1. Аналіз ефективності сучасного екологічного управління свідчить про його нездатність попередити нагромадження і загострення еколого-економічних суперечностей, що провокує подальший розвиток не виваженої антропогенної діяльності, руйнацію матеріальної основи суспільного виробництва і становить реальну загрозу національним інтересам. Зазначене вимагає проведення реформування існуючих підходів, форм, методів стимулювання раціонального природокористування як на рівні держави, так і на рівні підприємства. 2. Дослідження становлення екологічного управління дозволило виявити ті аспекти екологізації, що мають забезпечити підвищення екологогічної ефективності управління. Зокрема методологічної базою екологізації економіки і виробництва має стати концепція сталого розвитку, яка передбачає здійснення підприємницької діяльності на засадах екологічної відповідальності. На основі вивчення зарубіжного досвіду, був зроблений висновок про необхідність для вирішення екологічних проблем консолідувати зусилля різних підприємств. Для цього пропонується доповнити базові принципи ЕЕУП принципами циркулярності та кооперації. 3. Сучасні підприємства не зацікавлені в здійсненні екологізації, тому виникає потреба реформування існуючих державних інструментів екологічного управління за такими напрямками: узгодження стандартів якості навколишнього середовища (у тому числі відповідно до європейських стандартів), модернізація існуючих інструментів з метою підвищення їх дієвості, ширше застосовування інструментів морально-етичного впливу та переконання. Важливою складовою реформування зазначених інструментів має стати їх правове забезпечення. 4. В умовах переходу до ринкової економіки посилюється роль управління екологічною діяльністю на рівні підприємства. Це обумовлено і вимогами вітчизняного законодавства про підприємництво. Підвищення результативності екологічного управління на підприємстві можливо за рахунок використання дієвих організаційно-економічних інструментів, у тому числі стратегічного і маркетингового планування, екологоорієнтованого управління персоналом, управління екологічною якістю продукції та впровадження систем ЕЕУП. Дослідження сутності ЕЕУП через визначення й уточнення суб’єкта, об’єкта та механізму такого управління свідчить, що ЕЕУП – це управління еколого-економічною діяльністю підприємства, яке орієнтоване на підвищення господарської та екологічної ефективності. 5. З метою підвищення еколого-економічної ефективності управління підприємством удосконалена модель системи ЕЕУП. Запропоновано доповнити блок “планування екологічної діяльності” елементом “вибір інструментів екополітики” та здійснення контролю результатів екологічної діяльності пропонується за схемою: екологічний моніторинг еколого-економічний аналіз оцінка ефективності ЕЕУП. Важливим напрямком удосконалення еколого-економічного аналізу має стати проведення екологічної діагностики, яку пропонується орієнтувати на визначення характеру порушення ходу виробничого процесу та економічних збитків. 6. Доцільно у практичній діяльності у сфері еколого-економічного управління провести якісні зміни в мотивації, плануванні, організації діяльності і використовуванні досягнутих результатів. Зазначене потребує оцінки ефективності систем ЕЕУП. Пропонується проводити оцінку ефективності ЕЕУП шляхом використання якісних критеріїв і кількісних показників та визначення ступеня досягнення цілей, задач екополітики і запланованого рівня екологічної діяльності. На основі вище зазначених підходів розроблена методика оцінки ефективності ЕЕУП. 7. Направленість ЕЕУП на постійне поліпшення екологічної ефективності господарчої діяльності на підприємстві та забезпечення конкурентоспроможності продукції за рахунок екологічних переваг вимагає врахування рівня екологічних потреб суспільства, який вже сьогодні передбачає виробництво продукції екологізації стилю життя, що створює засади для становлення екологічного підприємництва. 8. Запропоновані в дисертаційному дослідженні пропозиції направлені на підвищення еколого-економічної ефективності управління підприємством та сприяють екологізації виробництва і переходу національної економіки на модель сталого розвитку. Отримані теоретико-методологічні результати є основою удосконалення механізму екологічного управління в Україні. Розроблені методичні підходи доцільно використовувати на вітчизняних підприємствах промисловості та транспорту при формуванні і розвитку систем ЕЕУП. |