Дослідження прози Юрія Андруховича в контексті української прози 90-х рр. ХХ ст. з точки зору художнього втілення концептуальних дискурсів сміхової культури дало підстави зробити такі висновки: 1. У межах постмодерністського дискурсу в українській літературі 1990-х рр. іронічному обігруванню та карнавалізації належить достатньо вагома роль. Іронія постає однією з ключових ознак постмодернізму, а також призмою переосмислення дискурсів сміхової культури. 2. Постмодерна іронія є іронією випадковості й може передбачати реалізацію у двох різновидах, серед яких іронія постмодерного перенасичення та іронія редукції. 3. Концепція карнавально-сміхової культури М. Бахтіна набула в прозі 90-х рр. оригінального звучання завдяки новому переосмисленню в координатах постмодерну. Карнавал актуалізується як пошук свободи та самоідентичності в усіх сферах людського буття. Сутність постмодерністського переосмислення дискурсів сміхової культури полягає в іронічній грі з нарощенням додаткового змісту. 4. Постмодерністське іронічне переосмислення дискурсів сміхової культури є одним із суттєвих складників естетичного світогляду Юрія Андруховича. 5. Тексти Ю. Андруховича містять вияви іронії випадковості, іронії перенасичення, іронії редукції. Забарвлення іронії випадковості різне: наявні приклади іронії, близької до доброго сміху, іронії кепкування та гіркої іронії, близької до сарказму. Іронія перенасичення знаходить свій найвищий вияв у комічних алогізмах та абсурдних твердженнях. Романи письменника дають приклади іронії редукції, демонструючи відхід від естетики постмодерного карнавалу. Зміни типу постмодерної іронії в доробку письменника засвідчують динаміку творчого розвитку таланту автора відповідно до актуальних світових та національних світоглядних настанов, демонструють його незавершеність та дають надію на майбутнє творче зростання. 6. Дискурс іншого постає в прозі Ю. Андруховича в низці інтерпретацій: інший як чужий у власній країні; інший як двійник власного “я”; інший як містична, демонічна істота; інший “я” під час участі в карнавалі; інший як оновлений “я”, що постав після карнавалу; інший як той, хто сміється поряд. Художня інтерпретація дискурсу залучає різноманітні відтінки авторської іронії, сарказм, лайку, жаргонізми, гіперболічні, гротескові та карикатурні описи, комічну форму нерозуміння. Дискурс “інший” у прозі письменника набуває оригінальної інтерпретації завдяки побудові на кількох видах сміху – насмішливому та карнавальному. Любов та дружбу як форми подолання чужості об’єднує в романах Юрія Андруховича спілкування та порозуміння, що втілюються в понятті “діалог”, яке має коріння в бахтінській ідеї діалогізму. Дискурс “інший” художньо інтерпретується письменником у рамках ідеї діалогізму, близької сучасному мисленню та сучасній людині. 7. Розглядаючи питання переосмислення письменником концептуальних дискурсів сміхової культури, варто взяти до уваги такі з них, як карнавалізація, свято-дійство, маска, іронія, пародія, перебільшення, інший, мова як засіб комізму. Названі дискурси охоплюють як галузь насмішливого сміху, так і ненасмішливого. 8. При розгляді дискурсу свята на матеріалі прози Юрія Андруховича актуальними постають питання перформативності репрезентації і свята-дійства як літературної форми. Свято в інтерпретації Андруховича за своїми функціями близьке до свята М. Бахтіна, маючи в той же час певні розбіжності: внутрішня надломленість, відсутність світлого звучання (“Рекреації”), кінцесвітність (“Московіада”), амбівалентний характер, існування як ідеальне поняття та як реальне (“Перверзія”), розігруваність з обов’язковою участю режисера (“Дванадцять обручів”). 9. Карнавалізація як одна з основних підвалин народної сміхової культури використовується Ю. Андруховичем як художній прийом у постмодерному звучанні, тобто в поєднанні її функцій та рис з постмодерністською естетикою: амбівалентність, зниження, розвінчування, еротизм служать не тільки для заперечення, але й для відродження, відновлення, ствердження цілісності та гармонічності світу. 10. Способом побудови та функціями авторської постаті твориться певна маска, що переміщує текст до зони контакту зі свідомістю читача, для якого створює умови для вільного занурення в текст – вірогідно, з метою вивільнення свідомості читача для плідної співпраці в площині порушених у романі проблем. Дискурс маски “Орфей” у романах письменника передбачає наявність значущих пов’язаностей, аналогій та елементів невитісненого міфу про Орфея в низці образів. Переосмислення дискурсу “сміховий образ” становить у прозі автора трансформацію таких рис, як амбівалентність, двозначність, невирішеність, готовність змінити свій зміст, містифікуюча карнавальна сутність, “ходіння колесом”, наявність багатьох смислових паростків, що виходять за межі образу; у кожному окремому образі певні риси є акцентованими, а отже, найяскравіше зображеними. 