| За допомогою низки наукових методів було вирішено поставлені дисертаційні завдання й одержано результати, які відображені у Висновках. Розв'язання наукової проблеми мас-медійного забезпечення політичних орієнтирів України в контексті ЄАІ уможливило теоретично узагальнити розвиток інтеграційних процесів як передумови об'єднання європейської спільноти, а також з'ясувати різні аспекти впливу глобалізації, прискорюючу дію геополітичних змін на процеси ЄАІ. 1. Мас-медійне забезпечення політичних орієнтирів України в контексті ЄАІ не можна розглядати у відриві від політичного структурування нового світопорядку та місця України в ньому. Україна як одна із великих за територією та населенням європейських країн, на думку певного кола дослідників, іноді стає суб'єктом геополітичної гри, яку проводять світові лідери. Інші стверджують, що постімперське, постгеноцидне українське суспільство, в силу обставин та глобалізаційних процесів, нерідко опиняється у ролі об'єкта на перетині геополітичних інтересів інших держав. Така роздвоєність оцінок свідчить про необхідність витворити свій геостратегічний дискурс з урахуванням глобального переформатування НАТО та різновекторного впливу США, ЄС і РФ на процес одержання Україною Плану дій щодо членства в НАТО. Глобалізація як система, прийшовши на зміну «холодній війні», впливає на формування нових моделей демократії та посилює вплив міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій на національні держави. Україна і глобалізаційні виклики перетинаються у частині побудови асиметричних відносин у геостратегічній композиції: Україна – РФ – США – ЄС – НАТО. Відсутність належної інформації про Північноатлантичний альянс та його нинішні завдання або ж її недостатність в українських медіа посилюють відцентровий регіоналізм та роз'єднують оціночні позиції суспільства. Натомість ЗМІ, педалюючи питання референдуму щодо вступу в НАТО, не розглядають ситуацію, коли Україна могла б одержати повноправне членство в НАТО, маючи «неконсолідовану позицію народу» і «консолідовану позицію еліт». Протягом досліджуваного періоду співпраці Україна – НАТО ЗМІ наголошують на тому, як не підірвати співпрацю з Москвою, нарощуючи процеси ЄАІ. Російська сторона відверто застерігає щодо вступу України в Альянс в контексті своєї зовнішньої політики. За деякими оцінками українських експертів, урізноманітнення форм співпраці з НАТО без наближення до кінцевої мети – вступу до цієї організації – все це виглядає як елемент запобігання перед великою державою, що відроджує свою військову міць та міжнародний авторитет. Наш «вічний стратегічний партнер» час від часу намагається використати український ресурс для реалізації власних політичних і геостратегічних інтересів. Щодо українських упереджень, то «страх та запобігання перед Москвою» науковці із Західної Європи коментують як наявність нестійких європейських пріоритетів в українській зовнішній політиці і в стратегії розвитку держави загалом. 2. Досліджуючи мас-медійну складову політичної проблематики співпраці Україна – НАТО у період формування нової архітектури безпеки в Європі у проекції рішень Празького, Стамбульського, Ризького, Бухарестського самітів НАТО вдалося встановити наступне: реформи НАТО як організації, що були заплановані на Празькому саміті та зумовлені новими глобальними викликами, які з'явилися після терактів у США, а також затверджений у Празі План дій Україна – НАТО не знайшли висвітлення у пресі ні на етапі постановки завдань, ні на етапі підсумків виконання щорічних цільових планів. Мас-медіа приділяли увагу подіям, що наклали негативний відбиток на сприйняття України в середовищі демократичних держав: обмеження свободи слова, справа Гонгадзе, «кольчужний» скандал, маніпуляції громадською думкою. Тема НАТО з'являлася в українських ЗМІ найчастіше як відлуння якихось подій чи напередодні них. У публікаціях лідерами думки про НАТО часто були журналісти. Із виступу урядовців іноді важко було скласти логічне уявлення – рухається чи ні Україна до Альянсу. Тема ЄАІ як інструмент маніпулювання свідомістю електорату, починаючи із виборчих технологій 2002 р. і до 2008 р., була провідною у тих медіа, які