Лівійська революція I вересня 1969 р. відкрила нову епоху не тільки у внутрішній політиці лівійського суспільства, але і визначила новий зовнішньополітичний курс держави. Основні ідеї революції були викладені в "Зеленій книзі" лідера лівійської революції М.Каддафі. Саме на їхній основі, у першу чергу концепції "прямої демократії", ідеї "ісламського соціалізму" і "Третьої світової теорії", були розроблені основні принципи зовнішньої політики нової Лівії - Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії - неприєднання, позитивний нейтралітет, мирне співіснування, допомога визвольним рухам народів світу. Зовнішньополітичні концепції керівництва Лівійської Джамахірії прямо випливають із внутрішніх установок формування лівійського суспільства. "Пряма демократія" визначила зовнішньополітичну концепцію формування міжнародних відносин безпосередньо між народами, а не тільки між урядами країн; "ісламський соціалізм" - допомогу визвольним рухам у світі, у першу чергу в зоні мусульманських країн, і активний антиімеріалізм; "Третя світова теорія" - активну зовнішню політику, участь у роботі міжнародних організацій і форумів. Тісний зв'язок внутрішньополітичних концепцій із зовнішньополітичними стає особливо помітним в останні роки, коли в зв'язку з процесами лібералізації лівійського суспільства почав змінюватися і зовнішньополітичний курс держави убік більшої відкритості країни і більш активного співробітництва з різними державами і міжнародними організаціями. Відповідно до концептуальних філософських основ "Зеленої книги" М.Каддафі чітко визначилися основні пріоритети зовнішньої політики Лівійської Джамахірії: боротьба за єдність арабського і мусульманського світу, боротьба проти імперіалізму і будь-яких форм гноблення у світі, співробітництво з державами "третього світу" і тими, хто веде антиімперіалістичну боротьбу, у першу чергу країнами "східного блоку". Одночасно національні інтереси - потреби соціально-економічного розвитку, обумовили збереження і розвиток відносин із країнами Заходу на основі рівності, партнерства. Одним з нових найважливіших напрямків зовнішньої політики Лівійської Джамахірії стали лівійсько-радянські відносини. Це було визначено антиімперіалістичною спрямованістю лівійської революції, різко негативним ставленням до ідейно-політичних настанов керівництва СНЛАД з боку Західного світу, сприятливим ставленням СРСР до країн "третього світу", що не йшли в руслі американської політики, проголошували "соціалістичну орієнтацію". Разом з тим, лівійсько-радянські відносини не стали повною мірою частиною міжсистемного протистояння і боротьби двох "наддержав" у період "холодної війни". Основним напрямком лівійсько-радянських відносин стало політичне співробітництво, що досягло високого рівня. Воно пройшло шлях від висловів солідарності до постійних політичних консультацій з найважливіших міжнародних проблем, від контактів зовнішньополітичних відомств до регулярних офіційних візитів на вищому рівні. Основою політичного співробітництва стала спільність позицій із проблем Близького Сходу, спільність оцінок ситуації в зоні "третього світу", спільність політики протистояння диктату США на міжнародній арені, протистояння будь-яким формам прояву імперіалізму. Велике значення для Лівійської Джамахірії мали лівійсько-радянські економічні відносини. Завдяки їм вдалося в перші 15 років після революції зірвати плани економічних санкцій проти Лівії, що мали на меті повалення революційного режиму. Однак, економічні відносини між СНЛАД і СРСР не досягли рівня кооперації, а виражалися скоріше в допомозі Лівії в рішенні ряду проблем розвитку її народного господарства. СРСР так і не став пріоритетним ринком для основного лівійського товару - нафти, оскільки сам був нафтоекспортуючою державою. Значне місце в лівійсько-радянських відносинах посідали гуманітарні зв'язки. Контакти в галузі культури, освіти, науки, спорту, між суспільними, творчими, молодіжними, жіночими, релігійними організаціями стали носити регулярний характер. Наявні ідеологічні розбіжності, зокрема між концепцією "ісламського соціалізму" у Лівії і "комуністичного атеїзму" у СРСР не мали на них істотного впливу. Головним їхнім тлом стали гасла антиімперіалістичної боротьби і солідарності з світовим визвольним рухом. Криза кінця 80-х років у лівійсько-радянських відносинах стала не випадковою, незважаючи на всю пропагандистську ейфорію з приводу їхнього розвитку в 70-80-і роки. Ідеологічні розбіжності, недостатній рівень і якість економічних зв'язків визначили і нестійкість системи лівійсько-радянських зв'язків. Саме це, на наш погляд, стало причиною того, що коли в зовнішньополітичному курсі СРСР наприкінці 80-х років відповідно до нового "політичного мислення" М. С. Горбачова відбулися зміни убік поліпшення радянсько-американських відносин за рахунок інтересів країн "третього світу", лівійсько-радянські відносини виявилися в затяжній кризі. Розпад СРСР поставив перед зовнішньою політикою Лівійської Джамахірії низку складних задач. По-перше, у значній мірі завдяки розпаду СРСР американській дипломатії удалося створити систему міжнародної блокади СНЛАД у 90-і роки. І, по-друге, знадобилося знову формувати відносини з країнами, що виникли на території колишнього Радянського Союзу. Робити це приходилося в умовах, коли Російська Федерація, що оголосила себе правонаступницею СРСР, зайняла офіційну позицію підтримки антилівійських надзвичайних заходів, ініційованих американською адміністрацією в Раді Безпеки ООН. У ході відновлення контактів із країнами, що утворилися на території колишнього СРСР, визначився пріоритетний напрямок зовнішньої політики Лівійської Джамахірії в регіоні колишнього Радянського Союзу - лівійсько-українські відносини. За порівняно короткий період були відновлені політичні консультації на рівні зовнішньополітичних відомств, створені договірно-правові основи економічних відносин, одержали розвиток гуманітарні зв'язки. Саме тому, а також з огляду на взаємодоповнюваність економік України і СНЛАД, можна стверджувати, що між двома країнами закладена певна база для їхніх взаємин у майбутньому. Для Лівійської Джамахірії також важлива роль України - великої держави Східної Європи і співзасновника ООН - у справі зняття наслідків системи блокади навколо Лівії, що була створена в 90-і роки ХХ століття. Публікації за темою дисертації: Аль-Арби Мефтех Аль-Хаяли. Понятие внешней политики: теоретическое обоснование в арабской политической литературе // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 1998. - Вип. 4. – С.3-7. Аль-Арби Мефтех Аль-Хаяли. Ливийская Джамахирия и Украина: перспективы сотрудничества. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 1998. - Вип. 5. – С.32-38. Аль-Арби Мефтех Аль-Хаяли.Ливийско-украинские отношения в контексте внешней политики Ливийской Арабской Джамахирии // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. - Вип. 23. – Ч.2. – С.46-57.
