Узагальнення результатів дослідження дало змогу сформулювати низку висновків і пропозицій, які мають теоретичне і практичне значення. 1. Дослідження і узагальнення теоретичних засад і практичного досвіду формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав жінок підтвердило необхідність забезпечення його дієвими механізмами державного управління. Встановлено, що для вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок, важливу роль відіграє усвідомлення нової тенденції суспільного розвитку, де врахована психологічна, соціальна, етнонаціональна сутність сучасної жінки. Зазначені механізми повинні формуватися на основі вирішення проблем досліджуваної сфери і впливати на неї. Врахування проблем ґендерних груп та їхнє вирішення через удосконалення механізмів державного управління дасть можливість конструктивного вирішення протиріч, накопичених у суспільстві, усвідомлення внутрішніх соціальних трансформацій, з’ясування шляхів для консолідації у багатьох суспільних процесах і забезпечення сталого розвитку суспільства. Необхідність у диференційованому ставленні до специфіки соціальних груп, у свою чергу, вимагає розгляду як загальних механізмів державного управління у сфері захисту прав людини, так і специфічних, за допомогою яких здійснюються заходи щодо захисту права жінок. 2. Теоретично обґрунтовано механізми державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні. На основі аналізу науково-теоретичних джерел уточнено визначення поняття «механізми державного управління у сфері захисту прав жінок» як організація практичного здійснення взаємозв’язаних і взаємодіючих передумов, засобів та умов, які створюють належні юридичні і фактичні можливості для повноцінного захисту прав жінок. Доведено, що базовою категорією для механізмів державного управління у сфері прав жінок є «захист». Вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок можливе лише за рахунок цілеспрямованого і системного впровадження комплексу захисних заходів правового, соціально-економічного, політичного, організаційного, інформаційного змісту, основною метою яких є створення належних фактичних умов для забезпечення, дотримання, реалізації, охорони прав людини, жінок. 3. Встановлено, що правовий механізм державного управління у сфері захисту прав жінок у рамках становлення ґендерної рівності в Україні у напрямку формування необхідної законодавчої бази в основному сформований. Однак, практика дискримінаційного підходу і нерівність все ще залишаються поширеними в Україні. З’ясовано, що впровадження ґендерної політики і розгляд питань, пов’язаних з великою соціальною групою, якою є жінки, залишається формальним, і перебуває у форматі політики «поліпшення становища жінок». Обґрунтовано, що формування ефективної законодавчої бази, відстоювання справедливих дієвих законів, програм та інших заходів, забезпечать соціальну захищеність жінки, сприятимуть створенню реальних можливостей для реалізації права вибору жінкою своєї життєвої мети і призначення. 4. В Україні відсутня єдина інституційна система управління ґендерною сферою, яка включає захист прав жінок. Відповідно до статусу, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України, на яке покладено завдання з розробки та реалізації політики щодо жінок, захисту їх прав, не має визначених повноважень з контролю за діяльністю відповідних державних структур, які вирішують аналогічні завдання. Доведено, що актуальним для України є створення незалежного правозахисного органу Омбудсмена у справах жінок або рівного статусу. Дана характеристика соціально-економічного та інформаційного механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні, що дає можливість обґрунтувати шляхи вдосконалення державного управління у ґендерній сфері. 5. Виявлено рівень порушень прав жінок в Україні у приватній і публічній сферах соціальної діяльності та встановлено причини зростання насильства щодо жінок на роботі, в суспільстві, в сім’ї. Проведене дослідження дає підстави стверджувати про наявність в суспільстві існуючих історичних передумов дискримінації жінок, стереотипів у свідомості щодо становища жінок в сучасній суспільно-політичній дійсності. Уточнено поняття «дискримінація щодо жінок». Класифіковано соціальні напрямки виявлених порушень у сфері захисту прав жінок (насильство у сім’ї, торгівля людьми, ґендерна та вікова дискримінація на ринку праці), з’ясовано причини їх виникнення, надано пропозиції з подолання негативних явищ. Виявлено проблемні сегменти у сфері захисту соціальної групи жінок: існування прихованої дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків і жінок; відсутність зацікавленості жінок до участі в управлінні і в політиці; існування негативного ставлення населення до ролі жінок у політиці; низький рівень ролі масової інформації; низький рівень довіри до органів влади; відсутній правовий механізм забезпечення реалізації рівних виборчих прав жінок і чоловіків. 6. Запропоновано введення системи ґендерних квот як інструменту правового механізму через зміну Законів України, що регламентують виборчий процес. Зокрема, пропонується доповнення до Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків», що дасть можливість: усунути ґендерні диспропорції у владі; упорядкувати державно-управлінські відносини; реалізувати права жінок; раціонально використати людський потенціал незалежно від статі, що позитивно впливатиме на якість життя; наблизитися до європейських ґендерних стандартів та середньосвітових показників ґендерного представництва. Доведено, що ефективним інструментом ліквідації дискримінації щодо жінок є ґендерний підхід до аналізу, прогнозування, планування, організації життя суспільства, з включенням представників всіх ґендерних груп, як жінок так і чоловіків. Запропоновані методики можуть застосовуватися при дослідженнях, які сприятимуть розробці ґендерних програм. 7. З’ясовано, що для створення інституційного механізму з ґендерних проблем на сучасному етапі слід враховувати більший рівень дискримінації за статевою ознакою саме жінок. Захищеність жінок і реалізація їх прав на рівні з чоловіками в українському суспільстві мають бути каталізатором інтеграції ґендерної проблематики в систему управління в цілому. У межах дослідження обґрунтовано, що на перехідному етапі формування державної політики з прав жінок набуває актуальності створення окремого спеціально уповноваженого органу виконавчої влади – самостійної державної структури, законодавчо наділеної відповідними правами і повноваженнями з вирішення проблем ґендерних груп – Міністерства з ґендерних питань (МҐП). Зокрема, розроблено структуру МҐП. 8. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні умов запровадження в практику державного управління принципу паритетності, що сприятиме підвищенню представництва жінок у національному парламенті, здійсненню кроків для заохочення жінок у політичне життя. Рекомендації можуть застосовуватися при формуванні в Україні ґендерної політики, яка має здійснюватися в двох напрямках: подолання дискримінації по відношенню до жінок, впровадження паритетної політики за принципом рівності між чоловіками і жінками. |