Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Соціальна філософія та філософія історії


Глотов Борис Борисович. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу : Дис... д-ра наук: 09.00.03 - 2008.



Анотація до роботи:

Глотов Б.Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу проблеми культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу в історичній ретроспективі. На підставі аналізу концепцій А. Тойнбі, Ф. Фукуями, С. Ґантінгтона обґрунтовується теза про те, що релігія – ідеологія – цінності, – це такі чинники діяльності етносів як суб’єктів історичного процесу, коли кожний наступний чинник заперечує попередній у контексті діалектичного заперечення. У результаті дослідження ролі релігійно-конфесійної належності українського народу визначено, що православ’я було домінантною ознакою його культурно-цивілізаційної ідентифікації. Якщо прийняття християнства сприяло становленню східно-православної цивілізації, то конфесійний поділ на православ’я і греко-католицизм зумовив культурно-цивілізаційний розлом України. Зроблено висновок, згідно з яким хоча географічно Україна перебуває в центрі Європи, але в метаісторичному
плані вона опинилася на культурно-цивілізаційному розломі по осі Схід-Захід. На її території західноєвропейська і російська (євразійська) цивілізації не тільки зустрічаються, але й вступають у взаємодію і багаторазово переломлюються в характері і долі українського
народу. Міфологеми східно-західної полюсності як історично ретроспективні смисли продовжують зумовлювати суперечності і парадокси сучасної української культурно-цивілізаційної
ідентичності.

Концептуальним стрижнем результатів нашого дослідження є ідея самобутності культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу, яка має необособлений та транзитивний характер і визначає Україну як пограничний, порубіжний культурно-цивілізаційний тип, який існує на розломі цивілізацій. Проведений у даному дослідженні соціально-філософський аналіз основних чинників культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу в історичній ретроспективі дав можливість зробити такі висновки:

1. Визначено, що належність до певного народу (тобто етнонаціональна ідентичність) не завжди була домінантою культурно-цивілізаційної ідентифікації. Не менш важливими були такі різновиди ідентифікації, як-то громадська, станово-класова, релігійна, державницька. З огляду на це культурно-цивілізаційна ідентифікація пов’язана з усією тривалістю культурно-історичного буття народу, а тому певним чином включає в себе вищевказані види ідентифікації, які поперемінно переважають і виступають складовими культурно-цивілізаційної ідентифікації.

2. На підставі аналізу концепцій М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, К. Ясперса, Й. Хейзенги та інших дослідників доходимо висновку щодо тенденції становлення глобальної вселюдської цілісності в разі збереження спадкоємності цивілізаційного розвитку в поєднанні з існуванням унікально одиничного, регіонально особливого, що породжує розмаїття суперечливих диференціацій, відмінностей в їх постійній боротьбі, у результаті якої гинули окремі цивілізаційні форми, але все-таки виживала цивілізація загалом.

3. Хрещення Русі було кульмінаційним моментом становлення східно-православної культурно-цивілізаційної ідентичності. Занепад Київського князівства, розмежування українського народу чужими державно-політичними утвореннями перетворило його на уламок східно-православної цивілізації з латентною («дрімаючою») культурно-цивілізаційною ідентичністю. Водночас об’єднання північно-східних слов’ян навколо єдиновладного центра за золотоординським зразком стало підґрунтям для формування російської (євразійської) культурно-цивілізаційної ідентичності.

4. У результаті дослідження ролі релігійно-конфесійної належності українського народу визначено, що православ’я було домінантою ознакою його культурно-цивілізаційної ідентифікації. Якщо прийняття християнства визначало становлення східно-православної цивілізації, то конфесійний поділ на православ’я і греко-католицизм сприяв культурно-цивілізаційному розлому України.

5. У польсько-литовську добу православна віра була тим духовним оберегом, тією незгладимою лінією розмежування між русинами й поляками, що архаїзувала культурно-цивілізаційну ідентичність українського народу. Відсутність же суміжної лінії між українцями й росіянами пізніше призвела до того, що Наддніпрянська Україна звернулась до Росії за допомогою не стільки заради фізичного врятування, скільки – в ім’я збереження своєї культурно-цивілізаційної ідентичності.

6. Українському національному характерові притаманна амбівалентність: архетипи неба й землі, жіночого й чоловічого, духа й тіла, східного й західного, які функціонують за принципом періодичної взаємозамінності. Визначена амбівалентність психологічних рис народу – одна з онтологічних засад порубіжності його культурно-цивілізаційної ідентичності.

