Вивчення усного мовлення, особливо спонтанного, що стало можливим завдяки розвитку інформаційних та цифрових технологій, аудіотехніки, а також корпусної лінгвістики, набуло особливої актуальності й важливості у сучасному мовознавстві. Дані корпусної лінгвістики дозволяють досліджувати реальний комунікативний простір, зробити об’єктивні висновки щодо спонтанного мовлення, яке раніше вивчали у відредагованому та стилізованому вигляді, переважно на матеріалі художньої літератури. Дисертація пропонує результати дослідження мовних маркерів емоційності на матеріалі спонтанного розмовного мовлення, зафіксованого в Британському національному корпусі англійської мови. Емоційний дискурс є непідготовленим видом мовленнєвої діяльності, який виникає внаслідок спонтанного вияву емоцій в емоційно детермінованій ситуації. Емоційний чинник, що обумовлює вибір мовного матеріалу, відіграє визначальну роль. Проведений аналіз свідчить, що емоційне спонтанне мовлення суттєво відрізняється за своєю синтаксичною організацією та лексичним наповненням від імітації та презентації усного непідготовленого мовлення, зафіксованого в літературних творах. У лексико-стилістичному аспекті англійському емоційному дискурсу притаманні: а) тенденція до вживання простої за семантикою та морфемним складом лексики; б) наявність слів, що виражають різноманітні емоції; в) вживання стилістичних засобів, які підкреслюють спонтанність дискурсу. Експресивність досягається шляхом уживання неформальної, стилістично маркованої лексики, яка виокремлюється у дві групи: групу повнозначних та групу неповнозначних лексичних одиниць. Повнозначні лексичні одиниці представлені у великій кількості фамільярною, образливою (нецензурною, лайливою, вульгарною), сленговою та жаргонною лексикою. Група неповнозначних лексичних одиниць в емоційному мовленні складається зі стереотипної, часто вживаної, частково або повністю десемантизованої лексики, яка легко (автоматично) відтворюється за допомогою мінімальних затрат мовленнєвих зусиль. Найчастотнішими з них є вигуки, лексичні інтенсифікатори емоційності, стереотипні пестливі, фамільярні або грубі слова-звертання. Емоційний дискурс є лексично збідненим, оскільки складається з найбільш уживаних, простих слів, які першими спадають на думку. Семантичні примітиви, насиченість як ситуативно детермінованими дейктиками (займенниками, прислівниками тощо), так і такими, що не обов’язково орієнтовані на об’єкт реальної ситуації, теж властиві емоційному спонтанному мовленню. Перенасиченість вигуками, що здатні передавати емоції в мовленні та імплікувати значення згоди/незгоди, модальні значення імперативного характеру, є також особливістю емоційного спонтанного мовлення. Характерним є те, що вигуки у спонтанному емоційному мовленні не тільки не прив’язані до ініціальної чи фінальної позиції у висловлюванні, а й можуть переривати висловлювання в будь-якому місці, водночас вони можуть бути самостійною достатньою відповіддю на репліку-стимул . Маркери хезитації на зразок mm, er (які майже не засвідчені в літературних творах) не мають комунікативного навантаження, проте є елементами, що свідчать про емоційний та ментальний стан мовця, і отже – своєрідним ключем для правильного розуміння його репліки. Пейоративна лексика в емоційному спонтанному мовленні не завжди є лайкою, спрямованою на співрозмовника й орієнтованою на його приниження; вона може бути відбитком емоційного стану мовця і, як така, не містити образи і не бути конфліктогенним елементом комунікації (за взаємної відсутності в комунікантів упередження щодо її вживання). Емоційному мовленню властиве використання простих речень, що пояснюється спонтанністю емоційного мовлення, оскільки відбір мовцем мовленнєвих форм та конструкцій відбувається не свідомо, а під впливом емоцій та ситуації спілкування. Як наслідок, емоційному англійському мовленню притаманні еліптичні або незакінчені речення, порушення в побудові синтаксичних структур, паузація, повтори тощо. Емоційний дискурс є інтерактивним спонтанним інформаційно значущим рематичним мовленням, що розвивається за принципом ланцюжкової реакції, тобто формується шляхом асоціативного нанизування окремих висловлювань в одне ціле. Такий принцип побудови цього дискурсу зумовлює розмитість/нечіткість і фрагментарність подачі інформації з нечітко вираженою когезією. У прагматичному аспекті емоційний дискурс є “Его”-мотивованим, оскільки адресат дбає про себе й досить часто йому байдуже до почуттів співрозмовника, що позначається на процесі емоційного мовлення і спричиняє дезорганізацію останнього. Через це емоційне мовлення характеризується високим емоційним напруженням комунікантів, їх неврівноваженістю. Істотну роль у дослідженні емоційного мовлення відіграють позамовні чинники впливу на емоційний контур комунікації, зокрема вікові, гендерні, соціальні й культурні особливості комунікантів. Реальне спілкування, важливою ознакою якого є спонтанність, непідготовленість, характеризується особливостями структури емоційних комунікативних одиниць та їх лексичного наповнення. Синтаксичній організації спонтанного мовлення властиве порушення граматичних норм. Інтонація та ситуація мовлення можуть компенсувати вагому частку лексично не вираженої інформації, і тому емоційне мовлення характеризується відсутністю обов’язкових для писемного мовлення елементів висловлювання, порушенням його лінійності, своєрідним мовленнєвим лібералізмом щодо порядку слів та повторами. У спонтанному мовленні, порівняно з писемним, значну роль відіграють питальні та наказові речення. Питальні речення здатні не тільки задовольняти пізнавальні інтенції мовця, а й передавати увесь спектр його емоцій та інтенційних прагнень – від констатацій та побажань до спонукань і наказів. Наказові речення мають широкий спектр експресивного вираження – вони вживаються як категоричні прохання, накази, застереження, заклики до уваги тощо. Перспективи дослідження спонтанного мовлення пов’язані з вивченням його особливостей у різних видах дискурсу, де переважає підготовлене мовлення з уточненням синтаксису непідготовленого мовлення, з детальним фонетичним аналізом спонтанного мовлення в усіх його проявах. |
