У висновках дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретичних і практичних питань кримінально-правової характеристики притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності та розроблення пропозицій щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність, які спрямовані на підвищення ефективності слідчої та судової практики. Найбільш важливими є такі висновки: 1. Досліджено особливості розвитку відповідальності за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності у вітчизняному кримінальному законодавстві, на підставі чого виявлено та встановлено низку важливих фактів: а) історичний процес генезису норми про відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності відбувався в контексті розвитку норм, що передбачали відповідальність за злочини проти правосуддя; б) доведено, що для джерел Київської Русі було не характерним встановлення відповідальності за різного роду зловживання представників судових органів; в) перші норми, які, умовно, можна розглядати як зразок тих положень, що встановлюють відповідальність за вказаний злочин, з’явилися у Вироку про губні справи 1555 р.; г) норма про відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності була вперше передбачена у КК УРСР 1960 р. (ст. 174). 2. У кримінальному законодавстві пострадянських республік (окрім Литви) норми про відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності утворюють самостійні склади злочинів. У більшості вивчених законодавств інших зарубіжних країн (окрім, Австрії, Данії, Німеччини, Польщі, Китаю) відсутня спеціальна норма, яка б встановлювала відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. 3. Родовим об’єктом притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є суспільні відносини, які забезпечують кримінально-правову охорону правосуддя. Видовим об’єктом вказаного злочину є відносини, що забезпечують реалізацію конституційних принципів діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Основним безпосереднім об’єктом визначено суспільні відносини, що забезпечують врегульовану Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством діяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури щодо притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності. 4. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК, охоплює такі форми притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, а саме винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого: 1) за відсутністю події злочину; 2) за відсутністю складу злочину в її діянні; 3) у більш тяжкому злочині, ніж дійсно, який вона вчинила; 4) за злочин, який вона не вчиняла і за злочин який вона дійсно вчинила; 5) при встановленні факту її невинуватості вже після притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та при виникненні необхідності під час досудового слідства змінити пред’явлене обвинувачення або доповнити його. 5. У дослідженні визначено, що злочин, передбачений ст. 372 КК, слід вважати закінченим з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого. 6. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 372 КК може бути не лише слідчий, але й начальника слідчого відділу, який може виступати як співвиконавець цього злочину. 7. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК, характеризується лише прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він притягує завідомо невинного до кримінальної відповідальності, завідомо знає про неправомірність своїх дій і бажає притягнути завідомо невинного до кримінальної відповідальності. 8. Стаття 372 КК співвідноситься зі ст.ст. 364, 365, 366 КК як спеціальна та загальні норми. У дослідженні ознаками, за якими притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, відрізняється від інших суміжних злочинів (передбачених ст.ст. 371, 373, 374, 375, 383 КК), визначено, зокрема такі: ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкта, суб’єктивну сторону. 9. Дисертантом, зокрема сформульовано такі законодавчі пропозиції до Кримінального кодексу України: 1) ч. 2 ст. 374 КК редакційно уточнити, а саме: “Ті самі діяння…”; 2) передбачити нову редакцію санкцій в ч. 2 ст. 375 КК: “… караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років та з конфіскацією майна”; 3) ст. 372 КК необхідно викласти у такій редакції: “Стаття 372. Притягнення як обвинуваченого завідомо невинної особи 1. Притягнення як обвинуваченого завідомо невинної особи слідчим чи іншою уповноваженою на те законом особою, - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років. 3. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років та з конфіскацією майна”. 10. Також пропонується внести зміни до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р., в якому зазначити: “… а злочини, відповідальність за які передбачена статтями 371 та 372 КК (завідомо незаконні привід, арешт або тримання під вартою, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), являють собою спеціальні види зловживання владою або службовими повноваженнями”. | 