах та мають при цьому виразні риси, притаманні менталітету того чи іншого етносу. Дворівневий поділ колективного несвідомого пояснює наявність помітної різниці в аранжуванні у різноетнічних міфологічних системах загальнолюдських, типових мотивів.

2. У процесі розробки методичного інструментарію, адекватного меті дослідження, обґрунтована доцільність організації роботи ТТГ осіб похилого віку, котрі ідентифікують себе як представників українського етносу. Це пов’язано насамперед із специфікою завдань індивідуації, що актуалізуються у другій половині життя. Оскільки екзистенційна мета на етапі старіння – це повторний синтез ідентичності через самозаглиблення, рефлексію внутрішньої реальності, а не через реалізацію експансивних поведінкових стратегій, то очевидно, що більшою є ймовірність появи не лише індивідуальної, а й архетипічної символіки під час терапевтичної регресії учасників ТТГ. Виконання відбору учасників за ознакою етнічної ідентичності проводилось на основі розробленого плану, обґрунтованого у контексті чотиривимірної моделі етнічного менталітету А.В. Фурмана та авторського визначення етнічного менталітету.

Методологічним результатом дослідження є теоретичне обґрунтування авторського визначення змісту поняття “етнічний менталітет”, що використовувалось як базове. Науковий пошук у дослідженні ведеться на пограниччі етнопсихології та глибинної психології, тому доцільно розглядати етнічний менталітет як багатовимірну інформаційну структуру, котра може бути детермінована як на генетичному рівні, так і без вузько біологічної причинності, реалізується на основі та завдяки циркуляції інформаційних потоків (психічних змістів) різної значущості та міри впорядкованості, інтенсивності та усвідомленості, глибини причинно-наслідкових й акаузальних зв’язків, що сукупно визначають етнічну ідентичність.

У процесі дослідження обґрунтована система операційних процедур, що адекватна його меті, а саме, доцільність, принципи та обмеження у застосуванні методів ампліфікації й активної уяви із залученням міфологічного матеріалу різного походження (автентичних та іноетнічних для даного етносу міфологем). Враховуючи загальні умови функціонування ТТГ, а також специфічні вікові зміни в когнітивній, мотиваційно-вольовій, емоційній та особистісній сферах учасників експерименту, найбільш адекватним методом ТТР є ампліфікація, та обмежено доступним для використання – активна уява.

3. На підставі аналітико-синтетичного опрацювання фемінних мотивів слов’янської, єгипетської, австралійської та китайської міфологій встановлена номенклатура автентичних та іноетнічних міфологем, що презентована у вигляді матриць архетипічних змістів жіночих міфологем. Пропонований спосіб систематизації архетипічних змістів є авторською інновацією у сфері практики, оскільки розроблені матриці доцільно використовувати як робочий матеріал при веденні ТТГ, котрі реалізуються в контексті аналітичної глибинно-психологічної концепції. Практичне застосування матриць проілюстроване у роботі з урахуванням необхідності подальшої статистичної обробки зібраного матеріалу. В результаті до експерименту залучено по 5 міфологічних тем (міфологем) з кожної розглянутої системи.

4. На матеріалі досвіду практичного ведення ТТГ осіб похилого віку із цілеспрямованим застосуванням міфологічного матеріалу в процесі ампліфікації виокремлені та класифіковані когнітивно-емоційні комплекси-реакції груп (КЕКР) двох основних типів - акцептації та відкидання. Зокрема, серед КЕКР акцептації виділено такі підвиди реагування: позитивна оцінка групою міфологеми на тлі помірно вираженої позитивної емоційної реакції; продуктивне фантазування, розвиток запропонованої теми (часом після паузи різної тривалості); знаходження учасниками паралелей у власному життєвому досвіді до міфологічних мотивів; виражена позитивна емоційна реакція (загальне піднесення, активізація обговорення, інсайт). Воднораз серед КЕКР відкидання характерні такі підвиди реагування: негативна оцінка групою міфологеми на тлі помірно вираженої негативної емоційної реакції; мовчазна пауза, неможливість розвинути тему навіть при підтримці з боку ведучого; нерозуміння, перепитування (не менше 3-х уточнювальних запитань) та неможливість когнітивної інтеграції запропонованого образу; різке емоційне неприйняття (протест, обурення); знецінення через висміювання; пасивне неприйняття – група ніяк не реагує на запропоновану тему, розвиває свою тематику.

