У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у встановленні та розкритті об’єктивних та суб’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 262 КК, розробленні рекомендацій з удосконалення цієї статті, вирішенні спірних питань кваліфікації злочину та відмежування його від суміжних з ним злочинів. Основними науковими висновками є: Під громадською безпекою слід розуміти стан захищеності невизначеного кола осіб від негативного впливу джерел підвищеної небезпеки. Безпосереднім об’єктом розглядуваного злочину є суспільні відносини, які склалися у результаті врегулювання правом стану захищеності життя та здоров’я невизначеного кола осіб від потенційно негативного впливу вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів. Гладкоствольна мисливська зброя, як вид вогнепальної зброї, необґрунтовано з кримінально-правової точки зору законодавцем не включена у ст. 262 КК до переліку предметів злочину. Цей вид зброї має такі ж загальні ознаки, як і інші предмети розглядуваного злочину, що свідчить про необхідність включення його на законодавчому рівні до переліку предметів цього злочину. Водночас гладкоствольна вогнепальна зброя військових зразків, спортивна та іншого призначення предметом цього злочину визнається. Враховуючи, що законодавець у ст. 262 КК не виключив, як
у ст. 201 КК, бойові припаси, призначені для стрільби з гладкоствольної мисливської зброї, із переліку предметів злочину, останні слід відносити до предмета злочину, передбаченого ст. 262 КК. Правовий режим зброї у державі є недосконалим. Зокрема, вбачається необхідність у прийнятті закону про зброю відповідно до конституційних положень. Потребує законодавчого розширення предмет розглядуваного злочину. До нього (предмета злочину) повинна відноситись не тільки зброя вогнепальна, а й інші її види. Прийнятною є позиція законодавця з цього питання, наприклад, у статтях 201 та 410 КК. Диспозиція ч. 3 ст. 262 КК має конструктивний недолік. Вона не передбачає кримінальної відповідальності за вчинення розбою з метою викрадення вибухових пристроїв та за вчинення їх вимагання, поєднаного
з насильством, небезпечним для життя і здоров’я. У зв’язку з цим, необхідно ч. 3 ст. 262 КК доповнити після слів “вибухових речовин” словами “вибухових пристроїв”. Пропонується мету розбою зазначати не шляхом застосування терміну “викрадення”, а шляхом застосування терміну “заволодіння”. Такі законодавчі зміни усуватимуть суперечності, пов’язані із розумінням понять “викрадення” та “розбою” як окремих форм злочинного посягання, передбачених в одній статті КК, та узгоджуватимуться з позицією законодавця, наприклад, у диспозиції ч. 3 ст. 410 КК. Злочин, передбачений ст. 262 КК, може бути вчинений лише з прямим умислом незалежно від форми злочинної дії. Мотив та мета його вчинення на кваліфікацію не впливають, однак повинні враховуватись судом при призначенні покарання. За ознакою повторності за ч. 2 ст. 262 КК слід кваліфікувати передбачені ч. 1 цієї статті дії, вчинені не тільки після вчинення їх особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 262 КК, та яка вчинила розбійний напад або вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я (як роз’яснює Пленум Верховного Суду України),
а й вчинені після заволодіння ними шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем. Протиправне вилучення або обернення винною особою чужого майна, серед якого несподівано для винної особи опинились і вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали, не підлягає кваліфікації за ст. 262 КК. З урахуванням результатів дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак розглядуваного злочину пропонується нова редакція ст. 262 КК:
Стаття 262. Розкрадання, вимагання або розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами 1. Розкрадання або вимагання зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 2. Розкрадання предметів, перелічених у частині першій цієї статті, вчинене шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, або розкрадання чи вимагання цих предметів, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з метою використання їх у якості засобів (знарядь) для вчинення іншого злочину – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. 3. Розкрадання або вимагання предметів, перелічених у частині першій цієї статті, вчинені організованою групою, вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров’я, а також розбій, вчинений з метою заволодіння цими предметами, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна. Примітка. 1. Під розкраданням у цій статті розуміється протиправне вилучення та/або обернення особою будь-яким способом та з будь-якою метою перелічених у частині першій цієї статті предметів у юридичної чи фізичної особи, незалежно від правомірності перебування цих предметів у них. 2. У цій статті повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею, або злочин, передбачений статтею 410 цього Кодексу, предметом якого були зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини. |
