В дисертації наведено теоретичні узагальнення і представлено нове рішення наукової задачі, яке полягає в підвищенні ефективності лікування вестибулярного положення іклів, скороченні термінів лікування, зниженні кількості ускладнень, удосконаленні діагностики та розробці раціональних методів ортодонтичного лікування. 1. За даними анамнестичного дослідження основними причинами виникнення вестибулярного положення іклів визначено штучне вигодовування (31,69%) та шкідливі звички (14,85%). Наявність шкідливих звичок потребує застосування методів лікування, спрямованих на нормалізацію міофункціональної взаємодії зубощелепної системи. 2. Клінічними критеріями диференційної діагностики для оцінки ступеня тяжкості аномалії вестибулярного положення іклів встановлено: звужена форма зубної дуги верхньої щелепи у 32,67%, нижньої щелепи – у 6,93% хворих; кількість аномально розташованих іклів в окремому клінічному випадку: у 71,29% пацієнтів виявлено по одному вестибулярно розташованому зубу,
у 18,81% – по два, у 5,94% – по три і у 3,96% – по чотири зуби; дефіцит місця в зубному ряду для вестибулярно розташованих іклів
у 88,89% зубів; відхилення вісі зуба від вертикального напрямку виявлені у 84,73% вестибулярно розташованих зубів; мезіальний нахил зустрічався майже в 4 рази частіше, ніж дистальний; ускладнення аномалії вестибулярного положення іклів скупченістю зубів фронтальної групи та патологією прикусу (89,11%), найчастіше різними формами дистального прикусу (51,48%), що повинно бути враховане в процесі напрацювання відповідного плану лікування. 3. Показами для лікування вестибулярного положення іклів з використанням позиціонерів-трейнерів визначено наявність шкідливих звичок, ротового дихання, розміщення язика між зубними рядами, тощо; необхідність вирівнювання зубів у фронтальній ділянці шляхом розширення зубо-альвеолярної дуги; корекція співвідношення щелеп у випадках дистального, відкритого та слабовираженого мезіального прикусів. 4. Клінічне порівняння лікувального впливу виключно міофункціональної та поєднаної міофункціональної і механічно-діючої апаратури на вестибулярне положення іклів виявило, що в усіх вікових групах в терміни до року в зубний ряд були переміщені зуби у 69,30% хворих, в тому числі за допомогою поєднаної механічно-діючої апаратури – в 10,89%; терміном за рік і більше – в 30,70%,
в тому числі поєднаною механічно-діючою апаратурою – в 11,88%. Використання міофункціональної та поєднаної з нею механічно-діючої апаратури забезпечувало можливість, в основному протягом року, перемістити вестибулярно розташовані ікла в зубний ряд без видалення зубів. 5. За наявності місця для вестибулярно розташованих іклів та при його дефіциті до 3 мм у 61,39% хворих найбільш ефективним методом визначено використання виключно трейнерів. При дефіциті місця до 5 мм в 51,61% випадках переміщення зубів здійснено виключно позиціонерами-трейнерами і
у 48,39% – поєднаною з ними механічно-діючою апаратурою. Тобто, майже однаково часто у таких хворих застосовувалася, як механічно-діюча, так і міофункціональна апаратура. При дефіциті місця до 7 мм і більше найбільш ефективним методом визначено використання поєднаної з трейнерами механічно-діючої апаратури. 6. При розташування іклів на рівні оклюзійної площини та при їх відстані до 5 мм від цієї площини, найбільш ефективним методом визначено використання виключно трейнерів; позитивні результати досягнуті в терміни до року у 83,05% пацієнтів. При відстані від оклюзійної площини до 10 мм і більше використано поєднану механічно-діючу апаратуру та трейнери Т4В і Т4А. До року переміщення визначено у 50% випадків. Отже, від висоти положення вестибулярно розташованих іклів відносно оклюзійної площини залежить строк переміщення ікла в зубний ряд і вибір необхідної апаратури. 7. Запропонована та клінічно обґрунтована методика лікування вестибулярного положення іклів дозволяє переміщувати зуби в зубний ряд без їх видалення в змінному та постійному прикусах. Одним із основних етапів даної методики є створення місця для аномально розташованих іклів шляхом розширення зубної дуги та вирівнювання оклюзійної площини з використанням позиціонерів-трейнерів, а в разі значного дефіциту місця в зубному ряду та високого розташування іклів – за рахунок комбінування дії міофункціональної та механічно-діючої апаратури. Практичні рекомендації 1. При ортодонтичному лікуванні вестибулярного розташування іклів прямими показами для застосування позиціонерів-трейнерів є наявність шкідливих звичок, ротового дихання, порушення ковтання, розміщення язика між зубами, смоктання пальців, тощо. Апарат може бути рекомендований для профілактичного використання у разі виявлення перерахованих порушень. 2. Впровадження в широку стоматологічну практику позиціонерів-трейнерів значно полегшує роботу лікаря і спрощує лікування пацієнта. Пацієнт отримує апарат підвищеного комфорту, носить його тільки вночі і 1-2 години вдень, легше звикає до нього. 3. З метою оптимізації вибору ортодонтичного метода лікування вестибулярного положення іклів доцільно керуватись наступним алгоритмом застосування міофункціональної і механічно-діючої ортодонтичної апаратури. Виключно трейнери використовуються для переміщення вестибулярно розташованих іклів у випадку: наявності місця в зубному ряду та при його дефіциті до 3 мм, розташуванні на рівні оклюзійної площини та при їх відстані до 5 мм від цієї площини. Як поєднана механічно-діюча, так і виключно міофункціональна ортодонтична апаратура можуть бути застосовані в процесі ортодонтичного лікування даної аномалії у осіб з наявністю дефіциту місця для іклів у зубному ряду до 5 мм та відстані від оклюзійної площини до 10 мм і більше. При дефіциті місця в зубному ряду до 7 мм і більше переміщення зубів здійснюється виключно поєднаною з трейнерами механічно-діючою апаратурою. 4. Лікування за допомогою трейнерів, розпочате у віці до 13 років, відбувається швидше і не вимагає видалення зубів. | 