Входження іншомовних слів характерне не тільки для ситуації білінгвізму, а й для монолінгвістичної ситуації, коли чужомовні елементи трапляються рідко, і їх уживання не регламентується знанням мови, з якої ці елементи взяті. Процес прийняття мовою іншомовного слова не передбачає знання мови, яка виступає донором лексичних одиниць, і безпосереднього глибокого контакту носіїв двох культур, оскільки безпосередньо контактує й функціонує тільки лексичний матеріал. Взаємодія відбувається опосередковано через телебачення, пресу, літературу, економічні, політичні, культурні, спортивні зв’язки. Набуття й адаптація лексики інших мов є в мові природним процесом, тому підпадає під дію мовних законів. Іншомовні елементи з’являються в мові-реципієнті під час контактів під дією зовнішніх законів (є наслідком контактів однієї мови з іншою через контакти носіїв мов), але, потрапляючи до нової мови, одразу вступають у взаємодію з мовними одиницями мови-реципієнта, зазнають змін і різних форм адаптації до системи, що запозичає, підпорядковуючись уже внутрішнім законам мови-реципієнта. Аналіз чужомовної лексики, спрямований на з’ясування походження слова, є одним із видів етимологічних досліджень. Етимологічні ж дослідження можуть провадитися відповідно до однієї з двох основних засад: морфосемантичної або лексичної. Морфосемантичний етимологічний аналіз сягає первісного словотворчого акту, який дав початок досліджуваному слову (глибина реконструкції визначається моментом виникнення слова). Метою лексичного етимологічного аналізу є відповідь на питання, звідки в певній мові з’явилося те або те слово. Результатом лексичного етимологічного аналізу слова є подання його форми у попередньому мовному стані, з якого це слово успадковане (глибина реконструкції може бути задана відповідно до потреб конкретного дослідження: для українського слова це може бути стан староукраїнський, прасхіднослов’янський, праслов’янський, праіндоєвропейський). Підхід до етимологічного дослідження питомої лексики суттєво відрізняється від підходу до дослідження лексики запозиченої. У першому випадку більш адекватним видається морфосемантичний аналіз, як такий, що сягає моменту народження слова в мові. У другому ж випадку – оскільки моментом народження в мові запозиченого слова є акт його запозичення – дослідження має провадитися шляхом лексичного етимологічного аналізу.
У протилежному випадку виникають труднощі як на практичному, так і на теоретичному рівні. У сфері практики дослідник, виходячи за межі своєї галузі знань, стає некомпетентним. На теоретичному рівні з’являється проблема редукціонізму: твердження з галузі етимології однієї мови редукуються до тверджень з галузі етимології іншої мови. З погляду мови-реципієнта неістотно, чи запозичується слово безпосередньо з мови-джерела, чи з іншого реципієнта, чи є запозичуване слово в мові джерелі питомим. Механізм запозичення залишається тим самим. Тому немає підстав вважати форму запозичення, що визначається як опосередкована, складнішою. При входженні нової лексичної одиниці у мові не тільки з’являється нове слово з іншої мови, але можуть відбуватися зміни цілої лексичної системи на всіх рівнях. На фонетичному рівні можуть з’являтися нові фонеми або, принаймні, змінюватися частотність уживання певних фонем. На граматичному рівні з’являється (або зростає чисельно) категорія невідмінюваних чи обмежено відмінюваних слів. Найбільш цікавими є зміни на семантичному рівні. Іншомовне слово входить до гіпо-гіперонімічних (утворюючи нові семантичні поля, групи лексики) та парадигматичних зв’язків (поширюючи та створюючи нові синонімічні ряди й антонімічні пари) з питомими та іншими чужомовними словами у межах семантичної системи мови-реципієнта. При цьому відбуваються зміни семантичної структури слова (полісемантичні слова втрачають частину своїх значень і набувають нових, моносемантичні можуть набувати нових значень) і зміни на семному рівні (розширення, звуження та перенесення значення). При аналізі фонетико-графічної адаптації лексики грузинського походження до української мови виявлено три причини непослідовності в переданні грузинських фонем: 1) слово може мати фонетичні (найчастіше діалектні) варіанти в самій грузинській мові; 2) варіативність може бути викликана правилами української евфонії; 3) відсутність єдиної фонетичної форми грузинського слова в українській мові може бути наслідком відсутності правил фонетичних відповідностей при передачнні слів грузинського походження, що зумовлено як внутрішньомовними чинниками (різницею фонологічних систем), так і відсутністю вироблення лінгвістичних принципів цієї адаптації. Подолати наявну непослідовність у переданні фонетичної форми слів грузинського походження для лабіальних приголосних можна двома шляхами.
