Анотація до роботи:

Семенюк О.О. Кримінально-правова характеристика порушення законодавства про референдум. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Київський національний університет внутрішніх справ. Київ, 2009.

Дисертація є комплексним науковим монографічним дослідженням проблем кримінально-правової охорони права громадян України на участь у референдумі. У роботі досліджено генезис кримінального законодавства в частині охорони права на участь в референдумі. Здійснено порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства України та законодавства зарубіжних країн про відповідальність за порушення права громадян на участь у референдумі. Конкретизовано родовий об’єкт досліджуваних злочинів, визначено зміст об’єктивних та суб’єктивних елементів порушення законодавства про референдум та запропоновано низку змін до їх ознак.

Обґрунтовано доцільність криміналізації розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму, а також внесені інші пропозиції щодо вдосконалення диспозицій норм, в яких передбачається кримінальна відповідальність за порушення законодавства про референдум.

Дослідженням доведено необхідність виключення з КК України ст. 160, оскільки передбачені в ній кримінально-правові заборони містяться в ст.ст. 157, 158, 159 КК України.

У результаті дослідження вирішено наукове завдання яке полягає у розробці проблем кримінально-правової охорони права громадян на участь у референдумі і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення норм кримінального законодавства про відповідальність за порушення права громадян на участь у референдумі.

Історичний розвиток кримінальної відповідальності за порушення референдного законодавства розглядається у нерозривному зв’язку з історією виникнення та розвитку правового забезпечення волевиявлення взагалі, у тому числі й з історією кримінально-правової охорони народного волевиявлення. Історія волевиявлення українського народу бере свій початок у Київській Русі та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та, безумовно, в незалежній Україні.

Вперше кримінально-правова охорона народного волевиявлення набула свого нормативного закріплення в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Однак, відповідні норми Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. стосувалися лише захисту виборчих прав. Кримінальну відповідальність за порушення законодавства про референдум було передбачено тільки в 1993 р. з появою ст. 129¹ КК України 1960 р. Текст цієї статті майже без змін відтворено в ст. 160 КК України 2001 р.

Здобувачем обґрунтовано доцільність криміналізації розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму та введення до КК України статті 157¹ у такій редакції:

“Стаття 157¹. Розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму

1. Розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата на виборчу посаду, кандидата в депутати, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму з метою вплинути на результати виборів або референдуму - караються…

2. Ті самі дії, вчинені у публічному виступі або у засобах масової інформації, - караються…”

Визначено, що об’єктом злочину є суспільні відносини. Висловлені науковцями позиції щодо визнання в якості об’єкта “благо”, “цінності”, “сфери життєдіяльності людей”, на думку здобувача, означають умови існування суспільних відносин і забезпечуються суспільними відносинами. Ці суспільні відносини забезпечують найбільш суттєві блага й інтереси особи, охороняються кримінальним правом і представляють собою об’єкти злочинів.

Наведено додаткові аргументи щодо визначення родового об’єкта злочинів, передбачених ст.ст. 157-160 КК України, як суспільних відносин, які виникають в зв’язку з реалізацією політичних прав громадян. В цьому контексті аргументовано пропозицію назвати Розділ V Особливої частини КК України “Злочини проти політичних, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”. Конкретизація родового об’єкта дала підстави для обґрунтування потреби про об’єднання в рамках Розділу V Особливої частини КК України ст. 340 КК України “Незаконне перешкоджання організації або проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій”.

Видовими об’єктами досліджуваних злочинів є суспільні відносини, які виникають при реалізації виборчого права та права на участь у референдумі, як складових політичних прав громадян. Безпосереднім об’єктом порушення законодавства про референдум є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією конкретним громадянином свого права на участь у референдумі. Додатковими безпосередніми об’єктами можуть виступати здоров’я, власність, особиста безпека громадян, інтереси служби та порядок документообігу.

Аргументовано авторське визначення поняття “документи референдуму”. Під яким слід розуміти документи референдуму, фальсифікація яких безпосередньо впливає на результати референдуму (бюлетень для голосування на референдумі, підсумковий протокол підрахунку голосів громадян, які взяли участь у голосуванні, протокол зборів про утворення ініціативної групи, свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи, підписні листи, списки громадян, які мають право брати участь у референдумі).