7. Визначено, що національний характер, ментальність і державний устрій взаємозумовлюють один одного. Якщо ключ до розуміння національної історії полягає у врахуванні психологічних рис народу (особливо в доленосні переломні моменти історії), то тоді важливим є не тільки фактологічне розуміння історії, але й урахування національного характеру в інтерпретації історичних фактів. Однак культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу однозначно не детермінована особливостями його психічної вдачі.

8. Якщо культурно-цивілізаційна ідентичність у межах російської цивілізації визначалася, в основному, соціально-політичною спрямованістю, то культурно-цивілізаційний процес на українських землях у польсько-литовську добу відбувався під впливом ідей Відродження, Реформації, Контрреформації, а також тяжіння до центрів світової торгівлі, а тому мав переважно соціокультурний характер.

9. У козацько-гетьманську добу не була сформована стійка чиновничо-бюрократична система – основа всіх цивілізацій. Її самопідтримання здійснювалось переважно через усепроникну систему воєнно-похідної держави. Слід зазначити, що інновації царського уряду не знаходили адекватний відгук у діяльності гетьманської адміністрації задля збереження культурно-цивілізаційної ідентичності українства, що, наприклад, вдалося в Польщі, Фінляндії, які зберігали свою автономію до 1917 р.

10. У добу Української революції 1917 – 1920 рр. швидкоплинні зміни державно-політичних утворень – УНР, Українська держава, Директорія, ЗУНР – обумовили незавершеність процесу становлення української культурно-цивілізаційної ідентичності. Реалізація радянсько-соціалістичного вибору перетворила Україну на індустріально-аграрну складову радянської (квазі)цивілізації з латентною українською культурно-цивілізаційною ідентичністю, радянською за формою, але українською за змістом.

11. Географічно – у центрі Європи, у метаісторичному сенсі Україна опинилася на культурно-цивілізаційному розломі по лінії Схід – Захід. На її території західноєвропейська та російська (євразійська) цивілізації не тільки зустрічаються, вступають у взаємодію, але й багаторазово переломлюються в характері і долі народу цього краю. Міфологеми східно-західної полюсності як історично ретроспективні смисли продовжують обумовлювати суперечності і парадокси сучасної української культурно-цивілізаційної ідентичності.

12. Буттєвість українського народу на кордонах європейського й євразійського культурно-цивілізаційних ареалів актуалізувала не стільки «розколотість» українського народу, скільки «розколотість» (рядопокладених у ньому різночасових і несумісних в одній перспективі змістів) його культурно-цивілізаційної ідентичності. Подібний дискурс ставить під сумнів власну тотожність в «європейськості».

13. Процес глобалізації прагне подолати «регіонально-цивілізаційне» і «локальне», що корелюється із утратою українцями своєї традиційної культурно-цивілізаційної ідентичності внаслідок нерефлексованої переорієнтації на прагматично-утилітарні цінності. Під час взаємодії України з процесами глобалізації останні виступають як активний, динамічний початок, а перша, навпаки, концентрує у своїх цінностях та інститутах інерцію минулого, стійкість. Однак означені вектори такої взаємодії – адаптація – протистояння, симбіоз – синтез і т. ін., – ніяким чином не є наперед визначені. Евентуальна рівнодіюча культурно-цивілізаційного розвитку України знаходиться на розвилці еволюції / інволюції, цілісності / розпаду / збереження, становлення / зникнення української культурно-цивілізаційної ідентичності.

14. В умовах зародження партнерства / зіткнення цивілізаційних блоків (США – Європейський Союз – Російська Федерація) політико-управлінська еліта України як порубіжної країни з багатоплановою гетерогенністю самої української спільноти повинна вибудовувати відносини стратегічного партнерства з вищезазначеними цивілізаційними блоками на засадах рівнонаближеності або рівновіддаленості, тобто використовувати наявний транзитивний ресурс для збереження своєї культурно-цивілізаційної ідентичності.

15. Досліджена сутність феномена культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу, яка розглядається як суперечливий багатоаспектний і багатоступінчатий процес, що одночасно містить елементи конкретно-історичного минулого, специфічного сучасного і поліваріантного майбутнього. Тобто принципова незавершеність культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу спроектована як у майбутнє, так і в минуле. Майбутнє постає в його відкритості спектру можливостей, які реалізуються в діяльності людей. Минуле – історична ретроспектива культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу – остаточно не завершена, подальша її «добудова» неминуче змінить зв’язки, значення й смисли, які в майбутньому будуть включені в нові конструкції історичної цілісності.

