У дисертації наводяться теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у формуванні теоретичної бази, необхідної для розуміння правової природи локальних корпоративних норм та локальних корпоративних актів як джерел корпоративного права. Надаються науково – практичні рекомендації щодо вдосконалення регулювання корпоративних відносин на локальному рівні. Серед висновків виділяються наступні. 1. Корпоративні акти включаються до складу джерел корпоративного права і мають нормативну природу. Оскільки вони приймаються в кожній корпорації окремо, то мають локальний характер. 2. Локальні корпоративні акти можна поділити на дві основоположні групи: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). 3. Локальні корпоративні акти можна поділити на: – ті, що приймаються як суто внутрішня потреба, і ті, прийняття яких викликане діяльністю, яку корпорація здійснює; – ті, що приймаються корпорацією на власний розсуд, і ті, які їй делеговані державою. 4. Нормативно-правові корпоративні акти можна поділити на такі три групи: правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі. 5. Саморегулювання обумовлюється трьома показниками: автономністю, диспозитивністю і дозвільностю. Автономність пов’язана з «саморегуляцією» (саморегулюванням), під чим слід розуміти регулювання, що здійснюється корпорацією в особі її органів і спрямоване на забезпечення її власного оптимального функціонування. Локальне регулювання значною мірою слугує проявом диспозитивності, властивої цивільному праву. Диспозитивні норми, з одного боку, надають можливість суб’єктам відносин самостійно виробляти для себе правила поведінки, об’єктивно необхідні в даних умовах та даному середовищі, а з другого – спонукають їх це робити внаслідок самого законодавчого підходу, який відсилає до локального регулювання або надає варіанти поведінкових моделей, використання або обрання яких буде в інтересах певних корпоративних кіл. Дозвільність проявляється у тому, що межі локального правового регулювання можуть встановлюватися не тільки шляхом прямого закріплення в загальнодержавних актах прав (а іноді й обов’язків) юридичних осіб приймати відповідні локальні норми, а й побічно, за допомогою визначення кола питань, які не підлягають локальному регулюванню. 6. Підстави корпоративної нормотворчості лежать у площині дозволів, які надаються корпораціям законом. Останній може містити обов’язкові вимоги до локальних актів корпорацій, наприклад статуту. 7. Потреба у локальних корпоративних нормах або доцільність їх прийняття виникає з таких підстав: (1) для уточнення та конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації; (2) для запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими у законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї з альтернативних моделей; (3) для заповнення прогалин у законодавстві; (4) внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій – для їх належного здійснення, що потребує відповідного регулювання. 8. Установчими документами товариств є статути та засновницькі договори. Щодо розуміння правової природи статуту склалися такі позиції: (1) статут як спеціальний закон; (2) статут як локальний нормативний акт; (3) статут як договір (або безпосередньо, або як правовий феномен, заснований на договорі, або такий, що містить у собі договір чи елемент договору). 9. Наявність або відсутність договірних відносин між засновниками товариства не є показником наявності або відсутності договірного характеру статуту. Договір як підстава виникнення правовідносин хоча й існує, але не завжди. Правовідносини між учасником та товариством є не договірними, а корпоративними. Відповідно статут не може розглядатися як форма таких правовідносин. 10. Статут являє собою основний нормативний акт локальної системи правового регулювання діяльності корпорації, що створює правову базу для інших її внутрішніх документів. 11. Примірні статути являють собою рекомендаційні акти, які містять в основному диспозитивні норми, що залишають значну свободу у виборі варіанту локального регулювання. 12. Сучасне законодавство містить нормативно-явочний порядок створення юридичних осіб, який становить заздалегідь наданий державою дозвіл для цього і припускає широкі можливості корпорацій, в тому числі для локальної нормотворчості, одночасно з практично відсутністю жодних механізмів перевірки локальних нормативних актів на їх відповідність закону. 13. Прийняття рішень загальними зборами буде ефективнішим із запровадженням опитування акціонерів. Така можливість надається законодавством і мусить деталізуватися на рівні локального регулювання. Порядок опитування має поширюватися не тільки на АТ з невеликим складом акціонерів, а навпаки, в такому є потреба саме в АТ з великою кількістю акціонерів. 14. Не можна передбачати в статуті інший правовий режим майна АТ, 100% акцій якого належить державі, ніж право власності. Таке АТ не може мати майно на праві повного господарського відання або оперативного управління, і якщо саме так позначається в статуті, то він у цій частині має вважатися таким, що суперечить закону. 15. В статуті корпорації слід врегульовувати момент набуття особою прав учасника, яким має бути оформлення договору купівлі-продажу частки і покладення обов’язку щодо включення питань внесення відповідних змін до статуту на перших же загальних зборах, або встановлення строку для їх скликання в такому разі. Подальші внесення змін до статуту мають фіксувати цей факт і не впливають на здійснення учасником корпоративних прав. 16. У статуті корпорації також має врегульовуватися порядок зміни складу учасників унаслідок смерті учасника, зокрема, порядок, строки, форма одержання згоди учасників на прийняття до їх складу спадкоємця. Бажано було б встановити, що згода виражається кожним учасником або окремо в письмовій формі, або на загальних зборах, які для цього скликаються, і встановити строк, протягом якого учасники мають зібратися для вирішення цього питання. Останній варіант є більш пріоритетним, адже дозволяє одночасно вирішити питання й про внесення змін до статуту ТОВ. 17. Вихід учасника з ТОВ має пов’язуватися зі спливом тримісячного (або іншого, вказаного в статуті) строку. 18. У статуті корпорації мають чітко позначатися всі підстави для виключення учасника. Неприйняття участі в загальних зборах учасників не може розглядатися з формальних підстав як порушення обов’язків учасників товариства, бо участь у загальних зборах таким обов’язком не є. 19. Договором між акціонерами не може встановлюватися їх обов’язок брати участь у загальних зборах із негативними наслідками у разі його невиконання. | 