Анотація до роботи:

Бесчастний В.М. Механізми державного управління підготовкою співробітників органів внутрішніх справ. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – Механізми державного управління. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2005.

У дисертації розглянуто природу соціальних систем, сформульовано принципи коеволюції суспільства та його частин. Проаналізовано роль держави у забезпеченні стійкого розвитку суспільства та соціальних інститутів. Інститут правоохоронних органів розглянуто як механізм реактивного впливу на процес суспільного розвитку. Проведено аналіз сутності і методів формування соціального замовлення як механізму інтеграції інститутів соціального контролю й освіти на прикладі МВС України. Запропоновано принципи формування соціально адекватного портрету співробітника органів внутрішніх справ, а також напрямки освіти і виховання фахівців правоохоронних органів України. Рекомендовано варіанти зміни учбових планів і програм з метою їх узгодження з нагальними потребами суспільства на базі проблемного навчання. Розроблено організаційний механізм формування соціального замовлення на співробітників органів внутрішніх справ і механізм підготовки кадрів на прикладі Донецького юридичного інституту МВС, здатні забезпечити процес коеволюції правоохоронних органів і суспільства за допомогою системи освіти.

Дисертаційне дослідження становить теоретичне обґрунтування і практичні рекомендації з формування механізмів державного управління професійною підготовкою співробітників органів внутрішніх справ.

Результати аналізу закономірностей узгодженого розвитку суспільства і системи правоохоронних органів дозволили зробити наступні висновки.

1. Суспільство представляє собою відкриту систему, стійкі взаємодії між елементами якої фіксуються у виді соціальних інститутів. Функціонування інститутів соціального контролю має перебувати в коеволюції з іншими соціальними інститутами і суспільством у цілому з метою збереження цілісності суспільства як відкритої системи.

2. Процеси державного регулювання діяльності соціальних інститутів необхідно доповнити функціями аналізу і прогнозу сумісності кожного інституту з іншими соціальними інститутами і суспільством у цілому, і, за результатами аналізу, вчасно реалізовувати заходи щодо реформування цієї сфери.

3. Політичні інститути, у тому числі держава, виконують функцію керуючої підсистеми суспільства, тому метою їх діяльності є забезпечення стійкого розвитку суспільства. Керуюча підсистема суспільства з метою досягнення необхідного рівня ефективності управління має здійснювати наступний вплив: 1) у суспільстві має існувати баланс фундаментальних цінностей і норм, що визначають реалізацію цих цінностей; 2) якщо суспільство переходить до нерівновагого стану, то вплив керуючої підсистеми має забезпечити кероване повернення до стану, близького до рівноважного.

4. Для інститутів соціального контролю вищевказані принципи означають наступне: інститути соціального контролю повинні активно контролювати тільки ті норми, порушення яких несе пряму загрозу для виживання суспільства взагалі й у певний момент, зокрема; пряме обмеження наслідків соціальної проблеми тільки затримує розвиток системи.

5. У перехідних суспільствах реалізація функції соціального контролю, що здійснюється правоохоронними органами, має свої особливості. Динаміка інститутів соціального контролю визначається, з одного боку, станом суспільства в перехідній фазі, що сприяє появі більшої кількості відхилень у поводженні і збільшенню рівня злочинності, і з іншої сторони станом системи державного управління, її силою і наявністю чітко визначеного сценарію трансформації суспільних відносин. Складність виконання функції соціального контролю в перехідний період полягає в тім, що цілі і цінності, а також норми нового стійкого стану суспільства ще не визначені. Отже, посилення негативних зворотних зв'язків у соціальній системі, що реалізується інститутами соціального контролю, може мати ефект, стримуючий розвиток і процес переходу до нового стану.

6. Виходячи з особливостей перехідного суспільства, для правоохоронних органів з умовою збереження функції забезпечення безпеки громадян, доцільно визначити два основних орієнтири в перехідний період розвитку соціальної системи: 1) орієнтація на загальнолюдські цінності, що визначають реальні, а не формальні права людини; 2) орієнтація на еволюційно заданий процес переходу суспільства до нового стійкого стану і узгодження стратегії свого розвитку з напрямками розвитку інших соціальних інститутів і суспільства в цілому.

7. Вибір демократичного шляху розвитку інститутів соціального контролю в Україні запропоновано реалізувати у взаємодії із соціальними інститутом "освіта", роль якого складається в навчанні і вихованні нового покоління.

В процесі формування механізму інтеграції інститутів соціального контролю й освіти на прикладі МВС України були зроблені наступні висновки:

8. В процесі навчання співробітників правоохоронних органів, діяльність яких буде погоджена з процесами суспільного розвитку, основним і найбільш ефективним механізмом є формування соціального замовлення, що відображує характеристики задоволення довгострокової потреби суспільства в безпеці. Соціальне замовлення на навчання співробітника ОВС має формуватися з урахуванням процесу випереджального розвитку (преактивний підхід) і враховувати цілі і цінності суспільства, які будуть актуальні в майбутньому.

9. Визначення соціального замовлення реалізується в кілька етапів, а саме: визначення цілей розвитку суспільства, прогнозування ціннісної структури суспільства і прогнозування рівня і характеру злочинності.

10. Організаційний механізм формування соціального замовлення на співробітників ОВС в Україні складається у розподілі повноважень і відповідальності між Міністерством внутрішніх справ України і Міністерством освіти і науки України в процесі формування соціального замовлення, що підвищить швидкість і ефективність демократичної трансформації українського суспільства за рахунок актуалізації ефекту емерджентності.

