У дисертації представлено теоретичне обґрунтування й нове розв’язання наукової задачі – підвищення ефективності лікування і якості життя хворих на вугрову хворобу шляхом використання засобів ноотропної та метаболічної дії на підставі вивчення показників енергетичного обміну, системи перекисного окислення ліпідів – антиокислювальної системи, симпато-адреналової та ваго-інсулярної систем і аутофлори шкіри, їх взаємозв’язку з клінічними особливостями захворювання. 1. У зв’язку з високою поширеністю вугрової хвороби, відсутністю достовірних даних щодо ролі нервової та симпатоадреналової систем, порушень метаболізму, розвитку ендотоксикозу та недостатньою ефективністю стандартної терапії поглиблене дослідження нових патогенетичних ланок і розробка удосконалених схем лікування є надзвичайно актуальним для сучасної дерматології. Анкетуванням встановлено, що на розвиток і перебіг вугрової хвороби суттєвий вплив мали соціально-економічні (низьке матеріальне забезпечення у 79,3% хворих), побутові (незадовільні житлові умови, харчування), психологічні чинники (часті стреси при навчанні - у 46,3% хворих на вугрову хворобу, підвищена особистісна - у 60,5% та ситуативна тривожність – у 58,6%). Хворі на вугрову хворобу мали гіршу якість життя (знижена у 22,6%), яка залежала від ступеня її тяжкості. Розвиток комедональної форми захворювання відбувався на фоні підвищеної особистісної тривожності (46,4±0,85 балів за Спілбергером), а на розвиток і перебіг папуло-пустульозної форми більш значущий вплив мали часті стреси у хворих (у 50,0%) і підвищена ситуативна тривожність (у 69,6%). 2. У хворих на вугрову хворобу мали місце патогенетичні зміни в енергетичному обміні клітин, системі перекисного окислення ліпідів – антиокислювальній системі, зменшення проникності еритроцитарних мембран, зростання ендотоксикозу. При І стадії вугрової хвороби не встановлено патогенетичних змін систем гомеостазу, що вивчались. При ІІ стадії, в порівнянні зі здоровими пацієнтами, відмічались: підвищена активність сукцинатдегідрогенази лімфоцитів (25,26±0,10 проти 24,77±0,18 брилок), збільшений вміст тіобарбітурової кислоти активних продуктів (5,84±0,063 проти 5,06±0,13 нмоль/л) і активація загальної антиокислювальної активності крові (51,27±0,45 проти 46,1±0,89%); знижена проникність еритроцитарних мембран, підвищений рівень середніх молекул (середні молекули при 254 нм: 0,371±0,004 проти 0,338±0,007 уо; середні молекули при 280 нм: (0,171±0,003 проти 0,143±0,005 уо); і сорбційної спроможності еритроцитів (40,22±0,30 проти 38,74±0,64%). При ІІІ стадії вугрової хвороби спостерігались: зниження активності сукцинатдегідрогенази лімфоцитів (23,09±0,13 брилок), підвищення вмісту тіобарбітурової кислоти активних продуктів (7,30±0,09 нмоль/л) при зменшенні активації загальної антиокислювальної активності крові (45,2±0,58%); зменшення проникності еритроцитарних мембран; підвищення рівня середніх молекул (середні молекули при 254 нм: 0,426±0,005 уо; середні молекули при 280 нм: 0,222±0,004 уо) та сорбційної спроможності еритроцитів (41,19±0,383%). 3. Перебіг вугрової хвороби супроводжувався патогенетичними змінами в регуляції центральної та вегетативної нервової системи хворих. При І стадії вугрової хвороби не встановлено патогенетичних змін рівня гормонів та нейромедіаторів, що вивчались. При ІІ стадії, в порівнянні зі здоровими пацієнтами, відмічалось: підвищення екскреції з сечею адреналіну (41,83±0,58 проти 36,5±0,85 нмоль/л), норадреналіну (111,1±2,05 проти 78,37±2,41 нмоль/добу), ДОФА (257,6±4,46 проти 189,9±4,34 нмоль/добу), дофаміну (1907±29,83 проти 1630±94,6 нмоль/добу) і концентрації в крові кортизолу (309,5±6,24 проти 269,1±9,2 нмоль/л), інсуліну (7,96±0,054 проти 7,0±0,11 мкМО/мл), тестостерону (1,42±0,09 проти 1,0±0,07 нмоль/л) та порушення співвідношення між гормонами і нейромедіаторами. При ІІІ стадії вугрової хвороби спостерігалось: зниження екскреції з сечею адреналіну (27,96±0,60 нмоль/л), ДОФА (145±3,16 нмоль/добу), дофаміну (1381±37,6 нмоль/добу), підвищення - норадреналіну (87,89±2,41 нмоль/добу) та концентрації в крові кортизолу (401,6±7,0 нмоль/л), інсуліну (8,81±0,085 мкМО/мл), тестостерону (1,96±0,131 нмоль/л), порушення співвідношення між гормонами і нейромедіаторами. 4. У хворих на вугрову хворобу розвивався дисбактеріоз шкіри та кишечника, який прямо залежав від стадії захворювання. При І стадії вугрової хвороби не встановлено порушень мікробіоценозу шкіри та кишечника; при ІІ стадії відмічався дисбактеріоз шкіри та у 73,3% хворих - дисбактеріоз кишечника І ступеня; при ІІІ стадії - дисбактеріоз шкіри та у 60,0% хворих - дисбактеріоз кишечника ІІ ступеня. 5. Застосування препаратів ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотика у хворих з ІІ стадією вугрової хвороби дозволило через 6 місяців від початку лікування, в порівнянні зі стандартною терапією, мати на 72% меншу середню оцінку за шкалою Кука (1,23±0,17 проти 2,11±0,34 бали) та на 57% - за Сергеєвим-Рокицькою (27,2±2,7 бали проти 42,8±6,7); вищий середній бал якості життя (1,54±0,06 проти 1,40±0,08); нижчу середню оцінку стану ситуативної тривожності (42,9±0,4 проти 44,5±0,73). Це відбулось завдяки тому, що препарат метаболічної дії нормалізував рівень сукцинатдегідрогенази лімфоцитів, ноотропний засіб – гормонально-медіаторний обмін, поліпробіотик – мікробіоценоз шкіри. Застосування препарату ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотика в комплексі лікування хворих з ІІІ стадією вугрової хвороби дало змогу мати через 6 місяців від початку лікування на 28% - меншу бальну оцінку тяжкості захворювання за Куком, на 51% - за Сергеєвим-Рокицькою, ніж при стандартній терапії, та запобігти розвитку ускладнень. 6. Поєднане застосування препаратів ноотропної й метаболічної дії та поліпробіотика у хворих з ІІІ стадією вугрової хвороби дозволило підвищити ефективність їх лікування: через 6 місяців від початку терапії бальна оцінка тяжкості захворювання за Куком була нижчою на 68%, за Сергеєвим-Рокицкою - на 71%; у 5 разів, у порівнянні зі стандартним лікуванням, знизилась частка пацієнтів, у яких були відсутні папули та пустули. При поєднаному застосуванні препаратів ноотропної й метаболічної дії та поліпробіотика у хворих підвищувалась якість життя і зменшувалась ситуативна тривожність. |