На основі дослідження історичної логіки корпоратизації, закономірностей еволюції корпоративної власності вирішено актуальну науково-методологічну проблему визначення необхідності і можливостей становлення корпоративної власності в економіці України, різноманіття форм її практичної реалізації, які обмежують зростання трансакційних витрат. Результати дослідження можна звести до таких головних. 1. Аналіз еволюції природи (довкілля і продуктивних сил) і людини (суспільства) в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості дозволив обгрунтувати закономірності розвитку та структуризації відносин і форм власності в процесі їх еволюції як такі, що обумовлені поглибленням розподілу праці та зростанням трансакційних витрат; необхідність подолання цього протиріччя об’єктивно викликано раціоналізацією форм об’єднань на засадах дії критеріїв ринкової ефективності. Цей процес знайшов відображення в еволюції і теорій, концепцій та наукових позицій вчених різних напрямів економічної думки: поєднання поняття власності з господарською діяльністю і працею та формами її організації; трактування власності у якості багатства нації; необхідність законодавчого регулювання відносин власності державою чи неформальними, але сталими нормами, що прийняті в даному суспільстві (тобто, йдеться про захист прав власності); визнання того факту, що будь-які реформи в соціально-економічній сфері неодмінно приводять до появи нових форм власності і нових правових актів їх узаконення; визнання корпоративної власності однією з найбільш перспективних форм власності, подальший розвиток якої передбачається через дію закону заперечення заперечень, що означатиме переростання її натомість у соціалізовану власність. 2. Процес корпоратизації власності виник і розвивається на основі монополізації економіки та створення акціонерних об’єднань. Виявлено той факт, що цей процес відбувався у часі, який приблизно співпадає у країнах державно-монополістичного капіталізму і у країнах державно-монополістичного соціалізму (перша третина ХХ ст.). Цей історичний факт підтверджує наявність іманентного взаємозв’язку між розвитком продуктивних сил суспільства, ступенем їх усуспільнення та формами їх організації, що так чи інакше зводиться до поняття відносин власності. Загальна тенденція до подальшої корпоратизації власності відзначається по всіх розвинутих країнах сучасного світу. 3. На основі аналізу процесу формування корпоративної власності в Україні і її функціонування за сучасних умов виявлено низку особливостей: перша – корпоратизацію економіки було підготовлено попередньою структурою економіки, в якій великі підприємства і науково-виробничі об’єднання посідали пріоритетне місце; друга - процес корпоратизації власності і економіки, що відбувався протягом 90-х рр. минулого століття, реально здійснювався за відсутністю його теоретичного обгрунтування з боку науковців та реальних урядових програм; третя – оскільки науковці поки що не визначилися із тим, до якої форми власності слід відносити корпоративну власність, авторська позиція виходить із семантичного тлумачення корпорації як об’єднання – тому вона може мати різноманіття форм, кожна з яких є об’єднуючою; четверта - формування об’єктів корпоративної власності очевидним чином співпало із періодом переходу до постіндустріальної економіки, хоча в Україні відзначається уповільнений процес формування нових інститутів, у тому числі корпоративного сектору економіки; п’ятий - розвиток корпоративної власності в Україні відбувається через процес її перерозподілу між великим капіталом та між ним і владою. 4. В ході дослідження здійснено розмежування категорій «акціонерна» і «корпоративна» власність як форми і змісту через співставлення їх спільних і особливих характеристик та визначення суб’єктів корпоративної власності. Їх аналіз проведено за змістом понять, принципами створення, формою організації, формою часткового володіння, розподілом частки володіння, мотивацією діяльності, інвестиційними ресурсами та ефективного їх використання, нормами відносин членів об’єднання, розподілом прибутку, регулюванням ринкових відносин; спільною метою, інституціональними тенденціями і аналіз довів недоцільність їх ототожнення в теорії та практиці. 