В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо поглиблення міжнародного економічного співробітництва між Україною і ФРН на засадах формування та реалізації коопераційної моделі розвитку двосторонніх економічних відносин. Результати проведеного дослідження дозволили зробити наступні висновки, які характеризуються науковою новизною і мають теоретичне і науково-практичне значення: 1. Систематизація та узагальнення теоретичних і практичних підходів до розуміння сутності економічної категорії „міжнародна кооперація” дозволили трактувати її як добровільне об’єднання зусиль і ресурсів суб’єктів господарювання, регіонів різних держав або національних економік з метою здійснення зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на отримання позитивного соціально-економічного ефекту. При цьому об’єктом міжнародної кооперації є сукупність економічних та правових відносин, що виникають між юридичними особами-резидентами різних держав з метою досягнення чітко визначеного соціально-економічного результату. В сфері міжнародного кооперування в залежності від суб’єктів формуються відповідні рівні коопераційної взаємодії: суб’єкти підприємницької діяльності, адміністративно-територіальні утворення, адміністративні одиниці, держави, регіональні формування. При здійсненні класифікаційного поділу економічної категорії „кооперація”, крім існуючих ознак, доцільно використовувати такі критерії, як характер участі в кооперуванні, тривалість виробництва, рівень охоплення та значимість ефекту реалізації, види ресурсів, що залучаються зі сторони учасників. 2. Коопераційна модель – це мобільна функціональна структура, що включає в себе сукупність наявних умов господарювання в конкретній країні (як вихідних передумов для міжнародного кооперування), альтернативні форми коопераційних зв’язків, інструментарій прийняття управлінських рішень в міжнародних коопераційних системах, множину засобів впливу держави на коопераційні процеси, а також потенціал генерування економічних ефектів за результатами реалізації зазначених компонентів. У дослідженні послідовності та динаміки процесу формування міжнародної коопераційної моделі (на основі практичного досвіду ФРН) доцільно виділяти головні етапи: визначення пакету цілей кооперування; вироблення концепції коопераційної моделі; побудову коопераційної моделі з можливістю застосування в різних сферах діяльності у площині внутрішньої економіки та на зовнішніх ринках. Міжнародна коопераційна модель ФРН включає в себе: принципи формування, концепцію, фактори кооперування, визначення сфер кооперування і форм ЗЕД, обґрунтування позитивних економічних ефектів та прихованих ризиків, договірно-правове регламентування. До складу концепції коопераційної моделі входять такі складові, як системи аналітичного забезпечення, планування, договірно-правового забезпечення, інформаційного супроводу і забезпечення. 3. Реалізація міжнародної коопераційної моделі ФРН охоплює 3 основних етапи: обґрунтування концепції; побудову власне самої моделі відповідно до розробленої концепції; формування системи реалізації міжнародної коопераційної моделі. Система реалізації міжнародної коопераційної моделі повинна включати наступні складові: формування ланок міжнародної коопераційної моделі; визначення суб’єктів системи; визначення цілей системи; вироблення програми діяльності; механізм формування рішень; визначення інструментів носіїв рішень; інституціоналізацію міжнародної кооперації; коопераційні технології. 4. Потенційними перевагами використання коопераційних мереж є: організаційні вигоди (економічна мета, розширення власного технологічного рівня, спрямування ресурсів і компетенції, швидка адаптація до нових вимог, зниження видатків на адміністративне управління), монетарні (відсутність необхідності створення додаткових власних потужностей, підвищення коефіцієнту використання потужностей, зниження рівня затрат, розподіл ризиків), вигоди на ринку (розширення спектру пропозицій та замовлень, спільне відкриття нових ринків, в т.ч. у нових галузях). 5. Багаторічна німецька практика формування та функціонування міжнародних коопераційних взаємозв’язків показує, що ефективне їх впровадження вимагає створення відповідної функціональної менеджмент-структури для забезпечення реалізації конкретних кооперованих проектів. В зв’язку з цим, вбачається за необхідне використання у вітчизняній термінологічній базі поняття координаційний центр кооперації. Діяльність зазначеної структури повинна узгоджуватись на стадії підготовки коопераційного проекту всіма його учасниками. 