11. Сміхові ситуації як різновид діалогічного спілкування пов’язані в романах письменника зі спростуванням чужості й будуються на різних видах сміху: доброго, доброго з відтінком кепкування, злого, життєрадісного. Серед механізмів творення сміхових ситуацій – вказування на чужість як на ворожість, реабілітація людини-невдахи з її помилками, вадами й слабкостями, переміщення до зони грубого контакту, що знаменує процес сміхової фамільяризації образу. Оригінальними сміховими ситуаціями є створені автором у галузі доброго сміху анекдотичні розповіді, короткі завершені історії з власним сюжетом. 12. Застосовані Ю. Андруховичем прийоми пародіювання та перебільшення (карикатура, гіпербола та гротеск) вказують на проблеми чи недоліки (постколоніальний синдром) та мають на меті десакралізувати їхнє джерело для звільнення свідомості, здатної їх подолати. 13. Найяскравіші гіперболічні перебільшення в прозі Ю. Андруховича стосуються викриття недоліків радянської імперії, яка наближається до кінця свого існування. Яскравому перебільшенню піддаються людські цінності, відсутні у дійсності, зокрема, визнання та розуміння. Вияви перебільшення, побудовані не на викритті недоліку, а на постмодерному надмірі форми. Карикатурне подання образів стосується у прозі письменника переважно другорядних, фонових героїв чи обставин. Карикатурне забарвлення надається образам, у тому числі, за допомогою мовної характеристики. Гротескові описи яскраво та майстерно побудовані в усіх романах автора і найщільніше, на наш погляд, поєднують постмодерну відсутність сутності та карнавальну невизначеність, амбівалентність та дивовижу. 14. У романах Ю. Андруховича пародіювання представлене низкою прийомів, серед яких пародіювання імперського топосу з позиції поета-маргінала; тонке, без грубої імітації цитування інших сюжетів, тем, мотивів, образів у новому оригінальному аранжуванні; контрастування між темою і стилем; гіперболізація деяких ідей популярних напрямків сучасної суспільної думки. Особливість та новизна художнього втілення пародіювання у прозі Андруховича полягає в тому, що в тексті письменника часто не зрозумілий ступінь серйозності оповіді: з повідомлення видаляється смисловий вектор, що дає читачеві можливість самому сприймати ступінь його серйозності, вимагає від читача напруженої роботи свідомості та спонукає до співтворчості. Об’єкт авторської пародії не тільки розвінчується і викривається, письменник визнає його значущість і ставить за мету своєрідне очищення, піднесення на новий рівень сприйняття та вжитку певних людських чи мистецьких цінностей. 15. Мова романів письменника характеризується словесними іграми, стилізацією, іронією, новоутвореннями, тавтологією, гібридністю імен та назв, використанням розмовної мови, грубої, нецензурної лексики. Підґрунтям такого набору прийомів є намагання вислизнути з-під влади офіційної культури й звільнитися від ідолів тоталітарного минулого та неадекватність наявної мови для виразу індивідуальних смислів і відчувань. Прийом переліку в прозі Ю. Андруховича дозволяє автору відійти від змісту висловлювання, зосередившись на медитативному називанні його елементів, створювати ефект розсіювання смислу. У межах переліку застосовується контрастування його елементів, наслідком чого є експресивна забарвленість. Перелікові притаманна відкритість. Стилізація є одним з найяскравіших прийомів творення мовної оригінальності прозових текстів Андруховича. Автор іронічно моделює різні літературні стилі, які органічно вписуються до естетики постмодернізму, зокрема, маньєризм, бароко, магічний реалізм. Сміховий ефект забезпечується автором контрастуванням стилю та не відповідної йому лексики, стилю оповіді та зображуваної ситуації, стилізацією мовною невправності, введенням до оповіді застарілих лексичних одиниць та граматичних конструкцій, перевантаженням оповіді тропами, не притаманними її стилю. 16. Ступінь насиченості романів Юрія Андруховича проявами дискурсів сміхової культури та повнота художньої реалізації останніх дозволяє говорити про їхнє вагоме значення у світоглядній системі автора, а також про актуальність в українській прозі 90-х рр. ХХ ст. Художнє втілення сміхової культури в прозі Ю. Андруховича та в українській літературі 1990-х рр. як такій має дискурсивний характер. 17. Динаміка змін у виборі дискурсів сміхової культури та прийомах їхнього художнього втілення засвідчує розвиток загальної світоглядної настанови української літератури 90-х рр. ХХ ст. та культури загалом від постмодернізму карнавального та песимістичного до постмодернізму більш конструктивного та оптимістичного. 18. Незаперечним є значення дискурсів сміхової культури у вирішенні ключових питань буття людини зламу ХХ–ХХІ століть, яке полягає в десакралізації колоніального минулого, подоланні застарілих стереотипів мислення, пошукові нової незаангажованої життєствердної настанови. |
