У дисертації науково обґрунтовано сутність діяльності комерційних банків, їх роль та вплив на фінансову стабільність держави в період ринкової трансформації національної економіки, розроблено пропозиції щодо вдосконалення управління активними і пасивними операціями комерційних банків та визначення показників достатності банківського капіталу, державного регулювання діяльності комерційних банків. Проведене дисертаційне дослідження дозволило обґрунтувати наступні висновки і пропозиції: Економічна природа і сутність банківської діяльності полягає у прийомі депозитів та наданні кредитів на умовах строковості, платності, повернення, цільового характеру використання, обслуговуванні грошового обігу, задоволенні потреб у фінансових послугах як економічної системи загалом, так і окремих її учасників, а також функціонуванні з метою отримання зиску. Банківська діяльність базується на делегованому моніторингу, на трансформації неліквідних активів у ліквідні зобов’язання, на моніторингу потенційних інновацій. Таким чином, банківська діяльність не обмежується виконанням базових функцій і має досліджуватися не з підходу “банк заради банку”, а навпаки – “банк заради збільшення добробуту економічної системи загалом і власного добробуту зокрема”. На основі обґрунтування економічної природи банківської діяльності запропоновано уточнення до визначення комерційного банку, де банк розглядається як юридична особа, що здійснює різноманітні операції на грошовому ринку і ринку капіталів на свій власний ризик і від свого імені, зокрема приймає депозити, видає кредити на умовах платності, строковості, повернення, цільового характеру використання, обслуговує грошовий обіг, задовольняє потреби у фінансових послугах як економічної системи загалом, так і окремих її учасників, а також функціонує з метою збільшення ринкової вартості капіталу власників банку. Розглянувши функції, які виконують комерційні банки, запропоновано розширити тлумачення трансформаційної функції. Банки як невід’ємний елемент економічної системи здатні збільшувати споживання різних економічних агентів. Економічні суб’єкти за умови функціонування банківської установи досягають вищого рівня ефективності, ніж без неї, за рахунок її здатності до подрібнення фінансових активів, а їх укрупнення створює можливості задоволення потреб позичальників у великих номінальних вартостях. Здійснюючи моніторинг потенційних інновацій, банки збільшують купівельну спроможність інноватора. Залучені банками кошти є джерелами купівельної спроможності для здійснення ними інвестицій та інновацій, поза тим, що вони зберігають накопичені людством багатства. Всебічно обґрунтовано необхідність банків для економічної системи, а також сформульовано принцип діяльності банківської установи – гарантування вартості її зобов’язань та її визначеність у будь-який час. Дотримання даного принципу дозволяє банкам виконувати функції фінансового посередника, розрахункового центру, гаранту, а також довірчу та соціальну функції. Причина успішного функціонування банків у сучасному світі та визначення їх місця в економічній системі полягають у здатності банків збирати й аналізувати фінансову інформацію. Делегування банку повноважень з аналізу фінансового стану позичальника, прийняття рішення про видачу кредитів позичальникам та моніторингу діяльності клієнтів, що отримали позики з метою повернення позичальниками отриманих позик, створює синергетичний ефект для економіки країни, оскільки збільшується її фінансування, зберігається накопичене національне багатство, яке використовується на користь збільшення споживання, інновацій тощо. Отже, суб’єкти господарювання зацікавлені у моніторингових навичках банку, оскільки у разі самостійного моніторингу вкладники могли б витратити більше часу та коштів на контроль за діяльністю позичальників і моніторинг потенційних інновацій. Вплив банків на фінансову стабільність держави водночас має як позитивний, так і негативний ефект. Визначено, що рівень впливу банків на фінансову стабільність держави описують такі параметри, як відкритість банківської системи, рівень вільних резервів, рівень обов’язкових резервів, стратегія банків щодо рівня надлишкових резервів, попит на готівкову форму розрахунків, значення мультиплікаторного розширення депозитів. Банкрутство банків призводить до дестабілізації на фінансових ринках, а відтік вкладів може поставити під загрозу функціонування банківської системи загалом. Збільшення будь-якого альтернативного використання резервів буде зменшувати мультиплікаторне розширення депозитів. Зменшення мультиплікаторного розширення депозитів буде зменшувати джерела коштів банків для фінансування потреб економіки. З”ясовано, що розмір вільних резервів визначається, в основному, такими параметрами, як рівень ділової активності, розмір інфляції, рівень процентних ставок по залученню і по розміщенню ресурсів, рівень доходності операцій з цінними паперами і валютними цінностями. Використання ресурсів комерційних банків на купівлю державних цінних паперів знижує їх фінансовий потенціал та обмежує інвестиційні можливості розвитку економіки, скорочує виробниче споживання, підвищує ціну кредитних ресурсів, знижує в кінцевому підсумку доходи бюджету та негативно впливає на фінансову стабільність держави. Поглиблено визначення сутності поняття “кредитний потенціал” і розкрито його взаємозв’язок із банківськими пасивами. Одним із найперспективніших способів залучення додаткових джерел для збільшення кредитного потенціалу комерційних банків України запропоновано розглядати розвиток недепозитних джерел формування банківських коштів, а саме розвиток ринку ощадних сертифікатів, облігацій та векселів.
