У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і практичне вирішення наукової задачі щодо визначення механізмів державного регулювання НТІР. Це дозволило сформулювати ряд висновків: 1. НТІП держави в сучасному світі перетворюється в один з визначальних факторів стратегії соціально-економічного та інноваційного розвитку. Реалізація такої політики у вітчизняних умовах вимагає відпрацювання комплексної, взаємопов’язаної в усіх елементах системи регулювання розвитком науково-технічного потенціалу країни та повного узгодження її механізмів з основними засадами державної економічної політики, зокрема, з визначеними пріоритетами інноваційного поступу. 2. У дисертаційному дослідженні запропоновано та апробовано систему інтегрованих критеріїв для вибору науково-технічних пріоритетів, що дозволяє формувати на їх основі належну кількість науково-технічних програм. Необхідною складовою системи визначення пріоритетів має стати відпрацьований механізм її постійного рейтингування за рівнем державної підтримки, за параметрами стану та тенденцій розвитку науково-технологічної сфери а також відпрацювання відповідного прогнозно-аналітичного та інформаційного забезпечення. 3. На базі використання аналітичного матеріалу показано, що важливим напрямком реалізації політики регулювання науково-технологічного розвитку є вдосконалення механізму конкурсного фінансування науково-технічних програм по пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки та перехід до системи комплексного формування державних науково-технічних програм. 4. Розроблено організаційно-методичний підхід до удосконалення механізмів регулювання науково-технологічним та інноваційним розвитком держави, який структурно складається із: визначення пріоритетів розвитку науки і технологій; відстеження їх реалізації та вивчення можливих напрямків науково-технологічного прориву, так званих “точок росту”; визначення обсягів та технологій інвестування у науково-технологічну сферу; організація спеціальної підтримки підготовки кадрів, здатних визначати проривні стратегічні напрямки розвитку; створення аналітичних “мозкових” центрів; оптимізація міждержавного науково-технічного співробітництва і механізму трансферу технологій з метою комерціалізації науково-технічного доробку; розвиток й удосконалення форм і мережі регіональних науково-технічних комплексів (технопарків, технополісів); реалізація принципів міжгалузевого використання науково-технологічних розробок; поширення малих інноваційних фірм, венчурних структур, орієнтованих на активізацію процесів розробки і впровадження нововведень. 5. В дисертаційному дослідженні показано, що перспективним напрямом формування системи прямої і опосередкованої підтримки науково-технологічної сфери є: коригування патентно-ліцензійного законодавства; впровадження податково-амортизаційних заходів, зокрема система пільг повинна прив'язуватися до податку на прибуток, диференціюватися по регіонах; автор вважає неприпустимо однакове ставлення до господарської і науково-технологічної та інноваційної діяльності. 6. Для комплексного вирішення проблем регулювання науково-технологічного розвитку запропоновано та обґрунтовано створення відповідної економіко-математичної моделі, на базі якої можна досліджувати взаємозв’язки та взаємовплив факторів, що визначають стан і тенденції розвитку науково-технічного потенціалу. Для проведення розрахунків автором дослідження створено комп’ютерну програму. 7. В дисертаційному дослідженні удосконалено систему експертування стану наукової сфери на базі впровадження спеціального блоку щодо вивчення індивідуальних, суб'єктивних реакцій наукових працівників на зміни їх соціального стану, що дало можливість ввести в аналіз багатофакторних складових проблемних ситуацій у науково-технологічній сфері “людський фактор”. Запропонований методичний інструментар може бути використаний для діагностування ступеню ефективності прийнятих управлінських рішень. | 