Способами перешкоджання здійсненню права на участь у референдумі виступають: підкуп, обман, примушування, насильство, знищення чи пошкодження майна, погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна. Констатується, що самостійним способом перешкоджання здійсненню референдних прав є втручання службової особи у здійснення комісією з референдуму її повноважень, установлених законом.

Обґрунтовано, що під наслідками діянь, передбачених ч.ч. 3, 6 ст. 158 КК України, в контексті порушення законодавства про референдум слід розуміти : “.., що вплинуло на результати голосування громадян на дільниці з референдуму або в межах відповідної територіальної комісії з референдуму, або призвело до неможливості визначити волевиявлення громадян на дільниці з референдуму чи у відповідному референдумі”.

Доведено необхідність передбачення у ст. 159 КК України кримінальної відповідальності за сам факт порушення таємниці голосування.

Дослідженням встановлено необхідність виключення з КК України ст. 160, оскільки передбачені в ній кримінально-правові заборони містяться в ст.ст. 157, 158, 159 КК України. Перешкоджання веденню агітації (ч. 1 ст. 160 КК України), як спосіб порушення права на участь у референдумі, охоплюється складом злочину, передбаченого ч.1 ст. 157 КК України у формі перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі. Приписування, як спосіб вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 160 КК України, представлене в ст. 158 КК України як підробка.

Суб’єктивна сторона всіх розглядуваних злочинів характеризується умисною формою вини. Мета вчинення розглядуваних злочинів є обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого в диспозиції ч.4 ст. 157 КК України. У всіх інших випадках як мета, так і мотив є факультативними ознаками суб’єктивної сторони досліджуваних складів злочинів.

Суб’єктом порушення законодавства про референдум є як загальний, так і спеціальний суб’єкти. Останній уособлюється такими категоріями: член комісії з референдуму (ч. ч. 2, 3, 7, 8 ст. 158, ч. 2 ст. 159, ч.ч. 2, 3 ст. 160 КК України); член ініціативної групи референдуму (ч. ч. 2, 3 ст. 158 КК України); службова особа (ч.ч. 3,4 ст. 157, ч.ч. 10, 11 ст. 158, ч. 2 ст. 159, ч.ч. 2, 3 ст. 160 КК України).

Пропонується передбачити в диспозиції ч. 3 ст. 157 КК України відповідальність окремого суб’єкта злочину, члена комісії з референдуму та конкретизувати його зміст у примітці до вказаної статті.

Публікації автора:

1. Семенюк О. О. Документи референдуму, як предмет злочину, передбаченого ст. 158 КК України / О. О. Семенюк // Підприємництво, господарство та право. – 2008. – №10. – С. 137 – 140.

2. Семенюк О. О. Зміст терміна “перешкоджання” у Кримінальному кодексі України / О. О. Семенюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – К., 2008. – № 4. – С. 34 – 41.

3. Семенюк О. О. Перешкоджання участі в референдумі шляхом насильства / О. О. Семенюк // Право України. – 2008. – № 7. – С. 114 – 117.

4. Семенюк О. О. Член комісії з референдуму як спеціальний суб’єкт злочину, передбаченого ч. 3 ст. 157 Кримінального кодексу України / О. О. Семенюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – К. : Міжвід. наук. – досл. центр з проблем боротьби з організованою злочинністю. – 2009. – № 19. – С. 281 – 285.

5. Семенюк О. О. Проблеми вивчення кола потерпілих при перешкоджанні здійсненню виборчого права або права на участь у референдумі / О. О. Семенюк // Правова система України : сучасний стан та перспективи удосконалення : тези доп. наук.-практ. конф. (Київ, 20 – 21 квітня 2007 р.). – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – С. 75 – 77.

6. Семенюк О. О. Політичні права громадян як родовий об’єкт злочинів / О. О. Семенюк // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 25 травня 2007 р.). – Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2007. – С. 44 – 45.

7. Семенюк О. О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за порушення таємниці голосування на референдумі / О. О. Семенюк // Осінні юридичні читання : тези доп. наук.-практ. конф. (Харків, 12 – 13 листоп. 2008 р.). – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. – С. 418 – 419.