11. Використання преактивного підходу до визначення соціального замовлення на співробітника ОВС в Україні, з огляду на трансформацію цілей і цінностей українського суспільства, дало можливість визначити, що адекватною цим умовам системою навчання співробітників ОВС є проблемне навчання. Ця система відповідає характеристикам середньої інтерактивності навчання, демократичному стилю управління і використанню мислення як домінуючого пізнавального процесу.

12. Основні тенденції розвитку злочинності в Україні, у випадку реалізації задекларованих політичною елітою цілей і формування відповідних їм цінностей, становлять: значне зниження рівня злочинності "багатих" і більш повільне зниження рівня злочинності "бідних". Подібні тенденції у розвитку злочинності потребують реанімації програми підготовки "шерифів" як нової форми організації праці дільничних інспекторів міліції. До їх функцій буде входити соціальна адаптація маргіналів і попередження злочинності "м'якими", соціальними методами.

13. У процесі впровадження механізму підготовки кадрів на прикладі Донецького юридичного інституту МВС було визначено, що система освіти студентів, яка відповідає соціально адекватному портрету співробітника ОВС, включає систему проблемного навчання, спрямовану на формування нових, нестандартних моделей поводження в стереотипних ситуаціях, і систему виховання, що концентрується на формуванні особистісних якостей індивіда й актуалізації необхідних потреб.

14. Аналіз еволюції навчальних планів підготовки фахівців ОВС і ступеня їх погодженості з потребами суспільства виявив невідповідність принципів і методів викладання характеристикам соціального замовлення. Цілі демократизації українського суспільства вимагають більшого рівня інтеграції процесу навчання співробітників ОВС із соціальною і духовною сферами життєдіяльності суспільства, реалізованої на фундаментальному, світоглядному рівні. Для цього рекомендується впровадження нових навчальних дисциплін, покликаних сформувати сучасний світогляд студентів у рамках постнеокласичної науки, розвити їх розумові здібності на базі актуалізації роботи правої півкулі головного мозку.

Таким чином, організаційний механізм формування соціального замовлення на співробітників ОВС і механізм підготовки кадрів на прикладі Донецького юридичного інституту МВС здатні забезпечити процес коеволюції правоохоронних органів і суспільства за допомогою системи освіти.

Публікації автора:

Друковані праці у фахових виданнях:

1. Бесчастный В.Н. Институт правоохранительных органов как механизм реактивного воздействия на процесс общественного развития // Зб. наук. праць ДонДАУ. – Т.IV. – В.29 „Державне регулювання економічного розвитку”. – Донецьк: ДонДАУ, 2003. – С.92-100.

2. Бесчастный В.Н. Принципы коэволюции общества и его частей // Зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Т V. – В. 37 „Фінансовий механізм державного управління економікою України”. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – С. 6-20.

3. Бесчастный В.Н. Социальный заказ как механизм согласованного развития общества и институтов социального контроля (на примере МВД Украины) // Зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Т V. – В. 42 „Державне регулювання економічного розвитку регіонів та підприємств ”. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – С. 81-91.

4. Бесчастный В.Н. Роль государства в обеспечении устойчивого развития общества и социальных институтов // Зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Т V. – В. 55 „Державна політика у сфері управління ”. – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – С. 81-91.

Друковані праці в інших виданнях:

5. Бесчастний В.М. Реалізація контрольних функцій органів виконавчої влади в умовах перехідного суспільства // Матеріали П’ятого міжнародного наукового конгресу „Державне управління та місцеве самоврядування”. – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків: ХарРІ НАДУ, 2005. – С.31.

6. Бесчастный В.Н. Внедрение тренинговых технологий – необходимое направление дальнейшего совершенствования правоохранительных органов // Психологічні тренінгові технології у правоохоронній діяльності: науково-методичні та організаційно-практичні проблеми впровадження і використання, перспективи розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Донецьк, 27-28 травня 2005 року: У 2-х ч. – Донецьк, ДЮІ МВС при ДонНУ, 2005. – Ч.1. – С.9-16.

7. Бесчастний В.М. Проблеми впровадження громадського контролю у систему відомчого контролю ОВС // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. – Серія Юридична. – 2005. - №1. – С. 133-145.

8. Бесчастный В.М. Становление активных форм межперсонального взаимодействия // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ім.10-річчя незалежності. – 2004. - №4. – С.5-11.

9. Бесчастный В.Н. Сравнительный анализ ответственности за преступления против свободы человека по уголовному законодательству зарубежных стран и Украины // Право і безпека. – 2005. - №2. – С.46-49.

10. Бесчастный В.Н., Лефтеров В.А. Корпоративная культура органов внутренних дел как фактор профессионализации персонала // Право і безпека. – 2005. - №3.

Особистий внесок: запропоновано підхід до формування органів внутрішніх справ на основі підвищення корпоративної культури.

11. Бесчастный В.Н., Лефтеров В.А., Литвинова Г.А. Тренинговые методы «Коммуникация, стресс, безопасность» на службе милиции Украины // EURO journal pro management. – 2005. - №1. – С.56-57.

Особистий внесок: обґрунтована ефективність використання тренінгових методів в органах внутрішніх справ.

12. Поправко А.К, Бесчастный В.Н. К вопросу о типологии личности современного террориста // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ім.10-річчя незалежності України. – 2005. - №1. – С.5-13.

Особистий внесок: проаналізовано методи типології як способи розкриття особистостей сучасних терористів.

13. Денисова О.С. Бесчастний В.М. Інформаційне право як спосіб регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2005. - №1. – С.7-15.

Особистий внесок: запропоновано напрямки регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації на основі інформаційного права.