У даній праці не було розглянуто ряд проблем, які мають велике значення для розвитку філософії української історії. По-перше, існує важлива і складна сфера дослідження – історична реконструкція соціально-психологічних картин різних історичних епох, які пережив український народ. З цим, по-друге, дійсно пов’язана і проблема реконструкції різних етапів українського державотворення з огляду на ментальність нашого народу. По-третє, не менш важливе значення має застосування епістеміологічного аналізу для реконструкції механізмів раціональної / ірраціональної поведінки людей, що передбачає застосування особливої процедури обмеженої ідентифікації. По-четверте, актуальним є дослідження нереалізованих настанов до діяльності українського народу та його еліти як актів можливого.

Публікації автора:

Монографія:

Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу: Монографія. –Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. УАДУ при Президентові України, 2002. – 216 с. (13,47 д.а.).

Статті у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові:

  1. Глотов Б.Б. Глобалізація як феномен культурно-цивілізаційного розвитку України // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Філософія. Соціологія. Політологія. –Д.: ДНУ, 2008. – Вип. 17. – С. 88 – 93 (0,5 д.а.).

  2. Глотов Б.Б., Калитюк Л.О. Християнізація Русі як засада становлення східно-православної цивілізації // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. акад., 2007. – Вип. 28. – С. 65 – 77 (0,4 д.а.).

  3. Глотов Б.Б. Пошук Україною нової культурно-цивілізаційної ідентичності та європейський вибір // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Філософія. Соціологія. Політологія. – Д.: ДНУ, 2006. – Вип. 13. – С. 118 – 125 (0,4 д.а.).

  4. Глотов Б.Б. Спроба порівняльного аналізу української та західноєвропейської ідентичності // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. акад., 2006. – Вип. 27. – С. 26 – 35 (0,5 д.а.).

  5. Глотов Б.Б. Вплив православ’я на формування ментальності українського народу // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. Спец. вип. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. акад., 2005. – С. 121 – 129 (0,4 д.а.).

  6. Глотов Б.Б., Вегеря С.М. Взаємодія політики і релігії в цивілізаційній приналежності українського народу // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Дніпропет. держ. фінанс. акад., 2004. – Вип. 24. – С. 27 – 31 (0,4 д.а.).

  7. Глотов Б.Б., Луценко С.А. Православний духовний персоналізм // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. акад., 2004. – Вип. 23. – С. 37 – 45 (0,4 д.а.).

  8. Глотов Б.Б. Модернізація України в контексті європейської інтеграції // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. акад., 2003. – Вип. 20. – С. 186 – 192 (0,4 д.а.).

  9. Глотов Б.Б. Міфологічне моделювання культурно-цивілізаційного буття українського народу // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. пр. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. ін-т, 2002. – Вип. 19. – С. 139 – 147 (0,4 д.а.).

  1. Глотов Б.Б. Культурно-цивілізаційна самобутність українського народу в історичній ретроспективі // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. пр. – Д.: Наука і освіта, 2002. – Вип. 15. – С. 209 – 215 (0,4 д.а.).

  2. Глотов Б.Б. Релігія як чинник культурно-цивілізаційної ідентифікації українського народу в добу Гетьманщини // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. пр. – Д.: Дніпропетр. держ. фінанс. ін-т, 2002. – Вип. 12. – С. 231 – 238 (0,4 д.а.).

  3. Глотов Б.Б. Український національний характер як світоглядно-психологічна засада традицій державотворення // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. пр. – Д.: РВВ ДНУ, 2000. – С. 88 – 95 (0,4 д.а.).

  4. Глотов Б.Б. Філософсько-методологічні засади культурно-цивілізаційного буття українського народу // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 2000. – № 1 (9). – С. 78 – 80 (0,3 д.а.).

  5. Глотов Б.Б. Трансформація України в західноєвропейську цивілізацію: традиції та інновації // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Філософія. Соціологія. Політологія. – Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1999. – Вип. 4. – С. 87 – 91 (0,4 д.а.).

  6. Глотов Б.Б. Психологічні риси українського народу як світоглядно-психологічна засада процесів державотворення // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 1999. – № 5 (7). – С. 71 – 75 (0,5 д.а.).

Інші видання, які зараховані Вищою атестаційною комісією України від 14.12.07 № 03-77-06/2875 за рекомендацією експертної ради ВАК України з філософських, політичних та соціологічних наук як фахові з філософських наук:

  1. Глотов Б.Б. Україна в культурно-цивілізаційному вимірі // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Керівники авторського колективу: А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. – К.: Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», 1997. – Том 6. – С. 142 – 144 (0,4 д.а.).

