У дисертації наведене теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової проблеми, що полягає в розробці нового ефективного метода лікування хворих на сифіліс і вдосконаленні системи лікувально-профілактичних заходів на підставі вивчення закономірностей поширення сифілісу і формування контингентів хворих, а також дослідження клінічних особливостей сифілісу і вивчення взаємодії збудника з тканинами організму. В результаті проведених досліджень було встановлено, що: 1. Особливістю Полтавського регіону порівняно з Україною в цілому є більш повільне зниження захворюваності на сифіліс у 1998–2001 роках. Пік захворюваності в Полтавській області (144,4 на 100 000 населення) настав у 1998 році – на два роки пізніше, ніж у цілому по Україні. Розповсюдження сифілісу в різних місцевостях області суттєво відрізняється. У містах рівень захворюваності вищий, ніж по області, а динаміка захворюваності в окремих містах також різна. Для міст характерний різкий підйом і різкий спад захворюваності. Розповсюдженість сифілісу в сільській місцевості нижча, ніж у містах і в цілому по області. Виявлено строго періодичні підйоми і спади захворюваності з періодом коливань 2–4 роки. Для сільської місцевості, при наявності більш різких короткострокових коливань, характерний повільний підйом і повільний спад захворюваності на сифіліс. 2. За період 1988–2001 роки відсоток активного виявлення сифілісу зменшувався в міру зростання захворюваності і зростав в міру її зниження: у 1988 році – 87,5 %, у 1998 – 66,9 %, у 2001 – 71,4 %. Найбільш результативний спосіб активного виявлення хворих на сифіліс в теперішній час – серологічне обстеження соматичних хворих (1988 рік – 17,9 %, 1998 – 7,5 %). Другим за значенням є обстеження представників декретованих професій. У період стрімкого зростання захворюваності значення цього методу падає (0,8% у 1992 році), однак на піку епідемії – зростає (9,5% у 1995 році). В останні роки збільшується значення обстеження вагітних: 1992 рік – 0,8 %; 2001 – 5,8 %. Донори складають 2 % від усіх виявлених хворих на сифіліс. 3. Середній вік хворих на сифіліс складає 28,6±2,4 року. За останні роки частка неповнолітніх серед хворих на сифіліс вірогідно зросла до 5 % (p = 0,0084). Серед вікової групи 15–19 років спостерігається значна перевага осіб жіночої статі: у 1995 році – в 4,2 раза, у 2001 році – у 2,9 раза. У віці понад 40 років спостерігається перевага осіб чоловічої статі (у 2001 році – в 1,9 раза). У міській і сільській місцевості Полтавської області прихована форма сифілісу в 1990 році була у 18,2 % хворих, а в 2001 році – у 32,0 % хворих (збільшення в 1,8 раза). Первинний сифіліс у 1990 році був у 15,2 % хворих, а в 2001 – у 13,0 %. Вторинний сифіліс у 1990 році був у 68 %, а в 1998 – у 87 % (t = 2,65; p = 0,008). В останні роки захворюваність сифілісом на селі зменшується значно повільніше, ніж у місті. Якщо в першій половині 1990-х років співвідношення між сільськими і міськими жителями падало, то в період стабілізації і спаду епідемії їхня пропорція в загальній реєстрації сифілісу істотно зросла. Так у 1996 році під час піка захворюваності частка сільських жителів була 26,3 %, а в 2001 році – 31,9 % (t = 3,8; p = 0,0001). 