5. Аналіз об’єктів і суб’єктів корпоративної власності виявив, що до її об’єктів слід відносити ті з них, що визначено законодавством країни, у тому числі ті об’єкти державної власності, які передано згідно з відповідними законами у користування корпораціям (оренда, концесії тощо). Суб’єктом господарювання в корпоративному секторі економіки слід вважати такий суб’єкт колективної, приватно-колективної або державно-колективної власності, котрий здійснює підприємницьку діяльність, результатом якої є корисний продукт чи послуга, що задовольняють як корпоративні інтереси (прибуток), так і суспільні інтереси (потреби). Отже, суб’єктами корпоративної власності слід вважати всіх тих, що представлені у якості її складових: власне корпорації, акціонерні товариства, різні форми корпоративних об’єднань тощо. Особливими суб’єктами корпоративної власності може вважатися кластерна форма організації корпоративної діяльності, яка акумулює майже всі наявні і потенційні можливості регіону і дозволяє створювати сприятливі умови для інвестування регіональної економіки, впровадження інновацій та концентрувати ресурси (кошти) для суттєвого підвищення життєвого рівня населення. Звідси витікає пропозиція відносно потреби активного сприяння з боку уряду і місцевої влади створенню кластерів. Одним із перспективних суб’єктів корпоративної власності слід вважати промислово-фінансові групи. Аналіз їх позитивів і негативів виявив, що їх переваги містяться в акумуляції коштів для інвестування і інновацій, в забезпеченні наукомістких виробництв, завдяки яким здійснюються науково-технологічні прориви в економіці країни, в прискоренні процесу створення ймовірних майбутніх форм організації постіндустріальної економіки. Негативи ПФГ пов’язані в основному із негативами будь-якої монополізації, можливого протиставлення локальних цілей їх діяльності суспільним, певною індиферентністю до соціальних проблем (хоча використання соціального потенціалу ПФГ є задачею влади). 6. Дослідження системи управління корпоративною власністю проведено на підставі аналізу основних засад корпоративного управляння, його організаційно-економічних принципів, сутності корпоративних відносин, ролі фондового ринку та ринкових трансакцій, в діяльності корпорацій і управління ними, управління державними корпоративними правами та господарського механізму. Корпоративне управління є невід’ємною складовою сучасного господарського механізму. Обґрунтовано необхідність громадського контролю за діяльністю корпорацій, оскільки в Україні він є або відсутнім, або неефективним, що пов’язано з невизначеністю українського законодавства. Корпорація як складова будь-якої ринкової економіки, контролюється ефективніше за все ринком за двома потоками: потік товарів і послуг – ринком товарів і послуг, потік капіталу – ринком капіталів. Якщо перший контролюється самою економікою і її ринковим механізмом, то другий (фондовий ринок) в Україні не є розвинутим, що суттєво знижує ринковий (економічно природній) контроль за ефективністю руху капіталу. Тому однією з актуальних задач економічного розвитку країни є удосконалення корпоратизації і розвиток фондового ринку, законодавче забезпеченого в сфері конкуренції щодо доступу на цей ринок і громадян, які мають вільні грошові кошти і готовність їх інвестувати на основі ринкових процедур купівлі-продажу акцій. За умови вільного та захищеного Законом фондового ринку створюється найбільш ефективний спосіб громадського контролю за діяльністю корпорацій ринковими методами. 7. Аналіз відповідності суб’єктів корпоративної власності тенденціям української і світової економіки довів, по-перше, відповідність функціонування суб’єктів корпоративної власності сьогоднішнім тенденціям національної і світової економіки; по-друге, їх доцільність з точки зору перспектив подальшого розвитку з позиції переходу національної економіки до інституціонального її етапу. Одночасно доведено факт запізнення цього процесу в Україні порівняно з іншими країнами, в тому числі постсоціалістичними, головним чином через перманентні політичні негаразди у вищих ешелонах влади, що відбивається і на місцевому самоврядуванні, провокує анархію, кримінал та корупцію, що не тільки стримує сталу діяльність корпоративних структур та їх позитивний вплив на економіку, а й спричиняє суттєві перепони структуруванню відносин, форм та прав власності у відкритій економіці. 8.Співставлення основних характеристик економічного і неекономічного типів цивілізації виявило реальні процеси і відносини, які притаманні сьогоднішній цивілізації (економічний тип) та цивілізації майбутнього (неекономічний тип), до якої сучасне суспільство рухає. Авторська концепція полягає в наступному. На відміну від будь-якого ресурсу виробництва, що потребує витрат (принаймні праці), такий ресурс, як організація (об’єднання) є безоплатним ресурсом, який передається від виробника до споживача і дозволяє максимізувати економічну віддачу від нього і одночасно забезпечувати зростання інтелекту людей в процесі координації їх дій. Розвиток корпоративної власності посилює цей зв'язок, суттєво знижуючи трансакційні витрати суспільства, і згодом перетворює його у певний інститут неекономічного типу цивілізації. |
