Проведене дослідження дає змогу сформулювати основні висновки та висунути низку пропозицій щодо розробки дієвих мотиваційних механізмів поглиблення реформ агропромислового комплексу на базовому рівні державного управління. 1. Загальні напрями і принципи аграрної політики розробляються на загальнодержавному рівні, а реалізуються на базовому рівні адміністративних районів. Правильна та ефективна державна та регіональна аграрна політика неможлива без встановлення зворотного зв’язку, постійного моніторингу процесів її реалізації на базовому рівні з урахуванням всіх головних аспектів - соціальних, економічних, екологічних. Дієвість державної політики перевіряється на місцях - у регіонах та господарствах. Ефективна державна політика можлива лише за умови її постійного коригування на основі оцінок та пропозицій, отриманих на базовому рівні, де вона реалізується. “Зверху вниз”, від центру до районів діє звична управлінська вертикаль, “знизу вверх” підтримується постійний зворотний зв’язок, який забезпечує правильність та ефективність державної аграрної політики. Управління районним агропромисловим комплексом потребує постійного і системного моніторингу трансформаційних процесів на рівні територіальних громад і окремих господарств у формі виробничих нарад, зустрічей зі спеціалістами, анкетування населення, тощо. 2. Аграрна політика посідає провідне місце в соціально-економічній політиці держави і значно впливає на розвиток національної економіки країни. Ця політика визначає перспективні і поточні завдання, які необхідно вирішувати органам влади. Загальні напрями аграрної політики визначаються на державному та регіональному рівнях, а пріоритетом у діяльності районних державних адміністрацій є використання принципів і механізмів її практичного втілення. На сучасному етапі основним напрямом втілення аграрної політики в життя є трансформація агропромислового комплексу в ринкову економіку на основі приватної власності на землю і майно. 3. Досвід практичного реформування районного агропромислового комплексу свідчить про те, що в процесі реформ не вдалося вирішити головне завдання - змінити відносини власності та земельні відносини. Земля (головний ресурс сільського господарства) не введена до економічного обороту, її вартість має формальне значення і не входить до аграрного капіталу. Актуальним завданням є подальший перерозподіл землі через земельний ринок. Потрібно розвивати іпотеку землі, створювати відповідні банки та ринок землі, систему реєстрації прав власності на нерухомість та вирішувати низку інших важливих питань. Це вимагає теоретичного осмислення, подальших наукових розробок. Новий етап земельної реформи має бути зорієнтований на перехід до регулюючої ролі держави в процесах, що відбуваються в аграрній сфері економіки, згідно з чинними законодавчо-нормативними актами. Земельні ділянки мають концентруватися у справжніх господарів-власників. Це передбачає функціонування ринку землі, використання конкретних механізмів реалізації права на земельну власність, іпотеки, економічних методів регулювання земельних відносин у поєднанні з ринковими механізмами. 4. На прикладі агропромислового комплексу Могилів-Подільського району проаналізовано практичну дієвість та ефективність діяльності районної державної адміністрації, розкрито механізми реформування сільськогосподарських підприємств і створення нових організаційних форм господарювання на основі приватної власності на землю та майно. Відзначено основні недоліки, що виникають у трансформаційному процесі. Так, швидкі темпи реформування спричинили невизначеність власників майнових і земельних паїв щодо форм використання належної їх власності. Ці процеси супроводжуються економічними розрахунками раціональних розмірів та визначенням напрямів діяльності нових агроформувань. Аналізуючи досвід реформування зарубіжних країн, автор доходить висновку про необхідність поступового об’єднання господарств в оптимальні агроформування з чітким визначенням їх спеціалізації як магістрального напряму розвитку агропромислового комплексу району. 5. Основним засобом підвищення ефективності аграрного сектора є агропромислова та агропромислово-фінансова інтеграція. Розвиток нових відносин між сільськогосподарськими, переробними та агросервісними підприємствами, встановлення прямих виробничих зв’язків і єдиного інтегрованого (міжгалузевого) управління дають змогу значно підвищити економічну ефективність районного агропромислового комплексу і розв’язати проблеми кредитування сільгоспвиробника. 6. Необхідно посилювати внутрішньогосподарську агропромислову інтеграцію у формі агрофірм. У рамках таких формувань організаційно та економічно поєднуються виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівля, переробка та реалізація у вигляді кінцевого продукту. Перспективною формою є також кооперативні об’єднання з вертикально інтегрованими науково-виробничими кампаніями - холдингами. Це дасть змогу використовувати схему розрахунків цін на проміжну продукцію виходячи з цін на кінцеву продукцію, завдяки чому можна буде регулювати фінансові відносини партнерів по агропромисловому формуванню. 7. У контексті реформування районного агропромислового комплексу проаналізовано позитивні і негативні аспекти функціонування особистих господарств населення, аргументовано, що в них слід зосереджувати виробництво картоплі, овочів, плодоягідної продукції та іншої продукції масового попиту. Для підвищення їх ефективності доцільно сприяти розвитку кооперації з надання послуг по виробництву і збуту виробленої продукції, зокрема, необхідно внести відповідні зміни до нової редакції Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”, чітко визначивши, що обслуговуючі кооперативи є неприбутковими структурами, створеними для надання послуг, які не підлягають сплаті податку на додану вартість і податку на прибутку в тій частині доходів, що надходить членам кооперативу. 8. На основі проведених досліджень визначені такі методологічні принципи реформування регіональних і районних агропромислових комплексів: врахування конкретних природно-економічних, трудоресурсних, екологічних особливостей функціонування регіональних та районних агропромислових комплексів; постадійність та поступовість переходу агропромислового комплексу на ринкові засади та його перебудови; залежність характеру і темпів трансформаційних процесів від наявних економічних відносин, і, насамперед, пов’язаних з власністю на землю та інші засоби виробництва, а також від організаційних форм господарювання; збереження у нових умовах економічних переваг великого товарного аграрного виробництва, що одночасно є передумовою ефективного функціонування дрібних селянських і фермерських господарств; агропромислова та агропромислово-фінансова інтеграція як головний напрям прискореного розвитку агропромислового комплексу, що значно підвищує можливості цілеспрямованого й інтегрованого управління районними агропромисловими комплексами; необхідність розробки регіональних і місцевих (районних) програм реформування агропромислового комплексу як головних інструментів ефективного управління трансформаційними процесами в аграрному секторі економіки для врахування регіональних передумов і особливостей функціонування агропромислового комплексу, визначення пріоритетних напрямків їх подальшого розвитку. Формування багатоукладної економіки з добровільним вибором селянином більш ефективних форм господарювання перебуває на початковому етапі. Адміністративні заходи щодо прискорення аграрних перетворень, якщо вони незрозумілі для більшості селян і не йдуть “знизу” або при цьому не враховуються ступінь ризику та готовності соціального середовища, їх системного здійснення, матимуть негативні наслідки. Магістральним напрямом підвищення ефективності аграрного сектора залишається агропромислова та агропромислово-фінансова інтеграція. Розвиток нових відносин між сільськогосподарськими, переробними та агросервісними підприємствами, наявність прямих виробничих зв’язків і єдиного інтегрованого (міжгалузевого) управління дають змогу різко підвищити економічну ефективність агропромислового комплексу і принципово розв’язати проблеми його кредитування. В умовах конкуренції доцільно посилити внутрішньогосподарську інтеграцію у формі агрофірм. У межах таких формувань необхідно здійснювати виробництва, заготівлю, зберігання, переробку продукції та реалізацію кінцевого продукту. | 