1. Під категорією “зайнятість” слід розуміти сукупність соціально-економічних відносин з приводу включення суб’єкта праці до сфери матеріального й нематеріального виробництва за допомогою купівлі-продажу робочої сили з метою задоволення ним потреби у праці й одержанні доходу. Зайнятість у перехідній економіці відображає результат взаємодії державних і ринкових регуляторів з приводу відтворення робочої сили, а ринок робочої сили об’єктивно бере на себе функції основного регулятора руху робочої сили на стадії її обороту. 2. Під категорією “забезпечення зайнятості” слід розуміти систему заходів із здійснення процесу досягнення динамічної стійкості рівноваги попиту й пропозиції робочої сили в середньо- та довгостроковому періодах розвитку ринку робочої сили на основі застосування механізму взаємодії природних (ринкових) і вбудованих (державних і суспільних) регуляторів, якісно-кількісні характеристики яких перебувають під впливом макро- та мікроекономічних факторів, що зумовлюють припустимий рівень безробіття, альтернативні форми трудових відносин і конкурентоспроможність робочої сили. 3. Схему функціонально-забезпечувальної структури системи зайнятості сільського населення варто доповнити такими елементами: а) цільова підсистема – підвищення мотивації, рівня кваліфікації, підготовка й перепідготовка кадрів, консультування; б) функціональна підсистема – моніторинг, аналіз, прогнозування, регулювання, корекція; в) підсистема забезпечення – правове, науково-методичне, інформаційне забезпечення. Взаємодія елементів підсистем полягає в координації взаємозумовленої зміни структури системи під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Така взаємозумовленість передбачає здійснення послідовних дій: моніторинг – діагностика – корекція цілей. 4. Нові суб’єкти трудових відносин виявляють велику здатність до саморозвитку, самоорганізації й ефективного використання економічних ресурсів. Динаміка зайнятості детермінована не тільки розвитком продуктивних сил, а й соціально-економічною природою, що відображається у співіснуванні й суперечливому розвитку відкритого та регульованого, саморегульованого і “тіньового” ринків робочої сили. 5. Роль системи забезпечення зайнятості в аграрній сфері розкривається через виділення сукупності її функцій та їх систематизацію за рівнями реалізації (макро-, мезо-, мікро-): Зокрема, це регулююча, контрольна, об’єднуюча, стимулююча, інноваційна, адаптивна функції та функція соціалізації. На макрорівні основною функцією системи забезпечення зайнятості в перехідний період є функція трансформації та відновлення трудових відносин. Неврахування впливу на економічний розвиток аграрної сфери функцій системи забезпечення зайнятості сільського населення в кінцевому підсумку стало однією з причин катастрофічного спаду аграрного виробництва. 6. Порівняльний аналіз трансформації соціально-трудових відносин у постсоціалістичних країнах Східної Європи й України дає підставу для виділення таких її етапів: I (1991–1993 рр.) – “надзайнятість”, становлення й формування інфраструктури ринку робочої сили; II (1994–1999 рр.) – модифікація трудових відносин, зниження заробітної плати, мінімізація її економічної функції, поширення подвійної, прихованої зайнятості та “беззарплаття”; III (2000–2002 рр.) – зростання самозайнятості та різних прихованих форм безробіття і зайнятості; IV (2003–2004 рр.) – диференціація регіональних і локальних ринків робочої сили, початок формування нової системи зайнятості. 7. Забезпечення зайнятості залежить насамперед від адаптаційної здатності робочої сили, її функціональної гнучкості, а також якісних характеристик (вік, рівень освіти, стать, кваліфікація, спеціальність тощо). На формування аграрного ринку робочої сили та розвиток нових форм зайнятості в Україні впливають такі регіональні фактори: економічна відокремленість унаслідок розриву господарських зв’язків, демографічні особливості, географічне положення й рівень освоєння території, наявність сировинної бази та корисних копалин, інформаційні зв’язки і рівень розвиненості соціальної інфраструктури. 