Проведене дисертаційне дослідження механізмів державного управління міським продовольчим комплексом й узагальнення його результатів у цілому підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу дослідження наукова позиція автора себе виправдала й гіпотеза підтвердилася. На основі здійсненого дослідження зроблені такі висновки і запропоновані пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення: 1. Всебічний аналіз наукових джерел, присвячених проблемі державного управління міським продовольчим комплексом, свідчить, що державне управління міським продовольчим комплексом є однією з найважливіших управлінських і організаційних проблем, рівень наукової розробки якої недостатній і не відповідає сучасному розвитку наукової галузі “державне управління”. Сьогодні гостро відчувається потреба в комплексних дослідженнях механізмів державного управління міським продовольчим комплексом, особливо в розробці нової нормативно-правової бази, уточненні його змісту та сутності. 2. У дисертації доведено, що продовольча проблема залишається як у глобальному масштабі, так і в межах окремих країн, найактуальнішою в економічному та соціальному аспектах. Виходячи з цього вона характеризується наявністю економічної та соціальної складових. До економічної слід віднести великі витрати суспільної праці на виробництво продуктів харчування. Що стосується соціального аспекту продовольчої проблеми, то він полягає в забезпеченні всіх верств населення продуктами харчування на порівняно однопорядковому рівні хоча б у кількісному калорійному вимірі. Тобто йдеться про доходи населення, ціни на продукти харчування, їх доступність, передусім для найменше захищених категорій населення – дітей, пенсіонерів, інвалідів. Жодна країна світу не розв’язала продовольчої проблеми в тому розумінні, яке викладене в цій дисертаційній роботі: кількісному і якісному, економічному і соціальному аспектах. 3. Забезпечення продовольчої безпеки залишається актуальним як у світовому, так і в регіональному аспектах. Для України продовольчу безпеку слід розглядати в контексті можливостей держави гарантувати задоволення попиту в продовольстві на рівні, що забезпечує нормальний фізіологічний та інтелектуальний рівень життєдіяльності власного населення, гостей, туристів. Ураховуючи сприятливі природно-кліматичні умови й традиційно-історичний досвід населення, Україна повинна брати активну участь у міжнародному поділі праці з метою розв’язання продовольчої проблеми в глобальному аспекті. Для України орієнтація господарства на експорт продовольства може стати одним з найпріоритетніших напрямів державної зовнішньоекономічної політики. 4. Дослідженням установлено, що традиційним і найважливішим джерелом одержання продуктів харчування є сільське господарство. Воно ще довго відіграватиме цю роль. Проте потенційно більші можливості для розв’язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки має аквакультура. Україна має сприятливі умови для високоінтесивного розвитку як сільського господарства, так і аквакультури. Процеси урбанізації, постійне зростання чисельності й частки міського населення, яке відокремлене територіально і професійно від цих джерел постачання йому продуктів харчування в натуральному вигляді, вимагають інтенсивного розвитку харчової і переробної промисловості. Все більша частина сільськогосподарських продуктів, а тим більше продуктів аквакультури, що потрапляють на стіл мешканців міст, потребують промислової і кулінарної переробки. Як наслідок сільське господарство, аквакультура формуються як сировинні бази харчової промисловості. Саме остання виступає організуючою ланкою для своєї сировинної бази, диктує, визначає вимоги до якості сільгоспсировини, різних видів аквакультури стосовно їх придатності до подальшої технологічної обробки і переробки на шляху до кінцевого споживача. Харчова, переробна промисловість, яка в основному зосереджена в містах, все більше виступає інтегратором усіх галузей міського продовольчого комплексу: сільського господарства, аквакультури – харчової, переробної промисловості – системи реалізації кінцевого продукту. Обґрунтовано, що міське населення висуває інші вимоги до харчових і поживних якостей продуктів харчування, ніж сільське населення. Міський житель не має можливості споживати їжу в її первинній природній