Виділено низку передумов людської свідомості, що створюють можливість здійснення маніпуляції «людиною маси»:
Підвладність впливу соціокультурного середовища. Тяга до несвободи: бажання позбавитися здатності самостійно хотіти. Потреба в існуванні або в ілюзії існування свого «Я». Підпорядкованість людського буття визначеному ритму: мука, що виникає внаслідок втрати звичних видів діяльності; життя по принципу: «роби, що хочеш, та йди, куди хочеш» – нестерпне, людина жадає спасіння від самої себе. Залежність процесу формування стану емоційної сфери від тривалості проміжку між ціллю та досягненням цілі; довжина паузи здатна формувати вольові якості. Здатність свідомості до безперервного самоочищення пам’яті від не актуалізованої інформації. Потенційна «замкненість» свідомості для зовнішнього світу: всі події ковзають по ній, наштовхуючись на її центробіжні сили, «викидаються» геть із простору свідомості. Потреба володіти «планом життя», котрий містить фундаментальні питання людського існування: сутність і взаємозв’язок усіх частин об’єктивної реальності, роль людини в світі, уявлення людини про саму себе і її знання того, за що вона живе і загине. Також є питання, відповідь на яке повинна дати людині цілі для досягнення та пояснити сенс її дій. Зміст та осмислене розуміння сутності «плану життя» не є домінуючим, головне – його наявність, що і виступає передумовою формування людського буття з пригнобленими потенціями творця, звуженими горизонтами мислення, фрагментарним образом реальності. Виділено ряд методів контролю над свідомістю «людини маси», означено способи їх застосування:
Формування знакової системи мислення. Сутність методу полягає в тому, що складові елементи мови – «означувані» і «означені» – відбираються, об’єднуються і наповнюються визначеними смислами, із яких продукуються образи дійсності. Цей метод зводиться до усунення слів, що містять «небажані» смислові відтінки, а також «витравлювання» існуючих небезпечних значень із діючого словарного запасу і введення у вжиток понять, які наділені «безпечним» значенням. Застосування даного методу забезпечує «людину маси» знаковими засобами, що орієнтують її мислення в напрямку, який виключає відхилення від «нав’язаних» стандартів. Крім того, фіксація уваги на чомусь «несанкціонованому» не викличе небажаних думок, тому що реальність не буде вкладатися у вживані слова та відповідні цим словам значення. Викривлення образу реальності. Даний метод являє собою тотальне, цілеспрямоване згладжування гострих моментів та «усунення» фактів, що суперечать «загальноприйнятому» образу дійсності, будь-то події добової або вікової давності. Без актуалізації факти, ідеї та думки, із-за самообновлюємості людської пам’яті, «зникають» або набувають доволі аморфний вид. Це приводить до деградації здатності пізнавати оточуючу дійсність за допомогою органів відчуття. Відбувається катастрофічне зниження можливостей пам’яті. «Людина маси», щоб уникнути психологічного дискомфорту, що виникає із-за відторгнення «нав’язуємого» трактування подій і, його наслідку – занурення в іншу реальність, суперечливу та хистку, змушена «перемагати» власну пам'ять. Активація центробіжних якостей свідомості. Збільшення швидкості та зменшення об’єму «споживаємої» інформації, що відноситься до окремо взятого аспекту реальності, при цьому не виключаючи зростання її кількості – це те, в чому полягає суть даного методу. Велика низка швидко летючих «уламків» дійсності, що позбавлені глибини, яка розкриває сутність явищ, «пробуджує» центробіжні сили свідомості, що, як правило, «викидають» геть те, що суперечить «санкціонованому» образу дійсності. Те, чому вдається утриматися в свідомості, являє собою доволі усічене та поверхове відображення реальності, яке позбавляє людину матеріалу для створення об’єктивної картини світу. «Пригноблення» статевого інстинкту. Сутність цього методу – недопущення творення статевим інстинктом сфери, що слабо піддається контролю і трансформації її проявів. Практичне застосування даного методу – формування поглядів, наявність яких призводить до того, що при зовнішньому зближенні чоловіка та жінки між ними відбувається внутрішнє відштовхування. Це призводить