Результати дослідження узагальнено в таких положеннях: 1. Механізм удосконалення регіонального управління у сфері зайнятості населення є, з одного боку, дієвим засобом розв’язання суперечностей в управлінні людськими ресурсами за ринкових умов, з іншого, – невід’ємним компонентом системи управління ринком праці, завдяки реальному впливу на законодавчо-правовий, організаційний, економічний та соціальний чинники державного управління (законодавче врегулювання ринкових відносин і правовий захист працівників, правовий захист вразливих груп населення, забезпечення відповідних умов для стабільного доходу громадян, правове та соціокультурне урегулювання соціального партнерства і соціальної комунікації, окремих відносин взагалі, запровадження “активних” і “пасивних” програм зайнятості тощо). Засадним принципом вирішення суперечностей між людиною і природою, свободою і необхідністю, громадянином і суспільством, між окремими людьми має бути принцип людиномірності. 2. Механізм удосконалення регіонального управління у сфері зайнятості населення, як і регіональне управління в цілому, по-перше, залежить безпосередньо, від змістовних особливостей мультикультурного середовища (великі соціальні групи населення, окремі держави і навіть, певні групи держав), по-друге, обумовлюється європейською ідеєю щодо запровадження цивілізованих суспільних відносин: людина як самоцінність, довіра до людини і громадянина, визнання її права на свободу та вільне володіння власною працею (своєрідний вид власності). 3. Сучасна парадигма зайнятості населення значно відрізняється від відомих світовій практиці: класичної, марксистської та кейнсіанської (хоч і включає їхні вагомі здобутки). Вона ґрунтується на вирішенні складної суперечності “порядку” та “хаосу” (синергетика) і здатна реалізувати гуманістичний контекст у суспільних змінах, дозволяючи знаходити оптимальні для людини “сценарії” соціальних трансформацій, шляхи розгортання подій як на рівні окремих культурних, економічних та політичних середовищ, так і на рівні глобальних світових змін. Основними її положеннями можна вважати: а) державне управління на місцевому рівні (регіональне управління) набуває стійкості (не опікається “хворобливою” проблемою самозбереження), коли соціальна система (держава) виходить на “власний шлях розвитку” (атрактор) і головною функцією місцевої влади стає надання послуг громадянам з метою забезпечення їх соціальних гарантій (в тому числі, і в реалізації конституційного права на працю); б) суспільство, засноване на цивілізованих ринкових відносинах, є змінним, динамічним, рухливим (складна соціальна система). Його рівновага відносно швидко порушується й воно вимагає “вчасних” управлінських рішень і “прозорих” (гласність) дій по їх упровадженню; в) ринок праці вимагає укорінення ринкового середовища в соціальній системі (держава) в цілому, тобто потужного розвитку внутрішнього ринку; г) будь-яке управлінське рішення викликає “збудження” соціальної системи, відтак, має бути максимально резонансним (відповідати очікуванням громадян, культурно-етичним особливостям соціального середовища, бути зрозумілім для більшості, вагомим для соціальних змін); д) обов’язковою для розвитку соціальної системи (держава) є свобода людини (правова держава), що забезпечує реальну можливість для здійснення різноманітності інтересів, потреб, вольових прагнень і дій окремих особистостей і соціальних груп. 4. Порівняльний аналіз специфічних особливостей щодо сфер зайнятості окремих країн-лідерів дозволяє виділити наступні моделі ринку праці: східну (трудові відносини на засадах “довічного найму”, пріоритетність технологічних інновацій, до яких залучається кожний працівник і т. ін.), європейську (найможливіша мінімальна диференціація населення за матеріальним станом, високий рівень задоволення соціальних потреб та забезпечення соціальних гарантій, потужна державна політика регіонального розвитку, в тому числі, і у вирішенні проблем зайнятості, розвиток місцевого самоврядування на основі співпраці інституцій громадянського суспільства), американську (мобільність ринку праці, його соціальна орієнтація, реальні умови для самореалізації та самозабезпечення громадян, соціальне партнерство між органами державної влади, профспілками, політичними партіями, громадськими організаціями та ін.). 