якості, обов’язкова її обробка і переробка на промислових підприємствах харчової і переробної промисловості з метою зменшення фізичних втрат, зберігання поживних якостей, перетворення у зручний для споживання вигляд. Виходячи з цього доведено, що найістотнішим моментом в еволюції організаційних форм суспільного виробництва продуктів харчування, розвитку науково-технологічного прогресу та урбанізації сьогодні є те, що виробником кінцевого продукту стала харчова промисловість, а сільське господарство перетворилось на її сировинну базу. 5. Дослідження показало, що продовольчий і агропромисловий комплекси відрізняються між собою продуктовою структурою. Якщо до складу агропромислового комплексу входять галузі, які переробляють сільгоспсировину, але з неї не виробляють продовольчі товари, а виготовляють вироби широкого вжитку: шкіряні, бавовні товари, тканини тощо, то в структуру продовольчого комплексу входять продукти, які не виготовляються із сільськогосподарської сировини, – сіль, риба, інші морепродукти. Поширене у вітчизняній науці і практиці положення про включення до складу агропромислового або продовольчого комплексу такої сфери, як “виробництво засобів виробництва” для сільського господарства, харчової промисловості, торгівлі не є методологічно коректним. Якщо застосовувати викладений підхід, то слід визнати, що продовольчий комплекс тотожний усій економіці, народному господарству, що апріорі неправильне. Помилковість цієї позиції виявляється при прийнятті управлінських рішень як на регіональному рівні, так і на рівні держави. Визначено, що єдиним критерієм комплексоутворення може бути тільки технологічний взаємозв’язок галузей, що виробляють кінцевий продукт. Решта утворень, які не базуються на такому технологічному стрижні, але все ж якось пов’язані з технологічним ланцюгом, підпадають під визначення такого поняття, як кластер. В Україні сьогодні існує понад 500 міських населених пунктів. В середньому на кожні 1300 км2 території припадає одне місто, тобто в державі немає територій, на яких не відчувається міський вплив. У цьому плані є підстави стверджувати, що в Україні існує загальнодержавний міський продовольчий комплекс і можливе дослідження проблем його розвитку в широкому народногосподарському аспекті. Але найбільш наочно явище міського продовольчого комплексу виявляється на рівні великих міст і міських агломерацій, а також монофункціональних міст харчової спеціалізації. Що стосується монофункціональних міст, які розташовані в зоні міської агломерації великих міст, то в дослідженні розроблена модель оптимізації їх галузевої структури (на прикладі м. Яготина в зоні тяжіння Київської міської агломерації). Модель може бути використана для вирішення типових завдань на всій території України. 6. Дослідженням встановлено, що продовольчий комплекс міста є відкритою системою, яка складається з органічно пов’язаних між собою галузей виробництв, розташованих на території міста і в його приміській зоні, та охоплює виробництво, переробку, транспортування, зберігання й реалізацію продуктів харчування. Тобто продовольчий комплекс міста може бути представлений як взаємопов’язана сукупність спеціалізованих, допоміжних і обслуговуючих виробництв, зосереджених на певній території (у місті та приміській зоні), що охоплюють виробництво, переробку й реалізацію харчових продуктів. 7. Доведено, що критерієм оптимальності розвитку продовольчого комплексу не може бути ні мінімізація витрат суспільної праці, ні максимізація прибутку. Кожен із цих критеріїв при виробництві такого вітального продукту, як продовольство, є важливим, але далеко не вичерпним. Використання при виробництві продуктів харчування показників мінімізації суспільної праці або максимізації прибутку доцільне лише як допоміжних індикаторів. Основним і єдиним критерієм оптимальності продовольчого комплексу може бути лише досягнення такого рівня виробництва продуктів харчування, який би забезпечував потреби населення відповідно до науково обґрунтованих фізіологічних норм споживання. Скрутне становище з продовольством в Україні висуває на перший план завдання навіть не стільки різкого поліпшення стану продовольчої безпеки країни і розв’язання продовольчої проблеми на державному рівні, скільки хоча б забезпечення її стійкості на сучасному рівні, яка дасть можливість для стабільного розвитку продовольчого комплексу. При цьому слід зазначити, що подолати кризові явища у цій сфері можна лише впродовж тривалого часу і не за умов “ін’єкцій” у так звані “точки зростання”, а за умови використання комплексного всеохоплюючого підходу до реформування всієї системи виробничих відносин у продовольчому комплексі на основі інноваційних підходів. 