до появи «атомізованого» суспільства, в якому потреба свідомості в справжніх людських узах, із-за відсутності інших, менш травматичних альтернатив, знаходить свою реалізацію в якості прив’язаності до пануючих уявлень суспільства. Даний компенсаторний механізм психіки підсилюється тим, що в наслідок вихолощення природних почуттів звільняється простір для заповнення «нав’язуваними» почуттями. Формування соціокультурних потреб. Зміст цього методу виражає декілька напрямків, які націлені на забезпечення контролю над станом емоційної сфери людини за рахунок регулювання довжини проміжку між позивом, дією або розумовим зусиллям, яке направлено на його досягнення та задоволенням цього позиву. Практична реалізація укорінення соціокультурних потреб доповнюється «наповненням» культурного простору різними можливостями і «механізмами» задоволення «санкціонованих» потреб, в тому числі, за рахунок «прийняття» деяких стандартів поведінки та мислення. В культурному просторі відбувається утворення «коридорів руху» від потреби до її задоволення. Стимулюється наявність уявлень про те, що відмовлятися від «власних» бажань не потрібно, навпаки, їм потрібно потурати. Порівняно коротка пауза між бажанням та його задоволенням, а також легкість і визначеність шляхів досягнення бажаного формують рівень вольового потенціалу, що виражається в можливостях психіки долати перепони. «Складність» досягнення цілей, які «несанкціоновані» правлячою меншістю – це надійний «охоронець» «системи». Формування внутрішньої готовності інтеріорізувати «нав’язуваний» образ «власного» «Я». Цей метод забезпечує внутрішнє прийняття людиною соціокультурного відображення самої себе. Практичне втілення даного методу включає в себе два компонента: дії, що зводяться до того, щоб не дати людині пізнати саму себе, і зусилля, направлені на формування відчуття «пустоти» власного внутрішнього світу. Реалізація цих дій провокує зіткнення внутрішньої «пустоти» людини з її нездоланною потребою володіти образом свого «Я». В підсумку, відсутність внутрішнього світу компенсується тим, що підтвердження існування свого «Я» людина отримує, прийняв «нав’язуваний» образ самої себе і, цим самим, уникає психологічних мук. Виділено та розкрито складові елементи середовища владного впливу на «людину маси», а саме: освітня система, індустрія розваг, телебачення. Означені елементи – це засоби, що дозволяють правлячій меншості утримувати та примножити свою владу. Система освіти бере участь в процесі формування уявлень про реальність. Важлива роль належить їй в сфері розвитку знакової системи мислення. Освітній процес привчає людину до того, що її ефективність, ум та творчість оцінює хтось «зовнішній», а не вона сама. Ситуація, коли свідомість «бомбардують» готовими відповідями подавляє здатність пізнавати реальність. Мислення людини припиняє рухатися від самостійного розуміння проблеми до пошуку відповіді на неї. Учбовий процес вуалює деякі сфери реальності. Формуються такі культурні вподобання, знання та навички, володіючи якими людина, зіткнувшись з «табуйованими» сферами, не може зрозуміти сутність явищ. Це доповнюється фрагментацією образу дійсності. Людині не дають цілісного уявлення про світ та не вчать тому, що знаходиться в його окремих частинах. Учбовий процес прищеплює знання, а також навички труда в суспільстві і користі, але користі не для своїх, а для чужих інтересі. Людину постачають знаннями про те, як щось робиться, а не для чого і чому. Фактично, система освіти бере участь в звуженні особистого простору людини. Створюваний індустрією розваг простір мінімізує шанси виникнення «несанкціонованої» розумової діяльності, формує прості реакції і автоматичні рефлекси. Індустрія розваг, підкріпляючи знаками престижності – виграшем або публічною увагою, вводить фактор випадковості в життя людини, переключаючи її зусилля в досягненні чого-небудь з раціонального компоненту: планування, мобілізація власних сил на фактор випадковості – щасливе вирішення справ, що не залежить від людини. Формування простих розумових реакцій та автоматичних рефлексів, «витравлює» попит на смисл і знижує у людини потенції творця, переключаючи її на виконання ролі споживача.
