Анотація до роботи:

Гливінська Л.К. Лексична ідіосистема в поезіях М. Вінграновського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей функціонування лексичної підсистеми в поетичній мові Миколи Вінграновського. З метою увиразнення індивідуальних словесно-виражальних пріоритетів письменника до аналізу залучено тексти й інших поетів-шістдесятників – І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка. У роботі використано інформацію з електронної бази даних “Параметризація українського поетичного мовлення ІІ половини ХХ століття”. За результатами опрацювання фактичного матеріалу встановлено вагоме функціональне навантаження антропоморфізованих слів (субстантивних одиниць, що зазнають метафоричного переосмислення за принципом уподібнення людині), кольорономінацій, лексем із меліоративною конотацією, оказіоналізмів у художньому мовленні М. Вінграновського. Досліджено склад, квантитативні характеристики, структурно-семантичні особливості, стилістичні функції виявлених релевантних одиниць.

Матеріал, систематизований у таблицях і додатках до дисертації, може бути використаний для лінгвістичного аналізу творчості українських поетів.

1. Наукова проблема, що порушується в роботі, – необхідність виявлення й аналізу стилетвірних ознак поетичної мови М. Вінграновського – знайшла своє розв’язання через аспектне вивчення словесно-художнього доробку письменника. На засадах рівневого підходу до аналізу поетичної мови –специфічного системно-структурного утворення – з’ясовано лексичні особливості індивідуальної мовотворчості М. Вінграновського.

2. Методика домінантного аналізу, використана в роботі, стала важливим підґрунтям для виявлення об’єктивно значущих у художньому мовленні словесних засобів. Матеріал для такого аналізу становили перші сто високочастотних повнозначних лексем, актуалізованих у поетичному словнику М. Вінграновського. З метою увиразнення індивідуально-авторських пріоритетів у мовно-художньому континуумі М. Вінграновського до джерельної бази дослідження було залучено частотні словники інших поетів-шістдесятників – І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка, а також дані Генерального словника сучасної української поетичної мови.

3. Домінантні іменники, зафіксовані в поетичному лексиконі М. Вінграновського, розподілено за 11 тематичними групами – це назви просторових, часових понять, природних і фізичних реалій, найменування споруд, речовин, об’єктів флори, фауни, назви людей, фізіологічних станів, соматизми, номінати абстрактних понять. Найбільш репрезентативним виявився склад слів на позначення просторових понять і реалій небесної сфери. Обмежений реєстр демонструє в поезії М. Вінграновського лексико-семантична група назв людей. Аналіз функціонування поетичної лексики М. Вінграновського засвідчив, що домінантні субстантивні одиниці часто зазнають образного переосмислення за принципом уособлення, “оживлення” неживого, уподібнення властивостей, ознак предметів, аспектів буття істотам, насамперед людині. З огляду на це антропоморфізовані слова визначено як такі, що виявляють у поетичному мовленні М. Вінграновського стилетвірну потужність.

4. З-поміж атрибутивних одиниць, актуалізованих у художніх текстах М. Вінграновського, частотністю вживання характеризується колористична лексика. Аналіз складу, семантичної структури й стилістичних функцій цих одиниць указав на те, що узуальні й оказіональні кольоративи залучаються поетом як з описово-зображальною, так і з виражальною, емоційно-експресивною метою. Показовим для художнього контексту є спосіб опосередкованого приписування колірних ознак реаліям (води тіло голубе, квітів жовто-синя повінь, сині крила неба). Ілюстрацією функціонування кольороназв як засобу вторинної номінації можуть слугувати індивідуально-авторські новотвори (сизо-збурена, синьоблагальна, чорнолетючі, вечірньосірогусто, дитинносіро), лексична дистрибуція кольоративів з іменниками на означення абстрактних понять (блакитним словом, в стражданні золотім, на синій звук любові і свободи).

5. Предмет лінгвостилістичного аналізу становили показові для образотворчої системи М. Вінграновського лексеми з меліоративною конотацією (відерце, човник, гусеня, хлопченятко, хмаренята, словечко, щастячко, біленька, однесенький), що увиразнюють мовленнєву експресію поетичних текстів у позитивно-оцінному ключі.

