У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення важливого наукового завдання – макроекономічного аналізу сукупної пропозиції в економіці України, що виявилося в обґрунтуванні концепції чинників і джерел, які зумовлюють динаміку сукупної пропозиції в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки, а також у формулюванні теоретико-методологічних засад стимулювання сукупної пропозиції, які забезпечують підґрунтя для стабільного економічного зростання. 1. Тлумачення категорії “сукупна пропозиція” залежить від обраного теоретико-методологічного підходу. У вузькому розумінні сукупну пропозицію визначають як обсяг національного продукту, а в широкому – це аналітичний інструментарій дослідження, що відображає взаємозв’язок між сукупною кількістю запропонованих фірмами благ та загальним рівнем цін. Характер графічного відображення сукупної пропозиції залежить від тривалості аналізованого періоду. Основними моделями короткострокової сукупної пропозиції є моделі недосконалої інформації, негнучкої заробітної плати, неправильних уявлень працівників, негнучкості цін та модель сукупної пропозиції за оптимальної інфляції. Дослідження довгострокової сукупної пропозиції відбуваються за двома напрямами: верифікація концепції вертикальної прямої та розвиток альтернативних теорій. 2. Ретроспективний аналіз дискусії з приводу переваг та недоліків притаманних моделі AD/AS підтверджує доцільність її використання для з’ясування, зокрема впливу збурень сукупної пропозиції на перехідну господарську систему. Модель AD/AS з альтернативною кривою сукупної пропозиції дає змогу проілюструвати вплив державного втручання на встановлення рівноваги на початковому етапі ринкової трансформації. Стійка рівновага може досягатися при відсутності реального впливу державних інститутів на господарську діяльність. З перебігом часу крива сукупної пропозиції у трансформаційних економіках набуває стандартного вигляду. 3. Чинники сукупної пропозиції прокласифіковано відповідно до тривалості аналізованого періоду. Довгострокову сукупну пропозицію визначають ті чинники, які змінюють природну норму безробіття, та ті, які впливають на обсяг національного виробництва за незмінної природної норми безробіття. До чинників короткострокової сукупної пропозиції віднесено: природний рівень виробництва, структурні, природні та зовнішньоекономічні умови. Важливими є інституційні чинники, які впливають і на нахил кривої сукупної пропозиції, і на її переміщення. Особливим чинником, що впливає одночасно на коротко- і довгострокову сукупну пропозицію, є державні інститути, які проводять макроекономічну політику. 4. Аналіз динаміки, механізму та інституційних умов формування сукупної пропозиції в адміністративно-командній системі підтверджує, що директивна економіка упродовж десятиліть перебувала ліворуч від межі виробничих можливостей. Декларативне стимулювання виробництва, інертні ціни, низька продуктивність, екстенсивний тип відтворення, деформована структура господарки, ідеологічний, а не економічний принцип побудови виробничого процесу були основними причинами виснаження економічного потенціалу радянської господарської системи і низки проблем, які виникли після її краху. 5. Скорочення сукупної пропозиції у вітчизняній економіці на початку трансформації було неминучим. Тривалість та глибину спаду національного обсягу виробництва пояснює низка чинників: гіперінфляція, що в результаті спричинила скорочення сукупного попиту; несприятливі зміни у тріаді споживання-заощадження-інвестиції; негативний вплив бартеризації економіки; непослідовна і недовершена стратегія трансформації. Тривалий і глибокий трансформаційний спад виробництва в Україні зумовлений також непродуманою макроекономічною політикою. До слабин економічної політики початку 1990-х років належать: підпорядкованість монетарних інститутів завданням соціально спрямованої бюджетно-податкової політики; відсутність рішучих дій у боротьбі з інфляцією, тіньовим сектором, невиконанням контрактів; частковість у проведенні лібералізації; непрозорість приватизації; недоречність використання політики стимулювання попиту; непродуманість довгострокової структурної політики; неузгодженість цілей та методів фіскальної та монетарної політики. 6. Стабілізаційна політика відіграла вагому роль у відновленні економічного зростання та збільшенні сукупної пропозиції в Україні. З досягненням фінансової стабільності зростання монетарних агрегатів не супроводжується помітним підвищенням темпів зростання загального рівня цін. З-поміж каналів монетарного передавального механізму найсильніший вплив на фізичну економіку, на думку дисертанта, мав вузький кредитний канал трансмісії. Фіскальна політика у першій половині 90-х років не тільки не забезпечила досягнення поставлених цілей, а навпаки, поглибила розбалансованість економіки, збільшила масштаби спаду та безробіття. Поступове збалансування доходів та видатків державного бюджету дало змогу вирішити немало фіскальних проблем макроекономічної стабілізації та стимулювати сукупну пропозицію. Проте для підтримання зростання обсягів національного продукту потрібні подальші бюджетна і податкова реформи, що сприяють розвитку підприємництва. 7. Аналіз виявив важливість інституційних, зовнішньо-економічних та структурних змін у процесі відновлення зростання вітчизняної економіки. Зменшення ваги успадкованих та зумовлених трансформацією несприятливих чинників у поєднанні з результатами проведених реформ забезпечили ефективніше використання ресурсів та наблизили вітчизняну господарку до природного рівня виробництва. Важливим джерелом збільшення сукупної пропозиції був нематеріальний людський капітал, збільшення фінансової спроможності і психологічної готовності людей до підприємницької діяльності, а також відносно низька як для трансформаційної економіки інфляція в останньому десятилітті. Адитивна регресійна модель показує позитивний вплив трьох змінних на динаміку помісячного приросту ВВП України у 2000-2006 роках. Зміна приростів промислової продукції пояснює 45% дисперсії приростів ВВП, динаміка грошового агрегату М 3 – 8%, а прирости обсягу продукції сільського господарства – 3%. Водночас приріст ВВП є дещо чутливішим до змін у монетарній сфері. 8. Нинішня структура вітчизняної економіки не може забезпечити зростання сукупної пропозиції у тривалому періоді. Для цього зростання необхідно розвивати високотехнологічні галузі та зменшувати вагу галузей із низькою доданою вартістю. Із зростанням боргу домогосподарств кредитний і, відповідно, споживчий бум завершаться. Можливі несприятливі збурення пропозиції, зумовлені зростанням цін на енергоносії. У найближчі роки зростання реального ВВП в Україні все ще може відбуватись на основі залучення поки що не використовуваних факторів виробництва. Однак для вітчизняної економіки важливе не стільки зменшення ВВП-розриву, скільки створення умов, які забезпечать зростання саме природного рівня виробництва. 9. Для стабільного зростання сукупної пропозиції в Україні необхідне підвищення природного рівня виробництва через удосконалення інституційного, політичного, економічного, демографічного, екологічного середовища. Сприятливе макроекономічне середовище забезпечить дієвість інститутів, які формують, регулюють, стабілізують та легітимізують ринок, знижують політичні ризики, гарантують стабільність фінансової системи. Одночасно доцільно розробити і запровадити комплексну програму підвищення сукупної продуктивності факторів через сприяння інноваційному інвестуванню, стимулювання конкуренції, зменшення бюрократичних бар’єрів для внутрішніх та іноземних інвесторів. Для збільшення сукупної пропозиції необхідно також активізувати канал кредитування та канал валютного курсу для стримування інфляції. |