  2. Глотов Б.Б. Проблема трансформації України в західноєвропейську цивілізацію // Актуал. пробл. духовності: Зб. наук. матеріалів / Голов. ред. Т.А. Хорольська. – К.: Кривий Ріг, 1997. – Вип. ІІ. – С. 157 – 165 (0,5 д.а.).

  3. Глотов Б.Б., Матюхіна О.А. Засади української національної ідеї // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / Керівники авторського колективу: А.І. Комарова, В.Г. Табачківський. – К.: Наук.-дослід. Ін-т «Проблеми людини», 1999. – Т. 15. – С. 88 – 95 (0,6 д.а.).

  4. Глотов Б.Б. Україна як культура і як цивілізація // Державність. Всеукр. Громад.-політ. журн. – 1996. – № 2 (17). – С. 14 – 16 (0,4 д.а.).

  5. Глотов Б.Б., Матюхіна О.А. Архетипи колективного несвідомого українського народу // Вісн. Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Вісн. українознав. № 309. – Л.: Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1995. – С. 66 – 71 (0,3 д.а.).

  6. Глотов Б.Б. До підстав української національної ідеї // Політол. вісн.: Наук.-аналіт. зб. / Відп. ред. Ф.М. Кирилюк. – К., 1994. – Вип. ІІ. – С. 76 – 82 (0,4 д.а.).

  7. Глотов Б.Б. Суперечливість процесу національного відродження на Україні // Питання соціально-політичних наук. Республік. міжвід. наук. зб. Вип. 82. – К., 1991. – С. 49 – 54 (0,4 д.а.).

  8. Глотов Б.Б. Держава як форма самовизначення народу // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ УАДУ. 2001. – Вип. 3 (6). – С. 40 – 46 (0,4 д.а.).

  9. Глотов Б.Б. Традиції місцевого самоврядування в культурно-цивілізаційному бутті українського народу // Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2000. – № 3. – С. 392 – 395 (0,4 д.а.).

  10. Глотов Б.Б. Розвиток міст у добу Гетьманщини // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т УАДУ при Президентові України. 2002. – Вип. 3 (9). – С. 247 – 254 (0,4 д.а.).

  11. Глотов Б.Б. Методологічні засади культурно-цивілізаційного виміру історичного буття українського народу // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / ДФ УАДУ – Д., 2000. – Вип. 1 (1). – С. 120 – 124 (0,3 д.а.).

Інші видання:

  1. Глотов Б.Б., Луценко С.А. Європейська ідентичність та українська ментальність // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т НАДУ при Президентові України, 2003. – Вип. 2 (12). – С. 18 – 26 (0,3 д.а.).

  2. Глотов Б.Б., Луценко С.А. Державотворчий процес у добу Хмельниччини // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т НАДУ при Президентові України, 2003. – Вип. 4 (14). – С. 3 – 13 (0,3 д.а.).

  3. Глотов Б.Б., Серьогін С.М. Системний характер кризи в Україні та державна влада // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України (Львів. філіал) / За заг. ред. А.О. Чемериса. – Л.: ЛФ УАДУ; Кальварія, 1999. – Вип. 2. – С. 37 – 41 (0,3 д.а.).

  4. Глотов Б.Б., Серьогін С.М. Ознаки кризи державної влади в Україні // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України (Одеський філіал) / За заг. ред. І.М. Попової, О.П. Якубовського. – О.: «АстроПринт», 1999. – Вип. ІІ. – С. 29 – 33 (0,3 д.а.).

  5. Глотов Б.Б., Нікова В.Л. «Найлучче народові тоді, коли ним правлять добре…» // Вдосконалення системи державного управління соціально-економічними та політичними процесами в регіоні (на прикладі півдня України): Зб. наук. пр. / Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. – О.: ОЦНТЕІ, 1998. – С. 196 – 201 (0,3 д.а.).

  6. Глотов Б.Б., Матюхіна О.А. Психологічні риси українського народу в державотворчому вимірі // Вісн. українознав. – № 296. – Л.: Держ. ун-т «Львів. політехніка», 1995. – С. 62 – 66 (0,3 д.а.).

  7. Глотов Б.Б., Матюхіна О.А. Міфологічний світогляд та психологічні риси українського народу // Зб. наук. пр. – Л.: Держ. ун-т «Львів. політехніка», 1994. – С. 24 – 28 (0,3 д.а.).

  8. Глотов Б.Б. Історична доля українського народу // Державність. – 1994. – № 1 – 2. – С. 48 – 49 (0,3 д.а.).