6. Зауважено стилетвірну вагу словесно-художніх інновацій у поетичному мовленні М. Вінграновського. Оказіоналізми, що репрезентують низькочастотну лексику, показові в плані виявлення лінгвальних пріоритетів автора. За результатами систематизації фактичного матеріалу встановлено словотвірні способи продукування неолексем: афіксацію (безгомінність, поспішання, синість, сніння, стоганебні, вогнелика, народоперші), словоскладання (геній-козак, місто-любов, мла-темнина). Виявлено стилістичну маркованість інновацій, що засвідчують факт формально-семантичної невідповідності між мотивуючим і мотивованим словами (вдаченька, приблудонька, сніженя, йогенька, тебенько).

7. Лінгвопоетичною особливістю текстів М. Вінграновського є послідовний антропоморфізм. У системі образотворення простежуємо тенденцію до наскрізної персоніфікації різноманітних реалій, позначених і конкретними, й абстрактними поняттями – назвами природних явищ, предметів, фізіологічних і психічних станів, реалій емотивної сфери тощо. Антропоморфні метафори – це показові для художнього мовлення М. Вінграновського тропеїчні контексти.

8. Таким чином, за результатами кількісно-якісного аналізу фактичного матеріалу релевантними в лексичній ідіосистемі Вінграновського-поета виявилися такі одиниці: антропоморфізовані слова, кольороназви, лексеми з меліоративною конотацією, оказіоналізми. Підтверджено гіпотезу про вагоме функціональне навантаження вказаних мовних засобів в ідіолекті М. Вінграновського.

9. Специфікою стилю М. Вінграновського визначено тяжіння до ускладненої метафоричної мови, до асоціативної розкутості в процесі мовної естетизації дійсності, що нерідко визначає герметичність авторської метафори. Ускладненість виявляється як на поверхневому рівні – у формо- й словотворенні, у розгалуженій системі синтаксичних зв’язків між метафоризованими компонентами й словами-метафоризаторами, так і в плані змісту, на рівні глибинної структури – у багатовимірності асоціативного потенціалу поетичної мови, множинності прочитання словесно-художніх образів.

10. Мова – організаційний центр ідіостилю письменника. А втім, наука про стиль художньої літератури – особлива галузь філології, дотична за проблематикою до філософії, психології, культурології та інших дисциплін. Тому комплексний підхід до аналізу ідіостилю з позицій мовознавства, літературознавства, естетики, етнографії, психології тощо, спрямований на виявлення в тексті мовних знаків національної культури, на розкриття проблем авторського задуму, зв’язку композиційної структури, тематики, ідейних тенденцій, образної системи твору, є перспективним, таким, що може дістати подальший розвиток у наукових студіях.

Публікації автора:

1. Антропоморфна метафора в словесно-поетичній системі М. Вінграновського // Мова і культура. – 2002. – Вип. 5. – Т. IV/2 (Мова і художня творчість). – С. 251-258.

2. До питання про інтерпретацію поетичного тексту // Мовні і концептуальні картини світу. – 2003. – Вип. 9. – С. 67-71.

3. Лексеми з меліоративною конотацією в поетичному мовленні М. Вінграновського // Система і структура східнослов’янських мов. – К.: Знання, 2002. – С. 160-165.

4. Поетизація колористичної семантики у мовотворчості М. Вінграновського // Система і структура східнослов’янських мов. – К.: Знання, 2004. – С. 160-163.

5. Поетична мова як об’єкт лінгвостилістичних студій: вибір методології // Система і структура східнослов’янських мов: До 60-річчя наукової і педагогічної діяльності професора М.Я. Брицина. – К.: Знання України, 2004. – С. 288-292.

6. Семантична структура генітивних метафор (на матеріалі поезій М. Вінграновського) // Мовні і концептуальні картини світу. – 2002. –№ 7. – С. 102-107.

7. Семантичний потенціал дієслівних метафор (на матеріалі поезій М. Вінграновського) // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2003. – Вип. 14. – С. 46-49.

8. Семантичні зміни в поетичній лексиці М. Вінграновського // Мова і культура. – 2002. – Вип. 5. – Т. VІ (Мова і художня творчість). – С. 74-81.

9. Структурно-функціональні особливості поетичних оказіоналізмів М. Вінграновського // Наука і сучасність. – 2002. – Т. ХХХІ. – С. 174-180.