1. ХVІІ ст. характеризується бурхливим розвитком світських тенденцій в культурі та зростанням цінності духовного життя людини, тому у цей період з’являється значна кількість творів світського характеру. Водночас РК демократизується за формою та змістом, виникає велика кількість історичних творів, хронографічних компіляцій, збірників оповідань, сказань, зростає інтерес до світової історії. Окремим явищем в Україні ХVІІ ст. є козацькі літописи та літописці. З’являється значна кількість підручників та дидактичних творів. Зростає обсяг світських книг, що пишуться на замовлення. Серед них превалюють твори історичного та історико-культурного змісту, що свідчить про значний інтерес до читання, пізнання світу, зростання наукових знань. 2. Основна частина РК українського походження належить до другої половини – кінця ХVІІ ст. Рубіж ХVІІ – початку ХVІІІ ст. є важливим етапом в історії української книжності, коли вона набуває демократичних тенденцій у змісті і спрощується за оформленням. При наявності зразків книжного мистецтва у західних регіонах, на Лівобережжі виникають рукописи, що оформлені самими писцями в примітивному стилі і без використання фарб або з обмеженою їх кількістю. Системи письма, почерків, чорнила також зазнають спрощення, переважно є скорописними, без ознак “книжного письма”. Оригінальні оправи майже не зустрічаються у зв’язку з великим попитом на ці книжки. Однак існуючі оправи ще зберігають риси мистецтва інтролігаторів. Спрощення РК ХVІІ ст. є наслідком зростаючого попиту на книгу, з’являється й практика переписування друкованих книг. Для ХVІІ ст. характерний розвиток книжної форми та структури: розвивалася передмова і післямова, довідковий апарат, приміщувався зміст або пояснення щодо змісту. Частково це прийшло з традиції переписування стародруків, зокрема, оформлення передмови, дати написання рукопису, подання заголовку та початку тексту. Формується книгознавче поняття заголовку. 3. Світськість проявилася у поступовому збільшенні авторських творів і творів, де персоніфікується писець, інтролігатор, читач. Хоча списки попередніх творів (хронографів, космографій, збірників тощо) залишаються анонімними, традиція ХVІІ ст. вже знає автора твору. Однак у кодикології поняття автора та назви має сукупне значення. Автор – це і автор твору, і писець, і редактор, і оздоблювач та інша людина, яка має безпосереднє відношення до створення тексту, його переписування, оформлення. Назва може бути прийнятною як для однієї пам’ятки однорідного кодексу (наприклад, Палінодія Захарії Копистенського, Літопис Паїсія Величковського, Хроніка Мацея Стрийковського), так і для серії пам’яток, що можуть мати різний зміст та авторів (літопис, літописець, хронограф, космографія, хроніка, повчання, збірник тощо). Крім того, вводиться поняття “заголовок” як назва кодиколога та “самоназва” як заголовок, приміщений в тексті. 4. Історико-книгознавчу класифікацію для РК ХVІІ ст. можна визначити за напрямами знань: це пам’ятки українського літописання з філософської думки; з історії церкви в Україні; української мови; політично-правової культури; картографічні пам’ятки України; з історичної думки в Україні; літературні твори; пам’ятки музичної культури; українського мистецтва; дидактичні твори та педагогічна спадщина; етнографічна і фольклорна спадщина; наукові твори, посібники та література з практичних знань. 5. Кодикологічний опис грунтується на відображанні форми (структури РК як системи книжного типу); змісту (ідеї і тексту); призначення джерела (соціальних функцій РК); історії кодексу (походження та побутування). Ці принципи є кінцевою метою кодикологічного аналізу РК ХVІІ ст. як вивчення походження, призначення та історії РК. Тому схема спрощена до науково-реєстраційного рівня, який дозволяє провести атрибуцію та ідентифікацію РК. 6. Філігранознавчий метод аналізу водяних знаків з метою датування паперу і часу створення рукописів є базовим при атрибуції РК ХVІІ ст. і відправним пунктом, з котрого