У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій: Сьорен К’єркеґор сформулював основні екзистенціали людського існування, які справили подальший вплив на “філософію життя”, екзистенціалізм, діалектичну теологію, постмодернізм. Концепція людської екзистенції К’єркеґора втілює саморефлексійну діяльність людини на основі морально-духовних вартостей і є виразником антиманіпуляторної інтенції людини в поєднанні зі свобідним вибором власного існування. Конституюючим фактором екзистенції артикулюються духовні пріоритети та імперативи, сила устремління та цілепокладання. Парадигма к’єркеґорівського мислення може дефініюватися як філософія внутрішньої сутності людини. Головною метою концепції К’єркеґора є сприяння розвінчанню ілюзій, в яких перебуває людство, що називає себе християнським, а насправді існує в межах філістерської, естетичної чи, щонайбільше, етичної сфери. Екзистенціал “вибору” прирівнюється до закону, сутність якого полягає в наступному: якщо людина свідомо ним не користується, то він діє без її участі, і всі наслідки стають наслідками в житті людини. Можливістю здійснення екзистенції є вічність, оскільки екзистенція є рухом, що передбачає неперервність, яка є вічністю. Загальна парадигма екзистування конституюється за такою схемою: нульова (обивательська, філістерська) сфера – естетична сфера – конфініум іронічного – етична сфера – конфініум гумору – релігійна сфера. Головні характеристики філістерської та естетичної стадій (корисливість, зануреність в емпірію, замкненість на власному житті, нівелювання моральних цінностей, страх перед вибором і відповідальністю, емоційність, прагнення до найперше фізичних й чуттєво-тілесних насолод) якнайповніше виражають стан сучасного суспільства. Проміжні стадії іронії та гумору відіграють особливу роль у проходженні становлення екзистенції, втілюючи собою існування в категорії можливості, спонуку до свобідного визначення свого місця у світі, до актуалізації можливості. К’єркеґор позиціонує проходження внутрішніх ступенів росту через відштовхування від негативних екзистенціалів (страх, відчай, страждання, випробування і ін.) до позитивного їх сприйняття, оскільки саме такий метод є базисом для осягнення життя без страху та відчаю. Розкривається взаємозв’язок між стадіями і доводиться, що кожна наступна, вища сходинка не є анігіляцією попередньої, але переведенням якостей нижчої ланки на новий рівень. Актуалізовано необхідність внутрішнього екзистенційного становлення в нинішніх умовах з огляду на критичну духовну ситуацію сучасного етапу розвитку суспільства. Прослідковано впливи стадіальної концепції Сьорена К’єркеґора на представників філософських течій ХХ століття, зокрема естетичної стадії у постмодернізмі, етичної – в екзистенціалізмі, релігійної – у діалектичній теології та релігійному екзистенціалізмі. | 