Встановлено, що оптимального співвідношення між збільшенням капіталу за рахунок внутрішніх джерел чи за рахунок зовнішніх не існує. За певних обставин внутрішні джерела збільшення капіталу можуть бути ефективнішими, ніж зовнішні, і навпаки. Проте поєднання внутрішніх та зовнішніх джерел дозволяє збільшити розміри капіталу. Доведено, що для підвищення ефективності управління капіталом банку повинні використовуватися і внутрішні, і зовнішні джерела. Проаналізовано важливість дивідендної політики як для власників банку, так і для самого банку та встановлено, що визначення оптимальної величини розподіленого прибутку має вплив на збільшення капіталу банку, є інструментом підвищення ефективності управління капіталом банку. Доведено доцільність реінвестування коштів у банку, але до того моменту, доки дохід від реінвестицій перевищуватиме будь-яке інше вкладення коштів. Відсутність накладних витрат при реінвестиції прибутку у банку виступає додатковим аргументом для реінвестування. Разом з тим для врахування інтересів певних акціонерів, яким не вигідно максимізувати прибутковість їх вкладень, банку доцільно направляти частину прибутку на виплату дивідендів. Визначено, що одним із найважливіших методів управління зобов’язаннями банку виступає ціноутворення банківських депозитів. Застосування таких методів, як метод загального фонду та метод граничної вартості щодо ціноутворення банківських депозитів дозволяє впливати на розміри залучених депозитів, їх стабільність та джерела. При організації депозитних операцій комерційним банкам доцільно дотримуватися вимог ліквідності балансу, які базуються на узгодженні депозитних ресурсів по строках та розмірах з активними операціями, що передбачається провести за їх рахунок, забезпечити розширення різних видів депозитних операцій, надаючи різноманітні пільги та додаткові послуги з метою збільшення кількості та розмірів вкладів, створення в банку спеціальної системи внутрішнього контролю за залученням та розміщенням грошових коштів. Обгрунтовано, що впровадження позабалансового фінансування дозволить банку підвищити ефективність управління його пасивами. Незважаючи на відносно незначні обсяги позабалансового фінансування у діяльності вітчизняних комерційних банків, даний метод має великі перспективи застосування. Постійний контроль та моніторинг результатів застосування тих чи інших методів управління пасивами дозволить корегувати останні для забезпечення стабільної, зростаючої у необхідних обсягах ресурсної бази.
Необхідність державного регулювання банківської діяльності обґрунтовано з позицій теорії асиметричної інформації. Проаналізовано і запропоновано вдосконалення системи регулювання банківської діяльності, а саме впровадження часткового страхування депозитів, страхування вкладів приватними страхувальниками, використання визначення ринкової вартості капіталу для встановлення вимог до його мінімальної величини. Доведено доцільність використання відносного виміру достатності капіталу. Критично аргументовано недоліки Базельської угоди щодо визначення достатності капіталу та запропоновано способи їх уникнення, що полягають у врахуванні ризиків у банківській діяльності. 12. Державне регулювання банківської діяльності повинно встановлювати жорсткий нагляд за банками з метою упередження надмірного збільшення кредитування. Запропоновано вважати однією з причин багатьох фінансових дестабілізацій розмежування відповідальності між різними регулюючими органами. Під час фінансової дестабілізації важливою є не присутність кредитора в останній інстанції, а його здатність вжити всіх заходів щодо поліпшення ситуації. Встановлено, що кредитор в останній інстанції може скорочувати депресію, яка виникає внаслідок фінансових дестабілізацій. Доведено, що допомога неефективно керованим банкам у даний момент збільшує їх неефективність в майбутньому. 13. Аргументовано, що обмежуючи кредитну експансію комерційних банків через високий рівень державного споживання, держава підвищує ціну кредитних ресурсів для реального сектору. Для збільшення кредитної експансії комерційних банків необхідним є обмеження державного споживання через зменшення попиту держави на кредитні ресурси. Відзначено надзвичайну актуальність для національної економіки проблеми переведення готівки поза банками в банківську систему. У роботі обгрунтовано, що в Україні існують механізми збільшення кредитування реального сектору економіки, розвитку підприємницької діяльності та стимулювання розширення виробництва через активізацію комерційних банків у залученні готівки поза банками, створення додаткової купівельної спроможності, їх участі у виробничих програмах позичальників. 14. З позицій теорії фірми обгрунтовано підходи до моделювання банківської діяльності та розроблено відповідну економіко-математичну модель управління активами і пасивами комерційного банку, що побудована за принципом додаткого зворотного зв”язку між результатами та ресурсами економічної системи. Апробація даної моделі на прикладі ВАТ Банк “БІГ Енергія” підтвердила її ефективність. |