6. Інтегрованість німецької економіки в систему міжнародного кооперування підтверджується структурою експортних товарних потоків ФРН і демонструє наступні риси: нарощення експортної орієнтованості ВВП; посилення центральної ролі зовнішньої торгівлі у забезпеченні темпів економічного зростання, підвищення залежності зайнятості від експорту; активізацію діяльності у подальшому розвитку коопераційних відносин на зовнішньому ринку, передусім, в ЄС; пріоритетність експортних кооперованих поставок в зовнішньоекономічній моделі ФРН. 7. Для оцінки ефективності кооперованих експортно-імпортних операцій підприємств-експортерів доцільно використовувати порівняння темпів приросту експорту і імпорту як в цілому по обсягах, так і в розрізі відповідних товарних груп та позицій. Таке порівняння найбільш повно може характеризуватись коефіцієнтом приросту імпорту на одиницю приросту експорту. 8. При формуванні українсько-німецької коопераційної моделі необхідно враховувати фактори впливу, зокрема достатність інформації для коопераційного менеджменту; гармонізацію партнерства; співвідношення величини, структури та філософії діяльності учасників кооперації; стан комунікації; підходи партнерів щодо вигод кооперування та рівень довіри; компетентність у конкретизації завдань; рівень інформації щодо ринків, клієнтів і споживачів; оптимізацію у врегулюванні проблем та прийнятті альтернативних рішень. На цій основі коопераційну модель двосторонніх економічних відносин України і ФРН доцільно розглядати як скоординовану систему взаємодії між суб’єктами країн щодо визначення цілей і форм кооперування, вибору сфер діяльності та партнерів з використанням механізмів державного сприяння і підтримки, метою якої є розвиток експортно-імпортного та інвестиційного співробітництва. 9. З метою посилення зовнішньоторговельної експансії України на німецькому ринку через забезпечення ефективності кооперованих експортно-імпортних операцій та належного рівня їх комплементарності у взаємних товарних потоках між країнами, доцільно: на міжурядовому рівні домогтись розв’язання проблеми взаємного визнання сертифікатів якості як однієї з основних передумов щодо зняття технічних бар’єрів на шляху української продукції на ринок ФРН; спільними зусиллями міністерств і відомств, центральних і регіональних органів виконавчої влади, підприємств-суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності трансформувати експортну структуру, зорієнтувавши її на підвищення конкурентоспроможності зовнішньоторговельного потенціалу шляхом модернізації діючих та запровадження нових, експортно-спроможних інноваційних виробництв; засобами тарифного і нетарифного впливу стимулювати ввезення в Україну переважно інвестиційних товарів інноваційного характеру для модернізації української промисловості. 10. Необхідно максимально враховувати особливості форм внесення прямих інвестицій, потенційні ризики і можливості їх попередження та державного сприяння через створення відповідних рамкових умов, особливо у секторах економіки України, які викликають найбільший інтерес у представників іноземного бізнесу. Врахування галузевої зацікавленості німецьких інвесторів дає підстави визначити пріоритетні напрями розвитку інвестиційного співробітництва з Україною: обробні і переробні галузі, торгівля, транспортні перевезення та розвиток системи зв’язку. Однак, активність цих процесів перебуває у прямій залежності від впливу наявних та можливих ризиків для іноземних інвесторів. Основними чинниками негативного впливу в Україні, які беруться до уваги німецькою стороною при налагодженні виробничо-комерційних і інвестиційних контактів з українськими партнерами є ризики за характером: політичні, законодавчі і нормативні, правові, адміністративні, організаційні, фінансово-кредитні, інфраструктурні, соціальні, ментально-психологічні. Для реалізації практичних шляхів збільшення інвестицій в Україну з ФРН та розвитку інвестиційного кооперування між підприємствами обох країн доцільно: на законодавчому та виконавчому рівні вжити необхідних заходів щодо ліквідації негативних чинників правового характеру, які спотворюють процес ефективного регламентування підприємницької діяльності в частині залучення і освоєння інвестицій; оптимізувати систему оподаткування, звести до мінімуму авансові платежі при справлянні дохідної частини бюджетів; забезпечити гнучкість податкової політики для створення передумов у підвищенні зацікавленості інвесторів у зростанні доходів; удосконалити порядок сплати митних платежів і зборів при надходженні іноземних інвестицій в Україну; доцільною була б повна відміна ввізного мита при надходженні інвестиційних товарів в Україну; створити механізм правового захисту іноземних інвесторів від боржників та недобросовісних партнерів. 11. В системі державної підтримки українських підприємств у міжнародному кооперуванні слід звернути увагу на необхідність належного використання наявного потенціалу щодо удосконалення виставкової діяльності через вироблення механізму фінансової підтримки участі українських фірм-експонентів у найбільш вагомих виставкових заходах, які проводяться за межами країни. Сюди необхідно віднести також вироблення моделі державного впливу та підтримки розвитку мережі закордонних представництв українських фірм та об’єднань, ініціювання створення змішаних українсько-німецьких торговельних палат для розширення співпраці, особливо у сфері малого та середнього бізнесу. |
