У висновках дисертантом формулюються основні теоретичні результати дисертаційного дослідження: 1. Пропонується власне визначення поняття затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання, як гарантований і охоронюваний державою, заснований на нормах кримінального права самостійний вид суспільно-корисного і правомірного поводження громадян, що виключає кримінальну і будь-яку іншу відповідальність за шкоду, заподіяну особі при її затриманні. 2. Норма про затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання, має заохочувальний характер – ставить під правовий захист тих, хто затримує і виключає кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди за умови її правомірності. 3. Правомірним буде затримання осіб, що не є суб’єктами злочину: неосудні або особи, які не досягли віку кримінальної відповідальності, при їх спробі зникнути після вчинення суспільно небезпечного посягання. Будь-які виключення з правил про затримання у відношенні неосудних не допускаються. Затримання осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності із застосуванням насильства повинне бути крайньою мірою і припустимо за умови, коли були вичерпані інші засоби припинення посягань. 4. Доцільно обмежити коло конкретних злочинів, за вчинення яких припустимо заподіяння фізичної шкоди особі, що ухиляється від затримання. Юридичною підставою кримінально-правового затримання пропонується вважати вчинення особою не будь-яких злочинів, а тільки визначених, на підставі норми про категоризацію злочинів відповідно до їх тяжкості (ст.12 КК України). 5. Обґрунтовується доцільність закріплення у кримінальному законі початкового моменту виникнення права на затримання особи на стадії готування до злочину, а кінцевим моментом затримання особи, що вчинила злочин і відповідно закінченням права на заподіяння шкоди при затриманні, пропонується вважати закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або давності виконання вироку суду. 6. При характеристиці дій по затриманню особи, що вчинила злочин обґрунтовано недоцільність розходження між самим актом правомірного затримання особи, що вчинила злочин і діями, що мають наслідком заподіяння їй шкоди з метою вчинення такого затримання. Розходження між діями по затриманню злочинця і діями, пов’язаними із заподіянням йому шкоди, мають сенс тільки у випадках розмежування насильницького і ненасильницького актів затримання. 7. Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди особі, що вчинила злочин при її затриманні може наступити, якщо по справі буде встановлено: а) сам акт затримання проводився на законних підставах і відповідав властивим йому ознакам; б) заподіяна шкода відповідала умовам правомірності про її вимушеність, спрямованість і мету; в) не були дотримані умови про співрозмірність. 8. Обґрунтовується необхідність врахування особистості винного при визначенні обсягу припустимої шкоди, заподіюваної йому при затриманні. 9. Юридичні терміни «затримання злочинця» та «затримання особи, що вчинила злочин» які вживаються у тексті статей 38, 118, 124 КК України з кримінально-правової точки зору є некоректними, та найбільш правильно іменувати зазначену обставину як «затримання особи, що вчинила суспільно небезпечне посягання». Пропонується назву ст.38 КК України викласти в наступній редакції: «Затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання», яка містіть наступні положення: «Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб, спрямовані на затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила суспільно небезпечне посягання, визнається умисне заподіяння тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу». Пропонується назву ст.118 КК України викласти у такій редакції: «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання», а саму статтю викласти у двох частинах: «1. Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років. 2. Умисне вбивство у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі до двох років». Пропонується назву ст.124 КК України викласти у такій редакції: «Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання», а саму статтю викласти у двох частинах: «1. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, - карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років. 2. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила суспільно-небезпечне посягання, - карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років». 10. Пропонується п.4 ч.1 ст.15 Закону України «Про міліцію» викласти в такій редакції: «Для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти». |