5. Упровадження механізму удосконалення вимагає створення реальних передумов для змін або розвитку регіонального управління, зокрема, сферою зайнятості населення, тобто необхідним і достатнім фактором механізму удосконалення є реалізація у суспільстві демократичних принципів суспільних відносин: принципу забезпечення особистої свободи та самовизначення у здійсненні громадянських прав у сфері зайнятості; принципу децентралізації системи управління ринком праці та процесами зайнятості; принципу соціальної рівноправності й партнерства; принципу плюралізму та толерантності; принципу виваженості, обгрунтованості й переконливості управлінських рішень. Тільки таким чином механізм удосконалення отримує потужні “канали впливу” на регіональне управління сферою зайнятості, а саме: регуляційний вплив (можливість здійснення організаційних та інформаційно-консультаційних заходів); виховний вплив (можливість запровадження адаптаційних заходів щодо укорінення цивілізованих ринкових відносин у суспільстві); стимулюючий вплив (можливість для сприяння реалізації продуктивної праці, творчих людських здібностей на основі права, толерантних правових стосунків між працівниками, роботодавцями та управлінцями); захисний вплив (безперешкодна можливість запровадження будь-якого виду контролю за дотриманням законодавчо-правової бази сфери зайнятості та реалізації права людини на безпечні для здоров’я і зручні умови праці). 6. Механізм удосконалення регіонального управління людськими ресурсами потребує запровадження у стосунках “держава-роботодавець-працівник” принципу людиномірності, змістом якого є переорієнтація кожної людини до активного пошуку (чи створення власними силами) робочого місця або виду зайнятості, збільшення для працюючого вільного часу з метою створення можливостей для його духовного і культурного самовдосконалення, створення у досталі пропозицій високооплачуваної й престижної роботи тощо. 7. Державне управління людськими ресурсами в сучасному суспільстві набуває дійсної ефективності завдяки загальній для розвинутих країн світу політиці регіоналізації, спрямованої на соціальне та економічне “вирівнювання” регіонів, максимально можливу (враховуючи особливості мультикультурних суспільств) децентралізацію та деконцентрацію влади, залучення громадянського суспільства для вирішення місцевих соціальних проблем, забезпечення динамічності влади щодо реагування на виникаючу час від часу дисгармонію в ринкових суспільних відносинах тощо. Зокрема, формування регіонального ринку праці передбачає: створення правового підґрунтя для соціального партнерства між різними щодо інтересів і потреб суб’єктами ринку праці (працівник – роботодавець); запровадження реальної співпраці органів державного управління, місцевого самоврядування, громадських та підприємницьких організацій і структур до розробки і здійснення єдиної стратегії у сфері зайнятості населення; створення необхідних умов для інституалізації сфери зайнятості населення, а саме: створення агентства регіонального розвитку зайнятості населення (посилення управлінської та фінансової координації місцевих ініціатив, створення нових робочих місць, підготовка та перепідготовка кадрів, розвиток малого бізнесу та самозайнятості і т. ін.); створення адекватних механізмів для відбору та відповідної фахової підготовки кадрового корпусу державних службовців служби зайнятості, здатного забезпечити докорінні соціальні трансформації, запровадити систему адекватного залучення людських ресурсів. 8 Формування й функціонування механізму удосконалення регіонального управління у сфері зайнятості в Україні (на прикладі Харківської області) має свої особливості, пов’язані як з трансформаційним станом українського суспільства, так і соціокультурною специфікою соціального середовища регіону. Вони полягають у наступному: неусвідомленість суспільством ідеї органічного поєднання “плану” та ринку” засобами менеджменту та маркетингу (як наслідок, - упровадження “дикого ринку”, безсистемне, хаотичне управління сферою зайнятості на основі “механічного пристосування” зарубіжного досвіду); регіональне управління сферою зайнятості є складною, багатогранною, полісуб’єктною системою, яка ще не набула динамічності, змінності, залежності від суспільних зрушень (слабко реагує на певні перетворення від “державного” промислового виробництва та “колективного” сільського господарства до ринкових відносин; виявляє майже безплідні “силкування”, ледь відчутні імпульси щодо розвитку малого та середнього підприємництва; фактично не впливає на запобігання погіршенню ситуації стосовно невідповідності потенціалу робочої сили кількості і якості робочих місць) тощо. | 