У першому випадку треба передавати грузинські звуки найбільш артикуляційно близькими українськими – тоді дві грузинські лабіальні фонеми передаватимуться однією українською. У другому випадку для трьох серій грузинських лабіальних фонем можна використовувати три серії українських: грузинській дзвінкій /b/ відповідатиме українська дзвінка /б/, грузинській глоталізованій /p’/ – українська глуха /п/, грузинській глухій /p/ – українська фрикативна /ф/. При цьому з’являться можливість установлення одно-однозначних відповідностей між грузинськими та українськими лабіальними приголосними, але зменшується фонологічна подібність. Для дентальних, задньоязикових і африкат одно-однознаних відповідностей досягти неможливо, але варто використати наявність в українській мові двох різних фонем /г/ і /ґ/. Незважаючи на різноманітність граматичної адаптації іменників грузинського походження в українській мові, певна закономірність, зумовлена природним тяжінням мови до вирівнювання і введення в систему позасистемних елементів, усе ж спостерігається. Грузинський іменник має число й відмінок, але не має роду, а в українському тексті картвелізми отримують і рід. Назви осіб набувають роду відповідно до статі. Іменник може втрачати грузинське закінчення -і або запозичуватись у формі вокатива, що не впливає на його рід в українській мові. Серед назв неістот чоловічого роду в українській мові набувають іменники, які в грузинській у „називному” (категорія для типологічно відмінної від індоєвропейських грузинської мови умовна) відмінку закінчуються на -і. Коли це закінчення зберігається, то в українській мові іменник переходить до класу невідмінюваних, а коли ні, то лексеми цілком адаптуються до української граматики й відмінюються як українські іменники чоловічого роду з основою на приголосний. Іменники, які в „називному” відмінку грузинської мови мають закінчення -а, набувають жіночого роду й відмінюються за українською першою відміною. Іноді до жіночого роду переходять іменники з закінченням -і (коли в українській мові є близький синонім жіночого роду). Вони можуть змінювати закінчення -і на
-а й цілком адаптуватися до граматики української мови. До середнього роду переходять іменники з закінченнями -о, -e. Зрідка вони переходять до жіночого роду – за наявності близького синоніма того ж роду. Адаптація до відмінкової системи української мови відбувається за такими закономірностями: слова, які у грузинській мові мають у „називному” відмінку закінчення -і або -а, отримують повну парадигму відмінювання; частина слів, які у грузинській мові мають закінчення -і, отримують неповну парадигму відмінювання з переходом до pluralia tantum (це слова на позначення реалій, які мисляться переважно у множині або парно); слова, які у грузинській мові мають закінчення -е, -о, та частина слів із закінченням -і переходять до категорії невідмінюваних слів. Семантична структура грузинських слів, які входять до української мови, адаптується до мови-реципієнта, що виявляється у її спрощенні (рідше – ускладненні) для полісемантичних лексем та в розширенні, звуженні та перенесенні значень для моносемантичних лексем. Важливими ознаками семантичної адаптації іншомовного слова є виникнення парадигматичних зв’язків між іншомовним словом і лексико-семантичною системою української мови, тобто входження чужомовного слова до синонімічної та антонімічної систем української мови. В українській мові можуть уживатися, з одного боку, цілі грузинські синонімічні ряди чи антонімічні пари, а з іншого боку, грузинському з походження слову може відповідати український синонім чи антонім. Лексеми грузинського походження становлять цілі лексико-семантичні блоки і входять у системні відношення (утворюють гіпер-гіпонімічні зв’язки) з лексикою української мови, як із питомою, так і з запозиченою з інших мов. Лексико-семантична структура українських картвелізмів (близько 540 одиниць) виглядає таким чином. Найбільша їх кількість (понад 2/3) об’єднується в 4 тематичні групи: назви осіб (110 лексем), назви реалій культури (100 лексем), назви алкогольних напоїв (110 лексем), назви страв (майже 60 лексем). Решта слів поділяється на значно менші групи: назви одягу та взуття (29), посуд та начиння (25), назви мір та грошових одиниць (21). Ще менші групи: назви рослин (15), тварин, птахів (10), вирази вигукового характеру (14), назви житла та приміщень (11), зброї (7), дорогоцінного каміння й тканин (5), часу (6).