8. Визначено, що один з таких інноваційних підходів має стосуватися перегляду державної політики щодо вдосконалення фінансування розвитку підприємств міського продовольчого комплексу, але не за рахунок коштів сільського господарства, а за рахунок цілеспрямованого фінансування (або стимулювання з боку державних та місцевих органів влади) випуску життєво необхідних та впровадження нових видів продукції в галузі. Здійснений у роботі аналіз показав, що одним з найпріоритетніших завдань державної політики в продовольчій сфері має бути виробництво продуктів дитячого харчування і забезпечення ними населення. Заради вирішення цього завдання можна скоротити будь-які інші витрати, передбачені державним та місцевими бюджетами. Вирішення проблеми забезпечення дитячого населення України повноцінним харчуванням залежить не стільки від обсягів його виробництва, асортименту, скільки від спроможностей населення щодо його придбання. В Україні виробляється достатньо продуктів дитячого харчування на молочній основі, але майже зовсім не виробляються продукти на плодоовочевій, м’ясній, рибній, зернокруп’яній основах. Для виправлення такої ситуації, враховуючи відсутність цілеспрямованих державних капітальних вкладень у будівництво нових підприємств і соціальну важливість питання, пропонується: залучати до цього власні кошти населення через державні та муніципальні позики під гарантії держави; створити спеціальний державний управлінський орган з питань дитячого харчування; будувати спеціалізовані промислові підприємства та формувати для них сировинні зони в регіонах з безпечними екологічними умовами. Крім того, у великих містах для дітей старшого віку, підлітків, школярів доцільно створювати кущові виробничі кулінарні фабрики миттєвого приготування наборів харчування. Пріоритетним на сьогодні напрямом розвитку продовольчого комплексу залишатиметься виробництво безалкогольних виробів, мінеральних вод, а за певних умов – також виробництво алкогольних напоїв. Останні не є продуктами першої необхідності, але критеріями пріоритетності може бути не тільки наявність калорій, білків, жирів, вуглеводів, вітамінів в продуктах харчування. На сучасному етапі критеріями оптимальності можуть виступати такі індикатори, як рентабельність, швидкість обороту капіталу, здатність до його накопичення. Якщо підходити з позиції цих критеріїв, то останнім галузям у межах продовольчого комплексу конкурентів немає. 9. Одним з найбільш оперативних і найефективніших механізмів державного регулювання стабільного розвитку міського продовольчого комплексу в Україні має стати пом’якшення і подолання сезонності у виробництві продуктів харчування. Сезонні коливання спричиняються в різних галузях продовольчого комплексу різними обставинами. В рибодобувній та соляній промисловості – це природно-кліматичні умови, де основним напрямом подолання сезонності є вдосконалення знарядь праці та технології. В цих галузях сезонність виробництва може бути подолана повністю. В пивоварній та безалкогольній промисловості, враховуючи циклічний характер споживання їх продукції, подолання або пом’якшення сезонності пов’язане з вирішенням питання рівномірного завантаження виробничих потужностей підприємств та з розширенням мережі спеціалізованої торгівлі цими товарами. Усунення або пом’якшення сезонних коливань у виробництві кінцевої продукції на підприємствах, що переробляють сировину сільськогосподарського походження (м’ясо-, молокопереробна, цукробурякова, плодоовочева, спиртова, первинне виноробство та інші), залежить здебільшого від рівномірності надходження на переробку сировини впродовж року. Дослідження показало, що сучасний рівень розвитку продуктивних сил не дає змоги в кліматичних умовах України цілорічно постачати на промислові підприємства сировину рослинного походження, враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва (незбіжність у часі робочого і виробничого періодів, яке і зумовлює