1. За результатами контент-аналізу слов’янські міфологеми більш як удвічі частіше викликали КЕКР акцептації, аніж іноетнічні. Статистична перевірка істотності зв’язку між походженням міфологеми та типом КЕКР групи на її застосування у процесі ампліфікації виявляє значимий коефіцієнт кореляції. Отже, автентичні міфологеми є більш адекватними символами для маніфестації глибинно детермінованих психічних констеляцій у досвіді носіїв відповідного етнічного менталітету, аніж іноетнічні.

Порівняльний аналіз змісту слов’янських та іноетнічних фемінних міфологем, а також особливостей реагування на них носіїв слов’янського менталітету дає змогу доповнити картину українського характеру, вибудовану на даний момент науковцями. Інтерпретація вищезгаданих емпіричних даних виявляє стагнацію процесу психічної сепарації від Великої Матері. Важливі психологічні риси українського етнічного менталітету спричинені недостатньою сепарацією від материнського об’єкта, котрий у символічно-фантазійному плані колективних уявлень має дві архетипічні форми: а) абсолютно ідеалізована Матір; б) нереально-абстрактна (“м’яко-амбівалентна”) Матір. Із урахуванням компенсаторного характеру психічного функціонування як такого можемо припускати наявність зворотної сторони вищеназваних процесів ідеалізації та формування позбавленого емоційної складової образу: а) несвідоме функціонування ідеї “жахливої”, абсолютно негативної, смертоносної Матері; б) незріле, далеке від сублімації опрацювання через підпорядковану функцію всього комплексу архаїчних почуттів до матері, як позитивних, так і негативних. У результаті має місце гальмування розвитку раціональних та вольових компонентів саморегуляції, виникають відповідні проблеми у життєдіяльності етносу, такі як інертність, пасивність, неадаптивний індивідуалізм, надмірне поширення поведінкових моделей, збудованих на інфантильній ідеалізації.

Публікації автора:

М о н о г р а ф і я

1. Мединська Ю.Я. Колективне несвідоме як глибинна детермінанта етнічного менталітету // Психологія і суспільство. – 2004. - № 3. – С. 50-117 (6,5 арк.)

С т а т т і у н а у к о в и х ф а х о в и х в и д а н н я х

2. Мединська Ю.Я. Агресивна дитина: зрозуміти, щоб допомогти // Психологія і суспільство. – 2002. - № 1. – С. 107–119 (1,1 арк.)

3. Мединська Ю.Я. Храмобудування як порятунок від страху // Психологія і суспільство. – 2002. - № 2. – С. 4-9 (0,5 арк.)

4. Мединська Ю.Я. Чотири виміри міфу // Психологія і суспільство. – 2003. - № 4. – С. 30-39 (0,7 арк.)

Т е з и д о п о в і д е й

5. Мединська Ю.Я. Психоаналітичне пояснення молодіжної агресії: кросдисциплінарний підхід // Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний): Інформаційний бюлетень. – 2002. – Випуск № 3. – С. 44–45 (0,1 арк.)

6. Мединська Ю.Я. Модуси функціонування психічного матеріалу як взаємодоповнення раціональних та ірраціональних // Технологія інноваційного пошуку в системі вищої освіти. Збірка матеріалів до Другої регіональної науково-методичної конференції (31.01.2003). – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – С. 78-81 (0,1 арк.)

7. Мединська Ю.Я. Символізм інноваційного освітнього процесу з погляду глибинної психології // Наукове проектування інноваційних та економічних систем національної освіти. Збірка матеріалів до загально-академічної наукової конференції (17.04.2003). – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – С. 38-39 (0,1 арк.)

8. Мединська Ю.Я. Деякі особливості вітакультурної парадигми з погляду глибинно-психологічної моделі пізнання // Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний): Інформаційний бюлетень. – 2004. – Випуск № 4. – С. 29-31 (0,1 арк.)