4. У хворих на ранній сифіліс за період 1990–2001 рр. виявлено патоморфоз клінічних проявів. Відзначено подовження інкубаційного періоду в 2001 році до 4,2±1,1 тижня (3,8±1,3 тижня – у 1997 р., 3,2±1,8 – у 1990 р.) (р = 0,0124). У 2001 році, порівняно з 1990 роком, частота ерозивних шанкерів зменшилася на 15,1 %, а в порівнянні з 1997 роком – на 14,9 % (відповідно, 72,9±8,6 %; 72,7±1,1 % і 57,8±1,4 %). Частота виразкових шанкерів порівняно з 1990 роком зменшилася на 15,1 %, а в порівнянні з 1997 роком – на 14,9 %. Порівняно з 1997 роком частота атипових шанкерів збільшилася на 1,2 %. Регіонарний склераденіт виявлявся в 79,8±1,2 % хворих. Установлено зменшення частоти розеольозних висипань (на 8,6 % порівняно з 1997 роком і на 11,5 % порівняно з 1990 роком), відповідно, 65,8±9,1 %; 62,7±1,1 % і 54,3±1,5 %. Папули на долонях і підошвах стали зустрічатися частіше – 26,3±1,0 % у 1997 р. і 32,4±1,4 % у 2001 р. Папули порожнини рота – відповідно 48,4±1,2 % і 57,8±1,4 %. В останні роки спостерігалося зниження частоти сифілітичної алопеції – 4,2±0,5 % у 1997 р. і 2,8±0,5 % у 2001 р. (р = 0,041). 5. При вивченні взаємодії Treponema pallidum із тканинами на ультраструктурному рівні встановлено, що в сполучній тканині шкіри хворих на вторинний сифіліс виявлені активовані лімфоцити, а також плазматичні клітини в стані гіперфункції. У запальному інфільтраті переважають клітини моноцитарного ряду з ознаками підвищеної функціональної активності клітинного імунітету. Спостерігається також набряк колагенових фібрил і основної речовини сполучної тканини з ознаками мукоїдного набрякання і розволокнення. Характерна наявність багатьох епітеліоїдних клітин у стані апоптозу. При ранньому сифілісі спостерігається виражене пошкодження судин мікроциркуляторного русла – різке розширення і повнокров’я капілярів, виражена проліферація і піноцитоз ендотеліальних клітин. Численні цитоплазматичні вирости на поверхні ендотелію, що звернені до отвору капіляра, свідчать про підвищену клітинну активність. У сполучній тканині хворих було виявлено велику кількість збудника. Деякі трепонеми знаходяться серед волокон сполучної тканини й усередині макрофагів в стані незавершеного фагоцитозу. Для елімінації збудника при ранньому сифілісі необхідне застосування антибіотиків, здатних проникати через мембрани й у товщу сполучної тканини. 6. Розроблено новий метод лікування хворих на ранній сифіліс уведенням 2 400 000 ОД бензатинбензилпеніциліну 1 раз на тиждень (№ 2–4) у сполученні з прийомом усередину доксицикліну в дозі 0,1 г два рази на добу 10–20 днів (залежно від терміну зараження). Найближчі та віддалені результати лікування хворих свідчать про високу ефективність даного методу лікування. У хворих основної групи зникнення клінічних проявів сифілісу відбувалося швидше порівняно з хворими контрольної групи (ерозивний шанкер на 2,6 дня; виразковий шанкер – на 3,1 дня; склераденіт – на 3,8 дня; поліаденіт – на 2,7 дня; розеола – на 1,5 дня; папули тулуба – на 1,1 дня; папули в порожнині рота – на 1,6 дня; папули на геніталіях – на 1,1 дня; широкі кондиломи – на 3,2 дня; папули долонь і підошов – на 1,7 дня; ангіна – на 3,8 дня). Негативація стандартного комплексу серологічних реакцій відбувалася швидше на 1,5–2 місяця. Методика відрізняється зручністю в застосуванні і може бути рекомендована для амбулаторного лікування. 7. Розроблена і впроваджена в практику система лікувально-профілактичних заходів для боротьби із сифілісом на рівні регіону шляхом координації зусиль органів охорони здоров’я, правоохоронних органів, освіти, засобів масової інформації, інших зацікавлених відомств у вигляді спеціальних програм і створення координаційних рад при обласній державній адміністрації. Головним обов'язком координаційних рад є розробка і реалізація регіональних міжгалузевих програм. Координація роботи органів державної влади, органів місцевого самоврядування є значущім для профілактики і боротьби з інфекціями, що передаються статевим шляхом. |