Втілення сутності телебачення – багатогранне. Відзначимо його вклад в процес формування деяких параметрів виробничої сфери. Наприклад, «припалювання» попиту на смисл та інтерес до цілі власного труда, встановлення головування часу роботи над ефективним досягненням самостійно висунутої цілі. Телебачення готовить заділ, котрий додатково актуалізує сфера виробництва; формує еталони розумності та мислення. Відгадування букв, швидке згадування слів и багато що інше, призводить до того, що людина володіє ілюзією нібито вона мислить і розвивається, хоча, в дійсності, стоїть на місці. Даний елемент середовища владного впливу підсилює нищення критичної сутності класичних творів, згладжуючи їх опозиційність. Підсумовуючи, констатуємо – роль телебачення зводиться до «нав’язування» «підконтрольній» більшості образу «свого» «Я». Освітня система, індустрія розваг, телебачення формують у людини страх приймати помилкові рішення. Це, з одного боку, робить людей більш стабільними – закріплює їх в визначених нішах соціального простору, а з другого боку, людину позбавляють можливості пізнати власне невігластво, так як, соціокультурне середовище «вичищене» від більшості факторів, що зможуть довести людині її обмеженість та викликати бажання самовдосконалення. Виявлено якості «людини маси», що обумовлюють маніпуляцію нею. Серед них відзначимо наступні:
Психологія споживача: звичка споживати, не витрачаючи надмірних інтелектуальних зусиль. Прагнення рівнятися на інших, бути таким, як усі, не виділятися; страх бути кращим від інших. Неприйняття внутрішньої відмови від «нав’язуваних» соціокультурним середовищем правил. Нездатність адекватно контролювати власні емоції. Тяга уникати раціонального осягнення хвилюючих проблем. Прийняття ієрархічних відносин суспільства. Внутрішня пустота: як її вияв – звуження можливостей людини пізнавати саму себе. Підвладність зовнішньому впливу. Звичка та здатність діяти і проявляти свої навички, керуючись зовнішніми, а не внутрішніми стимулами; Впевненість у власному безсиллі та тому, що тільки хтось «зовнішній» може вирішити глобальні насущні проблеми. Виявлено культурне значення феномену маніпуляції в контексті соціальної структури. Маніпуляція є обов’язковим засобом формування людських якостей, що необхідні для існування факторів, які забезпечують функціонування суспільства:
Стабільність: безперервна робота усіх суспільних механізмів. Ієрархічний устрій суспільства, який існує завдяки двом компонентам: контроль виробництва та розподілу матеріальних благ, «звичка» «підконтрольної» більшості жити згідно з тотальним «сценарієм», що нав’язаний ззовні. Ефективність: здатність та бажання тих, хто не займає «вершину» соціальної піраміди безперебійно виконувати «нав’язані» функції. Масове виробництво: передбачає деякий стандарт, стійку жагу населення споживати створювані системою матеріальні та «духовні» блага, спрощення, одні і ті ж погляди, уподобання, розумові здібності. Тотальна технізація: успішність, сутність людини, комфортність її проживання зводяться до вміння тиснути на кнопки і т. п. Тиск зі сторони усіх соціальних груп: «продавлення» явищ, які дисонують з функціонуючою суспільною системою, смирення «особистостей-велетнів», поряд з якими останні можуть відчувати свою ущербність. Це робить людей «схожими» та працює на консервацію суспільних відносин. У цілому, застосування маніпуляції підтримує стабільність споживчого попиту населення, його спокій. Маніпуляція усуває тенденції, які ведуть до анархії, структурує ніші соціального простору, сприяє консолідації сил суспільства в єдиному напрямку, забезпечує прийняття і взаємодію соціальних ролей, які існують на різних рівнях соціальної піраміди. Маніпуляція цементує фундаментальний принцип суспільства: група обраних приймає на себе функцію говорити за всіх і діяти на благо всім (це благо докорінним чином відрізняється від платонівського устрою держави «згідно благу»); вона не тільки виражає, але і втілює в собі загальний інтерес, який нібито всім характерний. В результаті відбувається нав’язування однієї інтерпретації суспільного блага під видом всезагального та єдино можливого тлумачення. |
