У дисертації наведено теоретичне узагальнення і наукове вирішення проблеми макроекономічного регулювання сукупного попиту в умовах ринкової трансформації економіки. Для реалізації цієї проблеми обґрунтовано стратегічні підходи до відновлення головних макроструктурних пропорцій та реформування системи управління процесами розширеного відтворення ВВП, динаміки та структури доходів домашніх господарств, тенденцій зміни сукупної пропозиції в економіці України. Проведене дослідження обумовило наступні висновки стосовно певних закономірностей, проблем і перспектив розвитку сукупних попиту та пропозиції в українській економіці: Формування сукупного попиту в Україні має особливу
специфіку, пов’язану з подоланням кризових явищ, досягненням реальної соціально-економічної стабілізації, відновленням ефективних макроекономічних і міжгалузевих пропорцій. Йдеться про об'єктивну необхідність проходження свого роду відновлювального етапу; в ринковій трансформації, з метою поліпшення базисних економічних пропорцій, зокрема, реалізації ВВП України на внутрішньому та зовнішньому ринках, забезпеченням нормальних співвідношень у прибутковості обробної та добувної промисловості, а також у виробництві та розподіленні електроенергії, газу й води. Існуючі сьогодні методи кількісного визначення сукупного
попиту недосконалі, бо абстраговані від численних питань міжгалузевих зв'язків і пропорцій. Уперше запропоновано макропоказники сукупного попиту, що побудовані на базі міжгалузевого балансу, аналіз якого дає розгорнуту характеристику процесів відтворення та взаємовідносин галузей, що виробляють товари й надають послуги. Розрахунки за 2000 р. засвідчили: на внутрішній попит припадає 80,5 %; зовнішній - 19,5 %. У структурі внутрішнього попиту 68,4 % припадає на виробничий попит, у тому числі 7,7 % - на нагромадження основного капіталу, 29 % - на споживчий попит. 3. Уточнено найбільш адекватний показник сукупної пропозиції. Точніше усього його виражає ВННД, який на відміну від ВВП характеризує кінцеві показники особистого та державного споживання і нагромадження основного капіталу. В окремі роки різниця між даними показниками досягала 5-7 % ВВП, що вже суттєво зменшувало сукупну пропозицію. Особливе значення такі відмінності мають під час дослідження пропозиції споживчих товарів й послуг та їх структури домашнім господарствам, що має першорядне значення в ринковій економіці й визначає докорінні проблеми удосконалення сукупної пропозиції товарів та послуг. 4. Проаналізовано структуру виробничого попиту за новою класифікацією. Структурні співвідношення в промисловості України, незважаючи на позитивну динаміку 2000-2001 рр. залишаються досить консервативними та застарілими. Щоб вийти на середньоєвропейські показники пропозиції та попиту промислової продукції, необхідно в майбутньому підняти частку машинобудування з 12,2 % до 30-35 %, легкої промисловості з 1,5 % до 8-10 %, відповідно скоротивши частку металургії та оброблення металу у 3-4 рази. Інакше кажучи, потрібна масштабна структурна перебудова української економіки. 5. Вперше проведено агреговані розрахунки структури споживчого попиту в Україні за 2000 р. та їх ідентифікацію із структурою споживчого попиту США за західною методологією. В результаті отримано такі структурні співвідношення споживчого попиту: товари короткострокового користування — 76,5 %; товари довгострокового користування — 1,2 %; послуги — 22,3 %. Це свідчить про абсолютне переважання продовольчих і деяких інших товарів короткострокового користування, а попит на телерадіотовари, електротовари, автомобілі, меблі, килими і килимові вироби, будівельні товари, ювелірні вироби тощо є незначним. Між тим лише попит на товари довгострокового користування може дійсно стимулювати розширене відтворення та економічне зростання. Крім того, економічний та пов'язаний з ним науково-технічний прогреси багато в чому залежать від строків масової заміни моделей автомобілів, побутової техніки, меблів, житла і т.д. Врегулювати проблеми сукупного попиту можливо лише на засадах прискореного промислового розвитку України. 6. Оптимізація сукупних попиту та пропозиції в сучасній економіці не відбувається автоматично, на чисто ринкових засадах. Всезростаюча роль у цьому належить державі. Розглянуті моделі рівноважного розвитку, зокрема Л.Вальраса, В.Парето, Дж.Кейнса, в інших працях із макроекономіки міжгалузевого балансу засвідчили, що панівна в науковій літературі модель рівноважного розвитку взагалі передбачає чітко визначені передумови, а саме: вільний доступ до усіх ринків, економічної інформації, відсутність усякого монополізму та реальність послідовної раціональної поведінки суб'єктів ринку. Таких стерильно чистих умов немає в жодній країні з розвиненою ринковою системою. Крім того, проблематичність реалізації суто ринкової оптимізуючої моделі закладена в майновій диференціації агентів ринку, бо для кожного рівня добробуту членів суспільства існує свій оптимум. Ринкова модель не гарантує узгодженості між майновим станом і оптимальним розподілом доходів усіх господарюючих суб'єктів, включаючи домашні господарства, різні верстви суспільства. В цьому контексті узагальнено систему державних макроекономічних регуляторів сукупного попиту, обґрунтовано роль сучасної держави, перш за все в макроекономічному регулюванні, здійсненні бюджетно-податкової та грошової політик, стимулюванні сукупних попиту та пропозиції. Головна увага приділена проблемам формування ефективної структури економіки та активізації інвестиційних процесів. 7. Розкрито внутрішній механізм формування попиту домашніх господарств як основи сукупного попиту. Визначено, що в сучасній економіці сукупний попит регулюється через динаміку кінцевого споживання домашніх господарств, їх схильності до споживання та заощадження, в тенденціях зміни яких закладені головні мотиваційні механізми формування сукупного попиту та його впливу на економічний розвиток. Взаємодія між середньою схильністю до споживання (АРС) та граничною схильністю до споживання (МРС) свідчить, при яких рівнях наявного доходу обсяги споживання менші, дорівнюють або більші від одиниці, що має надзвичайне значення для визначення стану економіки та сукупного попиту, параметрів їх розвитку. У 1991 - 1998 рр. гранична схильність до споживання більшості груп населення була вища за одиницю, що обмежувало сукупний попит, обумовлювало кризовий стан економіки. Чисте нагромадження в ці роки фактично було відсутнім. Підтвердилась класична формула про те, що лише при збільшенні доходу гранична схильність до споживання знижується, а до заощадження, навпаки, збільшується, що знайшло підтвердження у 1999 - 2001 рр. 8. Розкрито зв’язок валютно-курсової політики з тенденціями формування сукупного попиту. Як засвідчив аналіз, зовнішній фактор, зокрема валютна політика у 1992 -1998 рр., коли відбувалась поступова ревальвація національної валюти, блокували внутрішній попит, оскільки більш вигідним для фізичних та юридичних осіб було придбання товарів і послуг за іноземну валюту. Водночас у 1999 - 2001 рр., після розпочатого процесу девальвації гривні, відмічено приріст купівельної спроможності по категорії валового наявного доходу у внутрішніх цінах і відповідне падіння у доларовому еквіваленті. Така ж картина була характерною для доходів домашніх господарств. У результаті з'явились стимули розширення сукупного попиту. У 2000 - 2001 рр. внутрішні ціни та зовнішній попит синхронно сприяли економічному пожвавленню. |