Усі названі групи включають іменники, тоді як прикметники, займенники, дієслова становлять незначну частину (12). Існує відмінність у кількості й якості слів грузинського походження, наявних в українських перекладах літературних творів на історичну тематику і художніх творах сучасної тематики. В історичних творах К. Гамсахурдіа досліджено близько 60 картвелізмів. З них найбільше назв історичних понять: найменування посад (20 одиниць), міфологічні, релігійні й обрядові лексеми (7 одиниць) та інші історичні терміни (4). Решта слів належать до традиційних тематичних груп: назви їжі та питва, одягу, посуду й начиння. В українському перекладі роману М. Джавахішвілі „Арсен із Марабди” 75 картвелізмів, а в романах „На ласкавім хлібі”, „Білий комірець” та „Гіві Шадурі” – близько 100 (назви осіб за посадою – 14 одиниць, міфологічні, релігійні та обрядові лексеми – 9 одиниць, інші історичні терміни – 14 одиниць). Загальний розподіл слів грузинського походження в романах М. Джавахішвілі на тематичні групи такий: назви осіб за родом діяльності та звертання (32), назви страв і вин (25), назви музичних інструментів, танців та пісень (загальні) (11), назви мір (10), назви одягу та взуття (10), назви посуду та начиння (9), міфологічні, релігійні та обрядові поняття (5), назви ігор та терміни гри в нарди (5), вирази вигукового характеру (4), назви зброї (4) та ін. У повістях Н. Думбадзе „Я, бабуся, Іліко та Іларіон” і „Я бачу сонце” таких слів 38: звертання (7), назви страв (8), назви житла та приміщень (3), назви мір (3), назви пісень (3), назви сортів винограду й вин (2), вигуки (2), міфологічні й релігійні поняття (2), начиння (2), терміни гри в нарди (5), взуття (1). У творах Р. Чілачави, написаних українською мовою, зустрічається грузинских слів не менше, ніж у зроблених ним перекладах. Проаналізовано лексику грузинського походження українського перекладу поеми Шота Руставелі „Витязь у тигровій шкурі” в порівнянні з перекладами іншими мовами. Досліджено 8 перекладів: 3 російською мовою, 2 англійською, по одному німецькою, французькою й українською. Кількість слів, що залишилися без перекладу, становить: у французькому перекладі С. Цуладзе – 7, у німецькому перекладі Г. Буддензіга – 8, у підрядковому російському перекладі С. Іорданішвілі – 12, у поетичному російському перекладі П. Петренка – 14,
в англійському перекладі В. Урушадзе – 15, в англійському перекладі М.С. Вардропа – 25, в українському перекладі М. Бажана – 46, у російському перекладі Ш. Нуцубідзе – 63. У французькому тексті неперекладених слів залишилося найменше, а ті, що залишилися – переважно не питомо грузинські,
а арабські, віддавна наявні у французькій мові (а відповідні поняття –
у французькій мовній картині світу) через посередництво культури колишніх французьких колоній. Решта слів, пов’язаних із грузинською мовною картиною світу, у французькому перекладі замінені на аналогічні слова, пов’язані
з картиною світу французької мови. Переклад нерідко стає неадекватним
і викликає у свідомості читача зовсім іншу картину, ніж у свідомості читача оригіналу. Німецький переклад зберігає, хоч і в малій кількості, слова на позначення реалій саме грузинської культури. Але загалом французький та німецький переклади є скоріше перенесеннями сюжету з однієї культурної системи в іншу. Російський підрядковий переклад теж зберігає мало грузинських слів, але використовує описові назви, перетворюючи переклад на „тлумачний”. Найбільша кількість грузинської лексики збережена в російському перекладі Ш. Нуцубідзе, що сприяє глибшому проникненню читача до описуваної культурно-історичної епохи. В українському перекладі М. Бажана грузинських з походження слів менше, ніж у перекладі Ш. Нуцубідзе, але перенесення до іншої культури (як у французькому чи німецькому) не відбувається, епоха відображена досить адекватно. Аналіз лексики, що залишена без перекладу і входить до мови-реципієнта, показує освоєння фрагментів грузинської мовної картини світу іншими мовними картинами