8. Виявлено групи факторів, що справляють основний вплив на формування характеристик детермінантів забезпечення зайнятості сільського населення в локальних умовах: фактори позавиробничої ланки системи зайнятості регулюючого впливу на формування трудових ресурсів; фактори внутрішньовиробничої ланки системи зайнятості регулюючого впливу на використання робочої сили; фактори розвитку інфраструктури ринку та його соціалізації на принципах соціального партнерства. 9. Дія факторів першої групи (природного руху місцевого населення, розподілу працездатного населення та його міграцій; державних гарантій зайнятості, інвестування в робочі місця і трудову активність) свідчать про наявність зв’язку між інтенсивністю скорочення сільськогосподарської зайнятості та характером формування джерел робочої сили для несільськогосподарських галузей. 10. Друга група факторів (удосконалення організаційно-економічних і матеріально-технічних умов реалізації трудового потенціалу в основному виробництві) більшою мірою пов’язана із сезонністю сільськогосподарського виробництва, що означає нерівномірне використання засобів виробництва та робочої сили протягом року, викликане різницею між часом виробництва й робочим періодом. Сучасний рівень комплексності господарської структури розвитку сільської місцевості, особливо в регіонах з переважанням аграрної зайнятості, є недостатнім для забезпечення економічної трудової активності сільського населення. 11. Третя група факторів (трудове посередництво, професійно-трудова мобільність робочої сили, організаційно-фінансове забезпечення, удосконалення форм профнавчання й перепідготовки працівників, підвищення ролі колективних договорів у регулюванні професійної зайнятості) відображає вплив перспективних напрямів розвитку інфраструктури аграрного ринку робочої сили через його “соціалізацію” на принципах соціального партнерства; прагнення до досягнення, наскільки це можливо, рівноваги попиту та пропозиції робочої сили з використанням регуляторів ринку робочої сили; підвищення його провідності за рахунок трудової мобільності; трудову активність і адаптацію безробітних до нових умов зайнятості. 12. Оцінювання впливу розглянутих груп факторів на формування детермінантів, що визначають основні умови зайнятості сільського населення, свідчить, що необхідними є пожвавлення економічної ситуації й інвестиційної активності, розвиток робочих місць і системи соціальних допомог, дотацій, пільг, що знижують потребу в праці окремих соціально-демографічних груп сільського населення. Крім того, необхідно знизити віковий поріг призначення пенсій для ряду категорій сільгосппрацівників, нараховувати виробничий стаж господарям особистих підсобних господарств, вважати органи місцевої влади відповідальними за створення нових робочих місць і соціально-трудову адаптацію. 13. Із застосуванням підходу “структура – поведінка – механізм” (“structure – conduct – performance”) виділено основні елементи системи забезпечення зайнятості сільського населення, серед головним є активна політика зайнятості, яка має бути спрямованою на послідовну трудову активізацію й адаптацію безробітних до нових умов зайнятості на основі реалізації заходів, що забезпечують не тільки підвищення ефективності сільськогосподарського й несільськогосподарського виробництва, а й розвиток соціальної сфери. Організатором системи зайнятості виступає держава, яка повинна цілеспрямовано формувати умови для розвитку стабільної зайнятості сільського населення. 14. В аграрній сфері політика сприяння всім формам самозайнятості повинна мати довгостроковий характер. Для активізації політики самозайнятості в аграрній сфері пропонуємо: 1) знизити величину податку на додану вартість, водночас підвищити мито на ввезені із-за кордону товари; 2) зменшити податок на прибуток малих підприємств, що функціонують у регіонах з високим рівнем фактичного безробіття; 3) скоротити відрахування від доходів підприємців без утворення юридичної особи до пенсійного фонду; 4) надати соціальні гарантії зайнятим в особистих селянських господарствах. Це дасть змогу ефективно поєднати основні елементи державного регулювання та саморегулювання аграрного ринку робочої сили. |
