Анотація до роботи:

Зборець С.В. Ліквідація багатопартійності в Україні (1920-1925 рр.): історіографія проблеми. – Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2007.

Дисертація присвячена аналізу еволюції дослідження ліквідації інституту багатопартійності в Україні (1920-1925 рр.) у працях радянської, зарубіжної та сучасної української історіографії.

Твори, що досліджуються, розглядають історію ліквідації націонал-комуністичних та загальноросійських соціалістичних партій в Україні.

Досліджуючи історіографічні джерела, автор прагне визначити основні досягнення, які були зроблені у вивченні цієї актуальної проблеми, а також ті аспекти, що потребують подальших пошуків. Дисертант виділяє основні етапи та підходи в дослідженні історіографії проблеми ліквідації багатопартійності в Україні радянськими, вітчизняними та зарубіжними істориками, дає характеристику їх поглядам.

Дисертація є першим спеціальним і, водночас, комплексним дослідженням історіографії проблеми ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр., у якому зроблено порівняльний аналіз надбань радянської, сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури. В роботі поставлені й розв’язані конкретні історіографічні проблеми, малодосліджені в науковій літературі, а саме:

1. Проаналізовано та систематизовано існуючу літературу з означеної проблеми. З’ясовано, що переважна кількість праць, висвітлюють тільки ліквідацію окремих партій поодинці, обмежуючи при цьому історіографічний пошук. Лише в роботах І.Кураса, В.Солдатенко, О.Бриндака, Р.Вєтрова, В.Ченцова подана докладна історіографія окремих питань даного дослідження та підкреслюється слабка розробленість даної проблематики вітчизняною історіографією.

2. Відсутність історіографічного узагальнення з історії ліквідації

багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. створює наукову проблему, для вирішення якої дисертант застосовує загальнонаукові та спеціальні історичні методи дослідження, віддаючи перевагу проблемно-хронологічному, порівняльно-історичному та історіографічному методам. Засновуючись на принципах історизму та об’єктивності, на комплексному підході, автор проводить вивчення джерельної бази дисертаційного дослідження, основу якої складають різні групи історіографічних джерел, класифіковані за видовим критерієм.

3. Автором виокремлено джерела, створені радянською, закордонною та сучасною вітчизняною історіографією, проведено аналіз їх концептуальних засад, визначено провідні напрямки історіографічної традиції в дослідженні проблеми ліквідації опозиційних партій в Україні в1920-1925-х рр.: від поглядів про злиття українських націонал-комуністичних та прокомуністичних партій з КП(б)У до їх огульного таврування як “буржуазно-націоналістичних” партій; від концепції про “ідейно-політичне банкрутство та крах дрібнобуржуазних” партій до їх знищення; від теорії про “самоліквідацію” цих партій до сучасного погляду про їх штучну, примусову ліквідацію.

4. Поширену в радянські часи думку про “самоліквідацію” опозиційних політичних партій спростовано новими розвідками сучасних істориків, які переконливо довели факт цілеспрямованої штучної ліквідації опозиційних партій більшовиками. Розробку цієї нової концепції в вирішенні причин ліквідації багатопартійності за рахунок переважно репресивних методів НК – ВУНК – ДПУ розробили Ю.Шаповал, О.Бриндак, В.Ченцов та інші дослідники. Подібна тенденція у висвітленні ліквідаційної політики спостерігається і в зарубіжній та діаспорній історіографії.

5. В сучасній науковій літературі з питань політичної історії існує декілька поглядів на визначення хронологічних рамок ліквідації системи багатопартійності в Україні. Якщо багатопартійність 1917-1920 рр. не викликає у дослідників питань і заперечень, то в оцінці ліквідації багатопартійності протягом першої половини 1920-х рр. історики виказують різні гіпотези. Частина дослідників вважає, що багатопартійність була ліквідована відразу по завершенню громадянської війни, дехто доводить її до 1928 року, а більшість вчених вірно вказує, що ліквідація багатопартійності в Україні відбувалась протягом 1920 – 1925 рр.