світу. Результати дисертаційного дослідження висвітлені в перелічених нижче публікаціях (загальним обсягом 21,2 друк. арк. (з них 14,1 друк. арк. особисто автора). Ільницька Я. В. Грузинська лексика в українській мові / Я. В. Ільницька // Українське мовознавство. – К., 2003. – Вип. 29. – С. 62–66. Ільницька Я. В. Морфологічна адаптація грузинської лексики в українській мові / Я. В. Ільницька // Мовні і концептуальні картини світу. – К., 2003. – Вип. 10. – С. 164–168. Ільницька Я. В. Семантична адаптація грузинських іменників в українській мові / Я. В. Ільницька // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К., 2005. – Вип. 13. – С. 138–141. Ільницька Я. В. Фонетико-графічна адаптація грузинської лексики в українській мові / Я. В. Ільницька // Українське мовознавство. – К., 2004. – Вип. 32 / 33. – С. 151–154. Ільницька Я. В. Особливості перекладів поеми Шота Руставелі „Витязь у тигровій шкурі” / Я. В. Ільницька // Мовні і концептуальні картини світу. –К., 2005. – Вип. 16, кн. 1. – С. 142–145. Ільницька Я. В. Грузинські лексичні елементи українських текстів /
Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 67. – С. 87–92. Ільницька Я. В. Грузинська лексика в українських перекладах творів К. Гамсахурдіа та М. Джавахішвілі / Я. В. Ільницька // Мова та історія. –К., 2004. – Вип. 68. – С. 77–82. Ільницька Я. В. Грузинська лексика в оригінальних і перекладних українських текстах Рауля Чілачави / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 69. – С. 40–44. Ільницька Я. В. Грузинська лексика в українських перекладах творів І. Г. Чавчавадзе / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 70. – С. 52–57. Ільницька Я. В. Грузинські іменники на позначення осіб в українській мові / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 71. – С. 37–44. Ільницька Я. В. Рід грузинських іменників в українській мові /
Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 72. – С. 67–72. Ільницька Я. В. Матеріали до словника лексичних картвелізмів українських текстів / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 73. – С. 57–79. Ільницька Я. В. Назви грузинських вин та коньяків в українській мові /
Я. В. Ільницька, О. В. Маловічко, Ю. Л. Мосенкіс // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 74. – С. 72–78. Ільницька Я. В. Семантичне освоєння грузинських іменників на позначення реалій культурного життя в українській мові / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2004. – Вип. 75 / 76 / 77. – С. 49–53. Ільницька Я. В. Лексичні картвелізми в іншомовних перекладах поеми Шота Руставелі / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 78 / 79. – С. 78–84. Ільницька Я. В. Лексичні запозичення як індикатор взаємодії культур /
Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 80. – С. 23–32. Ільницька Я. В. Грузинські назви страв в українській мові / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 81. – С. 57–64. Ільницька Я. В. До проблеми визначення сутності лексичного запозичення / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 82. – С. 20–23. Ільницька Я. В. Лексико-семантичні групи грузинських слів в українській мові / Я. В. Ільницька // VIII Сходознавчі читання А. Кримського : тези доповідей міжнар. наук. конф. (Київ, 2–3 черв. 2004 р.). – К. : Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України, 2004. – С. 62–63. Ільницька Я. В. Деякі теоретичні аспекти дослідження грузинських лексичних запозичень в українській мові / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – Вип. 83. – К., 2005. – С. 47–53.
Ільницька Я. В. Проблема систематизації грузинських лексичних запозичень в українській мові / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 84. –С. 55–60. Ільницька Я. В. Запозичення як один із видів мовних контактів /
Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 85. – С. 70–74. Ільницька Я. В. Грузинська міфологічна й релігійна термінологія в українських текстах / Я. В. Ільницька // Мова та історія. – К., 2006. – Вип. 88. – С. 13–17.
|
