1. Жанр політичної дискусії (синонімічні поняття дискусія, полеміка, полемічна стаття) становить характерну ознаку політичного дискурсу кінця ХХ – початку ХХІ століття. Йому властиві структурно-текстові та лексико-фразеологічні ознаки. Обов’язкова для дискусії вимога аргументативності, доказовості у досліджуваних текстах не завжди дотримується. Натомість стилетвірну роль виконує актуалізована оцінна лексика та фразеологія. 2. Виокремлено основні способи аргументування у текстах політичних дискусій кінця ХХ – початку ХХІ століття: коректні аргументи, що стосуються предмета суперечки, тези, яка захищається або критикується, та некоректні, спрямовані на обґрунтування або критику тези суперечки, які апелюють передусім до емоцій. Їх застосовують лише з однією метою – одержати перемогу в суперечці. Такі докази отримали назву “аргументи до людини, особи”. У публіцистичних текстах домінують коректні аргументи. Як аргументи до культурних традицій, до почуттів, емоцій використовуються метафори та усталені вислови емоційно-оцінного змісту, фразеологізми. 3. Політична дискусія вербалізується у відповідних тематичних групах лексики та фразеології як характерних явищах вторинної номінації. Фразеологічні одиниці, політичні метафори, перифрази заступають нейтральні первинні вислови й надають текстам політичних дискусій емоційності, переконливості. 4. Основним концептом політичного дискурсу є концепт “влада”, який становить ієрархічно організовану структуру, репрезентовану ФО, перифрастичними мовними стереотипами, політичними метафорами. Вербалізація концепту “влада” пов’язана з використанням лексико-фразеологічних пейоративних засобів. У прагматично-комунікативному змісті мовних одиниць виявлено компонент агресії. 5. Для сучасного полемічного дискурсу характерний процес творення політичних метафор. Чотири концептуальні сфери (“Соціум”, “Людина”, “Природа”, “Артефакти”) реалізуються в 12 продуктивних метафоричних моделях. Розгалужена фреймово-слотова структура властива таким метафоричним моделям: “політичні реалії – хвороба”, “політична дійсність – театр”, “політична дійсність – війна”, “політичні реалії – кримінальний світ”, “політичні реалії – спортивні змагання”. Метафоричні утворення виступають засобами експресивно-оцінної інтерпретації політичної дійсності. Нова політична реальність зумовлює виникнення нових асоціативних зв’язків, реалізованих у нових фреймах та слотах поширених моделей метафор. Метафоричні моделі в жанрі політичної дискусії виконують маніпулятивну функцію, впливаючи на сприймання адресата політичного дискурсу, на формування мовних стереотипів. Політичні метафори належать до засобів аргументування, переконування опонента (аргумент до досвіду, аргумент до культурних традицій тощо). Через семантичну структуру політичної метафори послідовно реалізується прагматична настанова адресанта – створення іронічного тексту, в якому висловлюється зневажливе ставлення до політичної події чи особи. До складу метафор входить суспільно-політична лексика на зразок: влада, президент, вибори, політичні інститути, політичний діяч, Конституція, держава тощо. У відповідних контекстах ця лексика формує оцінно-знижений політичний дискурс. 6. На підставі аналізу словникових дефініцій та текстової реалізації семантики лексеми політика запропоновано схему концептуально-польової структури названого поняття. Макроконцепт “політика” представлено чотирма мікрополями, серед яких виділено “влада”, “вибори”, “суб’єкти політики”, “методи і засоби впливу”. 7. Характерна ознака текстів політичних дискусій кінця ХХ – початку ХХІ століття – функціонування вторинних номінацій – перифрастичних структур, що утворюють розгалужені синонімічні ряди. Комунікативно-прагматичний оцінний зміст вторинних номінацій пов’язаний з некоректним аргументом до особи, оскільки акцентується увага реципієнта на переважно негативних рисах і якостях політика. Перифрази на позначення назв осіб створюють відповідний імідж політика, виконують у дискусіях ідентифікуючу чи емотивну функцію, слугують для створення іронічної конотації. 8. Фразеологізми із соматичним компонентом репрезентують концепт “влада”. Серед них переважають фразеологічні одиниці пейоративного, іронічно-зниженого, часто агресивного характеру. Іронічне забарвлення оцінних висловів зафіксовано не лише в семантиці, а й у графічному зображенні прагмем, зокрема у використанні графосемантичних лапок. 9. Лексико-фразеологічним засобам у текстах політичних дискусій властива стереотипність у висловленні негації щодо політичних опонентів, їхніх дій тощо. Паралельно з тенденцією до стереотипізації відзначено практику використання трансформованих фразеологізмів, що зумовлено їхніми оцінними якостями та можливостями ефективного впливу на опонента. Прагматична роль оказіонально модифікованих ФО виявляється в застосуванні ефекту новизни. Видозмінений фразеологізм у дискусійному тексті інтенсифікує зміст, наявний у прямій номінації. 10. Психолінгвістичний експеримент щодо стимулу “влада” підтвердив тенденцію до збільшення в сучасних ЗМІ кількості оцінних асоціацій агресивного характеру. |