Анотація до роботи:

Нагірняк А.Я. Кирило Трильовський – організатор українських парамілітарних сил у Галичині (кінець ХІХ –30-рр. ХХ ст.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. Інститут гуманітарних та соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка”. – Львів, 2006.

У дисертації проаналізовано діяльність галицького громадського діяча Кирила Трильовського, який виступивши як керівник ліворадикального напрямку домігся створення на початку ХХ ст. в легальних рамках Австро-Угорської держави січових організацій. Створення “Січей” супроводжувалося значним національним піднесенням, а січові свята за участю десятків тисяч “січовиків”, стали демонстрацією зростання українських сил у краї. У дисертації прослідковано трансформацію “Січей” від парамілітарних угрупувань, до національних військових з’єднань українців в австрійських збройних силах та висвітлено, як ідея парамілітарних національних сил у Галичині реалізувалася в УГА та в збройних січових утвореннях у Наддніпрянській Україні; показано практичну участь січовиків у військових операціях Української національної революції. У дисертації з’ясовано особливості діяльності українських молодіжних та національно-спортивних товариств у міжвоєнній Польщі.

1. Важливу роль в формуванні К.Трильовського як галицького політика і громадського діяча відіграв його вступ до Русько-Української радикальної партії. Недивлячись на те, що він ще студентом вступив до РУПР, К.Трильовський дуже швидко увійшов до керівного органу партії – Головної управи. Перебуваючи у керівництві РУРП, К.Трильовський займав активну дієву позицію, що нерідко приводило до конфліктів із керівництвом партії і, зокрема, з такими діячами як Михайло Павлик, Іван Франко, Северин Данилович та ін.

2. Значна культурно-просвітницька та агітаційна робота серед селянства Гуцульщини й Покуття, організація великого селянського страйку у Галичині 1902 року переконали К.Трильовського у необхідності створення особливих селянських товариств, якими стали “Січі”. 5 травня 1900 р. було організовано у с.Заваллі Снятинського повіту перший у Галичині осередок українського пожежно-гімнастичного товариства “Січ”. Невдовзі були засновані численні осередки “Січей” у Снятинському і Коломийському повітах. Існуючи, селянські об’єднання стали початком до утворення національних мілітарних угрупувань серед галицької молоді. Діяльність “Січей” на першому етапі сприяло розгортанню національно-культурного руху у краї, утворенню бібліотек, читалень “Просвіти”.

3. Діяльність “Січей” у Галичині супроводжувалося значним національним піднесенням. Цьому сприяло те, що К.Трильовський уклав численні січові пісні і марші, видав низку творів, в яких роз’яснював засади стрілецького руху, завдання, які ставила перед собою організація. Особливим піднесенням і згуртуванням населення відзначалися свята “Січей”, які поперемінно проводилися у повітових містечках Галичини. Саме ці свята, які збирали десятки тисяч “січовиків” у відповідній формі, стали демонстрацією українських сил і їх зростання у краї. Водночас, в рамках січового руху почали виникати і національні фінансові організації – кооперативи: у 1904 р. в с.Іспасі Коломийського повіту було засновано перший кооператив на Покутті “Народну спілку”.

4. Організаційна праця “Січей” у краї привела до необхідності загальної координації їх діяльності. У квітні 1908 р. у Станіславові було створено центральну управу “Січей” – Головний Січовий Комітет. З наближенням у Європі війни “Січі” все більше набирають мілітарних ознак. У 1912 р. К.Трильовський став генеральним отаманом об’єднання “Січей” – Українського січового союзу, в рамках якого у 1913 році було засновано напіввійськову організацію – Українські Січові Стрільці.

5. В роки Першої світової війни К.Трильовський увійшов до складу Головної української ради, а з серпня 1914 р. очолив Бойову управу УСС. У 1915 р. він увійшов до складу Загальної української ради у Відні.

6. В період національного будівництва на західноукраїнських землях та Наддніпрянщині К.Трильовський в жовтні 1918 р. увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР, а пізніше ЗО УНР. В період діяльності ЗУНРу у 1918–1919 рр. К.Трильовський став заступником голови відділу Окружної національної ради в Коломиї, членом комісії закордонних справ, увійшов до складу військової та адміністративної комісій УНРади. У квітні 1919 р. К.Трильовський був обраний до обласної земельної комісії, яка мала реалізувати аграрну реформу. В УНРаді він займав особливу позицію і відстоював необхідність партійного будівництва, зокрема відновлення діяльності радикальної партії. К.Трильовський створив Селянсько-радикальний клуб, який став організатором Селянсько-радикальної партії, а в лютому 1919 р. відновив видання в Коломиї радикальної газети “Громадський голос”.

7. Після поразки ЗУНР К.Трильовський емігрував до Відня, де працював у кодифікаційній комісії при екзильному уряді Є.Петрушевичав. У січні–квітні 1921 року, як представник Селянсько-радикальної партії Східної Галичини він входив до Виконавчого комітету Всеукраїнської національної ради.

8. Перебуваючи в еміграції, К.Трильовський брав участь у громадському житті еміграції. У 1921 р. він заснував у Відні робітниче спортивне товариства “Січ” і як його представник перебував на Міжнародній робітничій олімпіаді в Празі.

9. Після повернення до Галичини К.Трильовський займався адвокатською практикою у Галичині. В нових умовах польської влади відновити січовий рух було справою нереальною. Водночас К.Трильовський належним чином оцінював роботу українських організацій “Сокіл”, “Пласт” та ін.

Публікації автора:

1. Нагірняк А.Я. Національно-організаційні засади формування українського стрілецтва на початку ХХ століття. // Шляхами історії. Науковий збірник історичного факультету ЛНУ ім. Ів. Франка на пошану проф. Костянтина Кондратюка / Упорядник Олексій Сухий. – Львів: Видавництво “Піраміда” - 2004. – С. 233-240.

2. Нагірняк А.Я. Утворення та головні напрями діяльності січових організацій у Галичині (кінця ХIХ - початку ХХ ст.) // Вісник національного університету ”Львівська політехніка” “Держава та армія”. – № 528. – Львів, 2005. – С. 39-47.

3. Нагірняк А.Я. Формування українських мілітарних угрупувань у Галичині у 1912-1914 рр. // Проблеми гуманітарних наук: Вісник ДДПУ. – Випуск 16. – Дрогобич, 2005. – С. 24-33.

4. Нагірняк А.Я. Формування та початковий період діяльності українського товариства “Сокіл” (1894-1914) // Сторінки історії: Збірник наукових праць. – Випуск 23. – К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка”, 2006. – С. 97-103.