У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розробці комплексної моделі управління ліквідністю комерційного банку та підходів до регулювання банківської ліквідності з боку держави. Результати проведеного дослідження дають підстави для наступних висновків: Управління ліквідністю є одним із основних інструментів фінансового менеджменту, який включає в себе сукупність методів та прийомів генерування банком необхідної суми ліквідних коштів на визначений момент часу та за прийнятною ціною. Основним завданням ефективного управління ліквідністю є своєчасне і повне виконання банком своїх балансових і позабалансових зобов’язань, та своєчасне і повне забезпечення можливих потреб платоспроможних клієнтів в кредитних коштах, за умови збереження постійної позитивної маржі між середньою вартістю наданих та залучених коштів, з урахуванням затрат пов’язаних з кредитним ризиком та затрат пов’язаних з обов’язковим резервуванням. Зважений підхід до управління ліквідністю є одним з основних інструментів максимізації прибутку банку. Регулювання ліквідності комерційного банку слід трактувати як діяльність уповноважених державних органів по встановленню законодавчих обмежень операційної діяльності комерційного банку з метою мінімізації ризику невиконання комерційним банком своїх зобов’язань. Доцільним є виділення двох окремих напрямів управління ліквідністю комерційного банку. Управління ліквідністю в короткостроковому періоді — як управління грошовими потоками з метою виконання всіх зобов’язань банку. Управління ліквідністю в довгостроковому періоді — формування оптимальної структури балансу банку виходячи із раціонального співвідношення ліквідності і прибутковості. Діяльність з управління ліквідністю банку на сучасному етапі розвитку фінансового ринку не може керуватися теоріями, що спираються виключно на окремі частини банківського балансу. Найбільш прогресивною теорією управління ліквідністю на сьогодні є теорія, що спираєься не на окремі частини банківського балансу, а на управління балансом банку в цілому. Обгрунтовано необхідність подальшого використання діагностики ліквідності з позицій запасу як основного методу регулювання ліквідності комерційних банків з боку відповідних державних органів. Підхід до управління ліквідністю з позицій потоку розглядається автором як основа для побудови ефективних моделей управління ліквідністю на рівні комерційного банку. На сьогодні комерційні банки України працюють в досить несприятливому для підтримання своєї ліквідності середовищі. Про це свідчать відсутність стабільної ресурсної бази, обмежена сфера проведення активних операцій з достатнім ступенем ліквідності, рестрикційна грошово-кредитна політика НБУ. Всі ці фактори засвідчують особливу значимість на сучасному етапі розробки комплексних моделей управління ліквідністю комерційного банку. Визначені основні фактори, що впливають на ліквідність комерційного банку з боку його ресурсної бази:
структура депозитів банку з погляду їх строковості та суб’єктної належності (співвідношення між строковими депозитами та депозитами до запитання; співвідношення між депозитами юридичних та фізичних осіб); рівень концентрації портфеля депозитів банку (наявність значних для банку сум депозитів, що перебувають під впливом однієї групи факторів); наявність сезонних або циклічних коливань рівня депозитів в портфелі банку; рівень чутливості депозитів банку до зміни відсоткових ставок. Прогнозування рівня залишків на депозитах “до запитання”, виходячи з надзвичайно високої частки таких депозитів в структурі зобов’язань українських банків, є одним з ключових питань ефективного управління ліквідністю в короткостроковому аспекті. Одним з ключових питань управління ліквідністю у довгостроковому аспекті для вітчизняних банків є формування збалансованого портфеля депозитів. Показники розподілу активів українських комерційних банків свідчать про те, що адекватної альтернативи кредитним операціям при прийнятті банком рішення про інвестування коштів практично немає. При цьому спостерігається тенденція зростання обсягів кредитування “прямого” позичальника при значній обмеженості такого ринку. Це ставить вітчизняні банки в надзвичайно складне становище як щодо необхідності підтримання запланованого рівня прибутковості, так і щодо ліквідності. Також необхідно констатувати фактичну відсутність розвиненого ринку державних цінних паперів, який в світовій банківській практиці є розумною альтернативою при вирішенні банками дилеми “ліквідність — прибутковість”. Визначено узагальнені фактори, що впливають на ступінь ліквідності активів банку:
загальний стан національної економіки та міжнародних ринків; монетарна ситуація на внутрішньому та зовнішніх ринках; рівень розвиненості ринків кожної окремо взятої групи активів; досконалість нормативної бази, яка регламентує операції на ринку кожної окремо взятої групи активів. Запропоновано методику прогнозування залишку коштів в портфелі депозитів “до запитання” комерційного банку. Дана методика базується на законі великих чисел, згідно з яким сумарна поведінка значної кількості випадкових величин (в нашому випадку залишків на окремих рахунках, що входять до портфеля депозитів “до запитання” комерційного банку) майже втрачає випадковий характер та стає закономірною. Розроблено класифікацію “горизонтів інвестування” для залишків на рахунках “до запитання”. Критерієм такої класифікації обрано ймовірність існування мінімального залишку на відповідній групі рахунків “до запитання”. Визначення “горизонтів інвестування” залишків на рахунках “до запитання” дозволило включити прогноз залишку коштів на таких рахунках до комплексної моделі управління ліквідністю комерційного банку. Крім того, визначення “горизонтів інвестування” залишків на рахунках “до запитання” дає змогу комерційним банкам більш ефективно інвестувати тимчасово вільні кошти на рахунках клієнтів з метою максимізації банківського прибутку при мінімальному ризику для ліквідності. Запропоновано алгоритм побудови комплексної моделі управління ліквідністю комерційного банку: врахування впливу позабалансових вимог та зобов’язаннь банку; оцінка достовірності своєчасної трансформації активів у грошові кошти; оцінка ймовірності вилучення клієнтами частини коштів на рахунках “до запитання”; корекція ліквідної позиції залежно від запланованих банком дій на ринку; прийняття рішення про залучення (розміщення) грошових коштів для покриття їх дефіциту (надлишку) з урахуванням прогнозу зміни відсоткових ставок на кредитному ринку.
|