обслуговували політичні партії та виборчі кампанії лівих і Партії регіонів, частково в інформаційних повідомленнях та діалогічних формах приватних телеканалів. А з 1997 р. – початку даного дослідження і до появи «листа трьох» у 2008 р. – звернення Президента, Прем'єр-міністра, Голови Верховної Ради України до керівництва Альянсу про можливість нашої держави перейти у співпраці до виконання Плану дій щодо членства в НАТО – керівна еліта не демонструвала ні співгромадянам, ні світовій спільноті єдності у підтримці євроатлантичного курсу. З аналізу публікацій «України молодої», «Дзеркала тижня» і частково «Дня» випливає, що ухвалення магістральних нормативно-правових документів у 2002, 2003 і першій половині 2004 рр. (23 травня 2002 р. – Рішення РНБО «Про стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору», 19 червня 2003 р. – Закон України «Про основи національної безпеки України», червень 2004 р. – Указом Президента затверджено Воєнну доктрину України; у всіх цих документах зафіксовано мету – набуття членства в НАТО) щодо майбутнього вступу України в НАТО було наслідком досягнення ситуативного консенсусу між гілками влади та кон'юнктурними заходами, спрямованими на поліпшення іміджу Президента. Формування позитивного образу НАТО неможливе без політичної волі та конкретних дій керівництва України, без надання в ЗМІ об'єктивної та правдивої інформації з даної проблематики. Значною мірою висвітлювання тематики залежить від позиції редакцій мас-медіа, від їхніх засновників і власників. Українська преса до грудня 2003 р. (2 грудня 2003 р. Президент указом затверджує Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр.) не мала єдиного плану дій стосовно поширення знань про НАТО, як це було, наприклад, в угорських або польських ЗМІ напередодні приєднання цих країн до Альянсу. 3. При визначенні нових тенденцій сприйняття у політичній комунікації та відображення у ЗМІ питань ЄАІ після президентських виборів 2004 р. встановлено, що у публікаціях друкованих ЗМІ, програмах радіо і ТБ, інтернетних виданнях, присвячених державній інформаційній політиці у цій сфері, не виправдано часто посилаються на те, що «не вдалося подолати негативні наслідки антинатовської пропаганди радянських часів», як на основну перешкоду у досягненні суспільного консенсусу. Насправді, дотримуючись логіки соціологічних досліджень, можна переконатися, що стереотипи радянського антиНАТО не мали рішучого впливу аж до їхньої реанімації у другій половині 2004 р. Отже, можна говорити швидше про дію маніпулятивних технологій з використанням радянських кліше антинатовських кампаній. У газетних і журнальних статтях, інтернетних виданнях, теле- і радіоновинах недооцінювалася сучасна стратегія зовнішньої політики РФ стосовно України. Українські ЗМІ напередодні Бухарестського саміту НАТО мало акцентували на амбіційних прагненнях Росії схилити якомога більше країн-членів НАТО проти надання Плану дій щодо членства в організації Україні та Грузії. Трансформація НАТО у блок глобальної безпеки потребує зміни у формах і методах інформаційної кампанії щодо Альянсу. Зокрема, ЗМІ потрібно перейти від консультативного етапу участі в кампанії до активніших – організаторського, управлінського. Враховуючи сучасні теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених за тематикою мас-медіа та громадська думка, варто звернути увагу на формування тематично-настановчої ролі медіа, що грунтується на суспільній, політичній і власне медійній програмах. Можемо констатувати, що фундаментальні дослідження, хоча б у викладі основних стратегій та наукових ідей, не часто потрапляють на сторінки масової газетної періодики. Тому вони залишаються відомими тільки для вузького кола читачів. На основі аналізу публікацій встановлено, що прийняття політичних рішень у сфері ЄАІ періодично блокуються внутрішніми суперечностями між партіями, політичними лідерами, парламентарями. Часто таке блокування викликане ментальним протистоянням населення західного і східного регіонів у питаннях розуміння безпеки країни. Наші висновки солідарні з науковими експертами, які вважають, що протистояння виникли через їхню активацію політтехнологічними