У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні загальнотеоретичного поняття правового спілкування як видового по відношенню до поняття соціального спілкування, визначенні передумов правового спілкування, його специфічних ознак, розкритті змісту та структури процесу правового спілкування, обґрунтуванні підвищення ролі засад правового спілкування у чинному законодавстві України, як одній із найголовніших тенденцій його розвитку. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1. Тенденція по формуванню нових, відмінних від традиційних методологічних підходів до праворозуміння, яка спостерігається у теперішній час у правовій науці, має своє обґрунтування з точки зору історичного і загальноцивілізаційного підходів. За давніх часів право характеризувалося відсутністю публічного позову, виконанням ролі упорядкованого заходу ведення війни, відсутністю судової влади у сучасному розумінні, владнанням взаємних претензій за допомогою спеціальних примирювальних процедур. Серед ознак права, яких воно набуває за сучасних умов: діалогічний характер; націленість на суб’єктів спілкування задля забезпечення їх потреб та інтересів; налагодження зв’язків між суб’єктами, сприяння їх порозумінню тощо. 2. Сутність феноменологічного підходу до праворозуміння визначає принцип ітерсуб’єктивності соціального світу, який органічно поєднується з “теорією комунікативної дії” (Ю.Хабермас). Інтерсуб’єктивне розуміння права у теперішній час знаходить своє продовження у працях вітчизняних вчених, які розглядають правову реальність не як зовнішню для людини, а як таку, в яку залучена вона сама у процесі спілкування з іншими учасниками правового життя (І.Л. Честнов, С.І. Максимов). Одним із найголовніших положень герменевтичного підходу, є ідея “входження до герменевтичного кола”, яка застосовується і по відношенню до права, у випадку інтерпретації текстів нормативно-правових актів. Цінним відкриттям виступає формулювання герменевтичних канонів (Е.Бетті), потрібних для об’єктивної інтерпретації текстів та висловлювань. Головною ідеєю антропологічного підходу до праворозуміння виступає наявність в основі соціального життя людей двох протилежних інстинктів – агресії та кооперації. Синергетичним підходом (В.П. Бранский, А.Б. Венгеров) формується уявлення про право як нестійку, розбалансовану систему, яка весь час перебуває у процесі становлення; зосереджується увагу на новій функції права щодо забезпечення цілісності суспільства; висвітлюється проблему відбору відповідно до якого здійснюється процедура інновації і селекції нових взірців юридично значимої поведінки та їх закріплення у формально визначених джерелах (законах тощо). 3. Аристотель першим використав дефініцію правового спілкування і виділив в якості основної функції права – примирну. Визначаючи причини об’єднання людей в державу, М.Т. Цицерон наполягав не на природній слабкості людини, а на її природній потребі жити разом з іншими. Видатні мислителі епохи Відродження, Реформації та Просвітництва вперше звернули увагу на те, що реалізації права здійснюється у відносинах між людьми. Прибічники ідеї “суспільного договору” (Т.Гоббс, Дж. Локк, Б.Спіноза, Ж-Ж. Руссо) пояснювали необхідність його обставинами, за яких природний стан протистояння між людьми поступово дійшов свого критичного порогу і не міг більше продовжуватися й надалі, оскільки б людський рід загинув би, якщо б він не змінив свого образу. Л.Й. Петражицький та Г.С. Гурвич першими зробили спробу побудувати структуру правового спілкування, виділивши в ній наявність імперативно-атрибутивних емоцій щонайменше у двох осіб, правомочність однієї сторони й обов’язок іншої, акти ціннісного сприйняття соціальних норм, які визначають правовий статус суб’єктів. П.О. Сорокін акцентував увагу на тому, що норми права покликані забезпечувати компроміс між різними вимогами. В.С. Соловйов, Б.О. Кістяківський, П.І. Новгородцев пов’язували право з вищими цінностями, говорили про значення права для забезпечення порозуміння і внутрішнього удосконалення індивідів. Є.М. Трубецькой, М.М. Коркунов, С.А. Муромцев, М.О. Бердяєв відстоювали соціальне походження права, яке представляє собою відносини взаємного спілкування, у ході якого суб’єкти повинні поважати права одне одного. Запорукою створення суспільства без ворожнечі і протиріч Г.С. Сковорода вважав “сродну працю” – реалізацію людиною своїх природних обдаровувань. На думку М.П. Драгоманова значення місцевого самоврядування полягає у оптимальному проявленні волевиявлення інтересів кожної громади і кожної особистості з огляду не на якісь вузько партійні, а на загальнолюдські інтереси. У науковому спадку Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, М.С. Грушевського знаходиться ряд ідей міжнародно-правового характеру, що передбачають заборону агресивних війн і мирне врегулювання міжнародних спорів. 4. Вагомий внесок у розуміння права як соціального явища внесли прихильники “широкого” підходу до права. Відповідно до “мінової” теорії Є.Б. Пашуканіса право представляє собою соціальну комунікацію; П.І. Стучка одним із перших серед радянських вчених визначив право як систему суспільних відносин. А.К. Стальгевич, Я.Ф. Миколенко, Є.А. Якуба, Г.В. Мальцев, М.І. Козюбра, В.С. Нерсесянц, С.С. Алексєєв, Л.С. Явич, Ю.І. Гревцов включали до складу компонентів права разом із правовими нормами правовідносини й правосвідомість. 5. Правове спілкування – це взаємодія рівноправних суб’єктів на основі правил поведінки, відображених у нормативних актах та інших юридичних джерелах, шляхом реалізації своїх прав і обов’язків з метою досягнення компромісу та порозуміння. Правове спілкування має власні специфічні ознаки: наявність рівноправних суб’єктів – носіїв суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, котрі у ході взаємодії виконують різні ролі та обирають певні варіанти поведінки; необхідність єдиної мови та мети – забезпечення компромісу і досягнення порозуміння; 6. Право в ході взаємодії суб’єктів в процесі правового спілкування проходить у своєму становленні наступні стадії: екстерналізацію, інституціоналізацію (яку складають хабітуалізація та типізація), об’єктивацію, інтерналізацію, інновацію, селекцію, легітимацію (три останні стадії є додатковими). 7. Засади правового спілкування в межах конституційного законодавства відображені у правовій природі Конституції Україні, конституційних принципах; у цивільному законодавстві – у специфіці диспозитивного методу правового регулювання; у сімейному законодавстві – в інституті шлюбного договору; у трудовому законодавстві – в наявності примирних процедур, що застосовуються для вирішення трудових конфліктів; в адміністративному законодавстві – в наявності адміністративно-попереджувальних заходів, адміністративно-правових договорів та управлінських послуг; у кримінальному законодавстві – в інституті примирення між обвинуваченим, підсудним та потерпілим; у законодавстві про судочинство – в інститутах відмови від позову, визнання позову та мирової угоди; у міжнародному праві – в наявності колізійних норм, як одному зі способів вирішення юридичних конфліктів. |