сезонність) у її природному свіжому вигляді та здійснювати економічно ефективну промислову переробку впродовж всього року. Тому пропонується якнайширше залучати до виконання сезонних сільськогосподарських робіт у період їх пікового навантаження додаткову робочу силу, що є економічно необхідним, а формою такого залучення можуть бути оплачувані громадські роботи. В дослідженні доведено, що найсприятливіші умови для організації оплачуваних громадських робіт у сільському господарстві існують саме в межах міського продовольчого комплексу із залученням до їх виконання тимчасово незайнятих міських жителів, у тому числі й іммігрантів. Обґрунтовано, що строки виробничого періоду можуть збільшуватись також шляхом подовження часу зберігання рослинної сировини у сховищах, вдосконалення способів і технології її зберігання. Прогресивними способами зберігання значних мас сировини і продукції в умовах високоурбанізованої території може стати використання для цієї мети підземного простору та установок іонізуючого опромінення. 10. Як показали дослідження, високоефективне і стабільне функціонування всіх елементів продовольчого комплексу може бути забезпечене лише за наявності адекватного державного механізму, який у межах певної реально існуючої структури змушує діяти ці елементи продовольчого комплексу в необхідному для суспільства режимі з метою безперебійного забезпечення населення країни продовольством за науково обґрунтованими фізіологічними нормами споживання. До елементів системи механізму належать існуюча структура управління, ціни, податки, акцизи, фінансово-кредитні відносини, планування та інші мотиваційні елементи. Доведено, що існуюча адміністративно-організаційна система управління міським продовольчим комплексом в Україні більш-менш задовільна, проте вона вимагає коригування відповідно до еволюційних тенденцій розвитку продовольчого комплексу. Недоцільно мати в структурі державних органів управління Міністерство аграрної політики, а в його складі - підрозділи, які відповідають за виготовлення кінцевого продукту і диктують організаційні і технологічні умови для сільського господарства. Вирощування сільгоспсировини виключно для переробки потребує якщо не відновлення Міністерства харчової промисловості, яке повинно бути організуючою силою щодо сільського господарства, то, принаймні, перейменування Міністерства аграрної політики України в Міністерство продовольчої політики України з усіма економіко-організаційними, а не тільки етимологічними наслідками, яке б визначало стратегічні напрями розв’язання продовольчої проблеми і забезпечувало б продовольчу безпеку в Україні, тобто впроваджувало б у життя основні напрями державної продовольчої політики. Установлено, що основним інструментом державного управління в постіндустріальному суспільстві залишатиметься планування, передусім, стратегічне. В умовах багатоукладної економіки стратегічні плани, насамперед, мають розроблятися для тих галузей, сфер економіки, які можна назвати “точками зростання”, реструктуризація яких майже автоматично змінює на краще соціально-економічну ситуацію в країні, регіоні, місті. Разом з тим стратегічний план має бути обов’язковим до виконання. Це зумовлюється не тільки директивами, а й держзамовленням, яке обов’язково передбачає найбільшу вигоду для його отримувача (під держзамовленням в цьому контексті розуміється не тільки безпосередня оплата, а й інші економічні методи матеріального заохочення виробника: пільги, податки, кредитування тощо). Потрібно також посилити відповідальність за невиконання держзамовлення (підприємства і організації незалежно від їх форми власності і підпорядкування мають нести матеріальну, економічну, а в деяких випадках - і адміністративну відповідальність перед державою як замовником). 11. Обґрунтовано, що міський продовольчий комплекс в умовах постіндустріальної економіки є реальним об’єктом державного регулювання і управління. Він має чіткі межі, власну адміністративно-організаційну структуру, кадровий потенціал, виробничий апарат і повинен враховуватися відповідним чином при розробці загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових програм. Тільки в цьому разі можливий стабільний розвиток міського продовольчого комплексу, розв’язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки держави. |