Аль-Арби Мефтех Аль-Хаяли. Основные направления развития отношений Ливийской Джамахирии и СССР. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 40. – Ч.2. – С.10-14.
Анотації: Аль-Арбі Мефтех аль-Хаялі. Лівійсько-радянські відносини
(1969-1991рр.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 – Всесвітня історія. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003. Дисертація присвячена аналізу процесу становлення та розвитку лівійсько-радянських відносин в 1969-1991 рр. В рамках даного дисертаційного дослідження аналізуються основні напрями розвитку відносин Лівії та СРСР, характеризуються їх основні етапи та визначається динаміка. Осмислюється досвід лівійсько-радянського співробітництва з метою його конструктивного використання в контексті розвитку лівійсько-українських відносин. Визначається місце України в зовнішньополітичній стратегії Лівійської Джамахірії, досліджується підґрунтя становлення співробітництва Лівії з Україною, аналізуються актуальні проблеми нинішнього етапу лівійсько-українських відносин, дана оцінка відповідності наявних обсягів партнерства його реальному потенціалу. Актуалізується доцільність та перспективність подальшого налагодження лівійсько-українських відносин. За результатами аналізу надаються рекомендації по інтенсифікації лівійсько-українського співробітництва. Ключові слова: Лівійська Арабська Джамахірія, СРСР, Україна, Близький Схід, міждержавне співробітництво. Аль-Арби Мефтех аль Хаяли. Ливийско-советские отношения (1969-1991 гг.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. Диссертация посвящена анализу процесса становления и развития ливийско-советских отношений в 1969-1991 гг. В рамках данного диссертационного исследования анализируются основные направления развития отношений Ливии и СССР в 1969-1991 гг., характеризуются их основные этапы и определяется их динамика. Определены концептуальные принципы формирования внешней политики Ливийской Арабской Джамахирии в свете “третьей мировой теории” М.Каддафи в контексте развития ливийско-советских отношений. Исследуются основные приоритеты ливийской внешней политики и их эволюция в соответствии с реальностями международной жизни. Рассмотрены основные задачи, которые ставило руководство Ливийской Арабской Джамахирии в отношениях с СССР. Выявлены и раскрыты просчеты и достижения ливийско-советских отношений на основе их комплексного анализа по трем направлениям: политическое взаимодействие, экономические связи и контакты в гуманитарной сфере. Исследуется политическое сотрудничество Ливии с СССР, определяется степень их взаимодействия на международной арене , значение ливийско-советских отношений для решения международных проблем, в частности проблем ближневосточного региона. Анализируется характер связей Ливии и СССР в экономической сфере, их глубина и основные тенденции, показано значение гуманитарных связей для их развития. Раскрываются приоритеты внешней политике Ливии в свете изменений в международной жизни планеты в конце ХХ века, показаны последствия распада СССР для формирования новых элементов ливийской внешней политики. Осмысливается опыт ливийско-советского сотрудничества с целью его конструктивного использования в контексте развития ливийско-украинских отношений. Определены причины сокращения и ухудшения политических, экономических и гуманитарных связей СССР и Ливии во второй половине 80-х годов. Дана оценка изменений во внешней политики Ливии после распада СССР и места в ней ливийско-украинских отношений. Определяется место Украины во внешнеполитической стратегии Ливийской Джамахирии, исследуется база становления сотрудничества Ливии и Украины, анализируются актуальные проблемы современного этапа ливийско-украинских отношений, дается оценка соответствия имеющихся в наличии объемов партнерства его реальному потенциалу. Актуализируется целесообразность и перспективность развития ливийско-украинских отношений. По результатам исследования даны рекомендации по интенсификации ливийско-украинского сотрудничества в краткосрочной и долгосрочной перспективе, определяются основные перспективные направления наращивания взаимовыгодного сотрудничества . | 