У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, передбаченої ст. 289 КК, а також формулюванні пропозицій щодо вдосконалення редакції цієї статті та практики її застосування. 1. Родовим об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему (механічного й трубопровідного). На рівні безпосереднього об’єкта основного складу незаконного заволодіння чужим транспортним засобом виділяються основний та додатковий обов’язковий об’єкти. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту, а додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника. 2. Предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК, є транспортний засіб, що характеризується двома групами ознак – загальними та спеціальними. 3. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом як акт його протиправного фізичного вилучення будь-яким способом у власника, користувача або іншого правомірного володільця всупереч або поза їх волею є його угоном. Угон являє собою сукупність дій із протиправного встановлення контролю над транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом. Злочин, передбачений ст. 289 КК, має формальний склад. 4. Класифікація форм угону здійснюється за способом його вчинення. Злочин може бути вчинений таємно, відкрито без застосування якого-небудь насильства, відкрито із застосуванням психічного або фізичного насильства (небезпечного або такого, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого), шляхом обману або зловживання довірою. 5. Незважаючи на факультативний характер мети угону, її точне встановлення має важливе значення для правильної кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого. 6. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, пропонується знизити до 14 років, для чого внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК. 7. Члени сім’ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу, які не мають юридичних прав щодо цього транспортного засобу, визнаються суб’єктами злочину, передбаченого ст. 289 КК. Однак з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в КПК пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа має порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. Це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння чужим транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування. 8. На підставі висловлених пропозицій, пропонується викласти ст. 289 КК «Незаконне заволодіння транспортним засобом» в такій редакції: «1. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) – карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди власнику транспортного засобу, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди власнику транспортного засобу, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, з конфіскацією майна у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів. 4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння чужим транспортним засобом (угону) із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування), але добровільно заявила про це правоохоронним органам до порушення кримінальної справи щодо неї, повернула транспортний засіб власнику чи користувачу (при реальній можливості це зробити) і повністю відшкодувала завдані збитки. Особа, яка протягом трьох років до вчинення цього злочину звільнялася від кримінальної відповідальності з цієї підстави, не може бути повторно звільнена від кримінальної відповідальності згідно з цією статтею. Примітка. 1. Під незаконним заволодінням чужим транспортним засобом (угоном) у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом чужого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч або поза їх волею. 2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу. 3. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою – у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». | 