6. І до сьогодні деякі дослідники недостатньо уваги приділяють історичним портретам лідерів опозиційних партій, що дало б змогу персоніфікувати історію, оживити її, і на цій основі дійти розуміння глибинних процесів лівої та правої течій в середовищі як націонал-комуністичних так і загальноросійських партій. Поза увагою окремих дослідників залишилось становлення лівих течій в лавах УСДРП та УПСР в 1917-1920 рр., які перейшли на націонал-комуністичну платформу і заснували суто українські комуністичні партії.

7. В українській історіографії майже зовсім відсутні роботи про діяльність та ліквідацію УПЛСР(борьбистів). Істориками України ще недостатньо уваги приділено історії ліквідації російських есерів та меншовиків в Україні. Дослідники також не торкаються проблеми взаємовідносин між опозиційними партіями під час ліквідаційних дій більшовиків: чи були спроби об’єднатися та разом боротися за демократичне майбутнє, чи висувалися якісь інші альтернативи? Таким чином, аналіз стану наукової розробки даної теми переконливо свідчить про відсутність в сучасній історіографії комплексної наукової праці, присвяченої вивченню історії ліквідації загалу усіх опозиційних політичних партій в Україні в 1920-1925 рр.

8. Особливої уваги заслуговують питання методології і методики історіографічних досліджень проблеми ліквідації багатопартійності. У зв’язку з цим доцільно продовжити розвиток теоретико-методологічних засад дослідження та історіографічного стану розробки історії ліквідації опозиційних партій в Україні в 1920-1925 рр., розпочатий В.Солдатенко, А.Павко, В.Якуніним.

Подальше і поглиблене вивчення, узагальнення і усвідомлення історіографії ліквідації багатопартійності в Україні в 1920-1925 рр. залишаються і сьогодні актуальним і пріоритетним завданням українських істориків.

Публікації автора:

1. Зборець С. Сучасна українська історіографія ліквідації УКП(боротьбистів) у 1920 році // Грані. – №2. – 2004. – С.34–40.

2. Зборець С. Політичне знищення меншовиків та есерів в Україні на початку 20-х років ХХ століття: сучасна історіографія // Грані. – №5. – 2004. – С.42–47.

3. Зборець С. “Самоліквідація” чи політичне знищення УКП у 1925 році: сучасна історіографія проблеми // Грані. – №6. – 2004. – С.53–58.

4. Зборець С. Радянська історіографія 20–х років про ліквідацію багатопартійності в Україні в 1920–1925 рр. // Грані. – №3. – 2005. – С.27–32.

5. Зборець С. Ліквідація “непролетарських партій” в Україні в радянській історіографії (сер. 1950 – сер. 1980-х рр.) // Інтелігенція і влада: Громадсько-політичний науковий збірник. Вип. 6. – Одеса: Астропринт, 2006. – С.66–74.

6. Зборець С. Трагедія життя та політичної діяльності лідерів націонал-комуністичних партій: історіографія питання // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Східні слов’яни: історія, мова, культура, переклад”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С.54–56.

7. Зборець С. Політична загибель провідників націонал-комуністичних партій в Україні в 1920-1925рр.: історіографія питання // Матеріали Tретьої Всеукраїнської наукової конференції “Інтелігенція і влада”. – Одеса: Астропринт, 2003. – С.80–84.

8. Ліквідація націонал-комуністичної партії УКП(боротьбистів) в Україні в 1920 році: сучасна українська історіографія // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта – 2004”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Т.4. – С.62–65.

9. Зборець С. Радянська історіографія 20-х років про приєднання Бунду до КП(б)У р.) // Матеріали Ш Всеукраїнської науково–практичної конференції “Східні слов’яни: історія, мова, культура, переклад”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.133–137.

10. Зборець С. Українська радянська історіографія сер.1950–сер.1980-х рр. про “крах” буржуазно-націоналістичних партій // Матеріали VIІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. – Харків, 2006. – С.101–104.