починається вивчення книги. Його використання має спиратися на послідовну реєстрацію всіх водяних знаків за табличним методом у співставленні із принципами складання зошитів упродовж усього тексту, у порівнянні послідовності змін із текстом, типом і зміною почерків, сигнатур, збереженістю тексту, записами на форзацах і полях рукопису тощо. Лише у комплексі кодикологічних ознак можна вірогідно встановити дату створення рукопису та окремих його частин, його назву, історію створення, побутування. Філігранознавчий аналіз джерела має велике значення не лише для визначення дати створення рукописної книги, тобто її датування, а також для встановлення історії вироблення, розповсюдження та торгівлі папером. 7. Основна класифікація записів здійснюється нами за принципом відношення до тексту та історії рукописної книги, змісту інформації та мети запису. Записи можуть бути розподілені на 4 класи, які, у свою чергу, також розподіляються на роди та види. Перший клас – записи щодо походження книг: писців, ілюмінаторів, редакторів та ін. Увага дослідників до записів писців, редакторів, авторів творів з’явилася одночасно із дослідженням рукописів і простежується від кінця ХVІІІ ст., коли вчені та меценати почали збирати рукописні книги як пам’ятки писемності. Другий – записи, що стосуються побутування рукописних книг як об’єктів книжної культури (власницькі, вкладні, купівлі-продажу книги, дарчі тощо). Третій – записи історико-культурного змісту, що не мають безпосереднього відношення до кодексу, а є абстрактними (наприклад, коли книжка використовувалася для нотаток різного характеру: історичних, історико-економічних, про явища природи, молитовних, фольклорних, сімейно-побутових тощо). Ці записи є джерелами з історії, економіки, культури, науки. Четвертий – записи архівно-бібліотечні, меморіальні та охоронні. В ньому виділяються записи вірчі, засвідчувальні, про придбання книжок, переміщення, старі шифри, інші, “корисні” для книгосховища, відомості. 8. Опис для ДРКН має бути мімінізованим, однак грунтуватися на достовірній інформації, що підготовлена кодикологом. Використовувати існуючі друковані видання описів ХІХ – першої половини ХХ ст., як передбачалося організаторами методики опису рукописних книг в архівосховищах України для державної реєстрації, неможливо у зв’язку із їхньою недосконалістю. Вони орієнтовані на охоронно-інформаційне повідомлення про наявність та основний склад рукопису. Назви, дати, склад у багатьох випадках не відповідають ідентифікаційним ознакам. Державна реєстрація передбачає вірогідну атрибуцію авторів, назв, дат створення кодексів, мови та локалізації походження. Основні положення дисертації опубліковано в роботах: 1. Іваннікова М. К. Проблеми створення наукового каталогу слов’янської рукописної книги ХVІІ ст. з фондів НБУВ: принципи датування // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – К., 2002. – Вип. 9. –С. 334-344 2. Іваннікова М. К. Основні напрями вивчення української рукописної книги ХVІІ ст. в Україні у другій половині ХІХ–ХХ ст. // Студії з архівної справи та документознавства. – К., 2002. – Т.8. – С. 124–129. 3. Іваннікова М. К. Філігранознавчий аналіз у кодикології рукописних книг ХVІІ ст. (на прикладі Руського Хронографа редакції 1620 р.) // Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічне дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів.– К., 2002. – Вип. 7. –– С. 217–240. 4. Іваннікова М. К. Рукописні книги ХVІІ ст. та рукописно-книжні зібрання Інституту рукопису НБУВ // Библиотечное дело и краеведение: Сборник научных трудов. – Киев-Симферополь, 2002. – Вып. ІV. – С. 5–10. 5. Особові архівні фонди Інституту рукопису. Путівник. - К., 2002. - С 53–60, 66–69, 202–204, 206–208, 433–438, 469–473, 516–520, 650–653., 6. Іваннікова М.К., Іванова О.А. Рукописна кирилична книга XVI-XVII ст.: основні принципи атрибуції // Архіви України. – К., 2002. – № 4-6. – С. 169-178 (у співавторстві, дисертанткою виконано 80 % обсягу роботи) |
