У роботі на підставі клініко-лабораторного обстеження хворих, статистичного аналізу впливу факторів початкового стану хворого на результати його лікування та вивчення результатів використання різних методів лікування, у тому числі балонної дилатації та ендопротезування відпрацьовано комплексний діагностично-лікувальний підхід до хірургічного лікування хворих на ПОСС, який містить наукову новизну й дозволяє поліпшити результати лікування даної категорії хворих. 1. Методика прогнозування результатів лікування хворих на ПОСС за факторами їх стану при надходженні до стаціонару на основі вивчення клініко-лабораторної, інструментальної та патоморфологічної картини змін в організмі при розвитку ПОСС відображена у вигляді математичних моделей – формул, які дозволяють надати рекомендації щодо вибору кращого з ендохірургічних методів лікування. Вона може коригуватись у мірою накопичення статистичного матеріалу. 2. Вібраційне бужування є ефективним ендохірургічним методом лікування зі значною кількістю відмінних та добрих результатів – у 65±10% хворих, у тому числі у 79±9% з ІІІ та ІІІ-IV ступенями ПОСС, які є найбільшою репрезентативною групою (73±10%) серед хворих на цю патологію. Отже, вібраційне бужування може бути головним методом лікування для цієї категорії. Найгірші результати бужування у хворих зі значними (IV та IV-V) ступенями ПОСС, тому бужування у них має бути замінено іншими методами лікування. 3. Балонна дилатація стравоходу може використовуватись для лікування як коротких, так і довгих ПОСС на усіх етапах рубцювання стравоходу, та ступенях ПОСС від I до IV включно. Вона дозволяє досягти відмінних та добрих результатів лікування приблизно у 87% хворих. Але головним недоліком балонної дилатації є нестійкість її результатів, особливо у хворих з високим ступенем ПОСС та високою ригідністю рубця, що потребує частих повторних курсів підтримуючого лікування (від 3 до 7 ), особливо у хворих на ранніх стадіях рубцювання. 4. Методика пролонгованої балонної дилатації дозволяє досягати досить відчутного розширення стенозу та знизити кількість курсів підтримуючої терапії до 2-3 у майже у 100% хворих. Недоліком ПБД є необхідна попередня реканалізація стенозу для проведення зонда приладу через стриктуру. Отже, ПБД має використовуватись як доповнення балонної дилатації для покращення й закріплення її результатів або самостійно у хворих зі стриктурами І-ІІ ступеня. 5. Методика тимчасового ендопротезування післяопікових стриктур стравоходу дозволяє відновити прохідність стравоходу в значної кількості (57% ) пацієнтів без необхідності в тривалих підтримуючих курсах бужування або балонної дилатації, але є повністю несамостійною методикою й виконується після реканалізації стенозу. При ізольованому ураженні стравоходу краще використовувати ендопротезування стравоходу після балонної дилатації. А при супровідному ураженні шлунка та показаннях для оперативного втручання на ньому кращим методом реканалізації є інтраопераційне ретроградне бужування з ендопротезуванням. Ендопротезування має використовуватись у хворих з IV та IV-V ступенями ПОСС як метод лікування або тривалої передопераційної підготовки. 6. Оперативне лікування залишається єдиним радикальним засобом лікування хворих на ПОСС, має велику кількість відмінних результатів – повне позбавлення дисфагії було досягнуто в 57±11% хворих. Але показники ускладнень (38±11%) та летальності (14±8%) залишаються досить високими. Пластику стравоходу показано хворим з ПОСС V ступеня та з незадовільними й нестійкими задовільними результатами лікування іншими методами. Однією з головних методик пластики стравоходу при ПОСС є загрудинна екстраплевральна пластика стравоходу товстою кишкою. 7. Використання діагностично-лікувального алгоритму при ПОСС дозволило збільшити кількість відмінних та добрих результатів ендохірургічного лікування хворих з 57±5 до 73±6% та знизити кількость незадовільних результатів з 15±5 до 4±3%, що привело, у свою чергу, до зниження кількості вимушеної тимчасової гастростомії та тяжких реконструктивних пластик стравоходу з 9 до 3,5%. | 