прийомами і відсутністю державної програми підтримки гуманітарного проукраїнського розвитку сходу і півдня країни, а також слабкістю влади, що не завжди діє проукраїнськи й надто захоплена боротьбою за облаштування підконтрольного бізнесу, партпроектів на ґрунті маргіналізації мас. У владі, за висловом Дж. Мацціні, «заправляє егоїзм власного інтересу». Філософія актуальності Української держави та нації, запропонована сучасними українськими філософами, могла б бути частиною теоретичного підґрунтя для втілення ЄАІ. Однак за час розширення і поглиблення співробітництва Україна – НАТО аж до ЄАІ значно змінився характер українських ЗМІ. Зростання кількості приватних медіа змінювало їхню специфіку: збільшувалася кількість розважальних, таблоїдних, глянцевих видань. Медіаполітика формується не тільки у владних структурах, а й провідними політичними партіями, фінансовими корпораціями. Теоретична прихильність усе ще слабких державних інституцій до демократизації суспільства і свободи слова відкрила шлях вседозволеності аж до захоплення інформаційного простору на південному сході України, де контроль над громадською думкою тримають медіа сусідньої держави. Мас-медіа наголошують на тому, що державні чиновники тільки констатують втрату Україною «контролю над власним інформаційним суверенітетом» і не пропонують креативних ідей щодо повернення цього контролю. 4. Медійна складова дискурсу НАТО на інформаційному та аналітичному рівнях у якісних ЗМІ фіксує, як міжпартійна та особистісна боротьба за владу перетворює на аморфну невизначеність кожен значний поступ держави на євроатлантичному шляху. Частина партійних медійних засобів спрямована на антинатовську пропаганду. В контексті рекомендацій щодо посилення національної домінанти у проблематиці інформування населення про діяльність Альянсу та надання Україні ПДЧ запропоновано розглядати питання ЄАІ спочатку як консолідуючий фактор для правлячої еліти, а вже потім як розуміння і відповідну підтримку народу. До такої постановки питання спонукають пострадянські реалії України і доба глобалізації у світі. Радянське минуле дало різний політичний та історичний досвід кожному регіону України, а відтак сучасні політичні лідери у прийнятті рішень спираються на власне недовивчення або ж незнання державотворчих процесів, історичного минулого України. Пострадянське українське суспільство за 15–20 років сформувало лідерів, які віддані оточенню і середовищу капіталу, що їх підняв над масами, але вони не привчені мислити категоріями майбутнього незалежної України. Аналіз напрацювань українських науковців про недостатньо кваліфікований підхід до інформаційного забезпечення потреб вступу України до Альянсу дозволяє дійти висновку про необхідність формування нової стратегії журналістської діяльності щодо інформаційного впливу на громадськість. Ця стратегія має містити широкоохопну - однопланову та багатопланову інформаційні моделі. Враховуючи сучасну синергетичність журналістики, варто до участі в медіакампанії одночасно залучати друковані й електронні ЗМІ, що мають належну аналітичну спроможність і політичну далекоглядність. Важливо передбачити у структурі самої стратегії якісно новий підхід до ЄАІ. Тобто для будь-якої тематичної моделі відокремити питання НАТО від внутрішньополітичної боротьби партій і блоків за владні повноваження. Внаслідок розв'язання дисертаційного завдання вдалося встановити, що національна домінанта у позиції інформування населення про діяльність Альянсу, тобто пріоритетність питань безпеки держави, гарантовано присутня у державних ЗМІ. Але її патріотичне, національне спрямування можуть розмити два чинники: пропаганда платформи лівих партій і опозиційних фракцій у Верховній Раді України та непрофесійність творчої групи – журналістів, які дозволяють окремим гостям некоректність у теле- і радіоефірі або на шпальтах друкованих медіа, намагаючись завдяки скандальності підвищити рейтинги мас-медіа. Покриття, наклади і рейтинги приватних ЗМІ переважають державні. Для успішності інформаційної кампанії, насамперед її всеохопності, треба подбати про залучення можливостей приватних мас-медіа, хоча б шляхом розміщення соціальної реклами. |
