У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування, проведено оцінку та запропоновано напрями удосконалення макроекономічного регулювання інноваційної діяльності в системі національного господарства. За результатами дослідження сформульовано низку висновків, які відображають вирішення завдань дисертації відповідно до поставленої мети: 1. На основі огляду різноманітних теоретичних положень, концепцій, ідей, щодо терміну «інновація», цей термін визначено як результат інноваційного процесу, втіленого у вигляді нового чи удосконаленого продукту, організаційно-технічного чи іншого рішення, що використовується в практичній діяльності задля отримання соціально-економічного та еколого-економічних ефектів. 2. Теорія інноваційного розвитку дає змогу передбачати перспективу тривалого техніко-економічного поступу суспільного виробництва, впливати на зміни в фазах ділових циклів, а за рахунок інновацій — скорочувати тривалість фази спаду виробництва та сприяти піднесенню ділової активності підприємств. 3. Світовий досвід свідчить, що проведення ефективної інноваційної політики на основі впровадження інноваційних концепцій розвитку та формування національних інноваційних систем забезпечує економічне зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності підприємств на вітчизняних та іноземних ринках. 4. Дослідження теоретико-методологічної основи інноваційної діяльності крізь призму національної інноваційної системи дають підстави стверджувати, що цей аспект інноваційної діяльності в Україні перебуває лише на стадії становлення. Тому певну теоретичну цінність має розроблення комплексного підходу до становлення та функціонування національних інноваційних систем в умовах переходу економіки України до інноваційної моделі розвитку. Такий підхід дає змогу розглядати НІС, як сукупність інноваційних структур та зв’язків між ними, що мають забезпечити підвищення ефективності примноження і використання інноваційного потенціалу країни та її регіонів задля прискорення їхнього соціально-економічного розвитку. 5. Розвиток соціально-економічного середовища як окремого регіону, так і національної економіки загалом, прямо залежить від системи стимулювання інноваційної активності. Хоча в останні роки спостерігається незначне збільшення фінансування інноваційної діяльності, рівень інноваційності вітчизняної економіки є доволі низьким, що свідчить про неефективність нинішних механізмів регулювання інноваційної діяльності. Головними слабинами цих механізмів на нашу думку є: - відсутність дієвих механізмів комерціалізації результатів науково-технічних розробок та передання їх до сфери виробництва зумовлюють низький рівень впровадження інновацій; - поступове скорочення частки інноваційно активних підприємств у таких галузях, як машино- і приладобудування, спричинено високими економічними ризиками залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва та слабким розвитком малого і середнього інноваційного підприємництва, як провідника інноваційного продукту у масове виробництво; - відсутність системи стимулювання та мотивації працівників до творчої ініціативи та інноваційної діяльності, а також невідповідність умов запровадження інновацій сучасним вимогам, що призвело до різкого скорочення чисельності фахівців, які виконують науково-технічні роботи; - низький рівень програмно-цільового управління при реалізації державних науково-технічних та інноваційних пріоритетів, спричинений тим, що не сформовано інноваційну інфраструктуру, яка б залучала промисловий і банківський капітал та об’єднувала ланки «освіта» - «наука» - «виробництво». 6. У системі інноваційної діяльності, передовсім в регіональній, механізми її організації та регулювання є однією з найслабших ланок, що не дозволяє реалізувати інноваційну політику на всіх рівнях управління інноваційними процесами. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки потребує запровадження нових та удосконалення наявних механізмів стимулювання інноваційної діяльності. Такими механізмами насамперед мають бути: лізинговий механізм, венчурний, аутсортинг, кластерний, механізм контрактного фінансування, механізм міжнародної кооперації. 7. Системний характер інноваційного розвитку національної економіки означає, що технологічний розвиток слід розглядати не як ланцюжок однобічно спрямованих причинно-наслідкових зв’язків, які ведуть від науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) до інновацій, а як процес взаємодії і зворотних зв’язків між усім комплексом економічних, соціальних, політичних, організаційних чинників, які визначають створення інновацій. Крім того, інвестиції в людський капітал та НДДКР є необхідною, але не достатньою умовою технологічної динаміки і швидкого економічного зростання. Важливе значення мають процес обігу знань між академічними установами і фірмами та процес навчання, що розглядаються в рамках побудови національної інноваційної системи. 8. Модель інноваційного розвитку дає змогу виявити структуру суб’єктів інноваційної діяльності, систему взаємовідносин між ними та з навколишнім середовищем. Побудова та реалізація такої моделі є підставою формування високоефективної національної економіки на базі підвищення технологічного та інноваційного рівня усіх сфер господарської діяльності та здобуття конкурентних переваг, передусім у пріоритетних напрямах науково-технічного комплексу. 9. Розвиток інноваційної діяльності визначається сукупністю прямих і зворотних зв’язків між різними стадіями інноваційного процесу, виробниками і споживачами знань, фірмами, ринком, державою, як в межах окремого регіону, так і в межах національних кордонів, і навіть у глобальному масштабі. Успішна реалізація інновацій залежить від наявності і доступності знань, що створюються, наприклад, державними науковими організаціями та університетами, власними науково-дослідницькими базами та ноу-хау компаній, а також від інструментарію макроекономічного регулювання національної економіки. Важливу роль відіграють також встановлені форми зв’язків між наукою і виробництвом та трансферу технологій, рівень розвитку інфраструктури, механізми фінансування науки та інновацій, стратегія інноваційного розвитку. Реалізація зазначених заходів сприятиме, на наш погляд, розвитку системи макроекономічного регулювання інноваційної діяльності, забезпечить якісні перетворення і розвиток вітчизняної економіки. | 