Анотація до роботи:

Сенюшкін Є.О. Мережеві взаємодії як чинник формування і реалізації публічної екологічної політики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. – Сімферополь, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню мережевих взаємодій та їх впливові на формування і реалізацію публічної екологічної політики. Проаналізовано ступінь дослідженості проблеми у вітчизняній і зарубіжній політології та суміжних науках, розкриваються структурні взаємозв'язки екологічних досліджень в різних галузях гуманітарного і природничого знання, розглянуто екологічну політику як феномен мережевого суспільства, виявлено вплив мережевих взаємодій на розв’язання екологічних проблем на політичному рівні.

Розглядаються ключові чинники забезпечення публічності екологічної політики, такі як громадська ініціатива у формуванні природоохоронного законодавства, вдосконалення політичних і економіко-правових механізмів публічної екологічної політики, впровадження екомережевого підходу до забезпечення сталого розвитку регіонів.

Виявлено мережевий характер взаємодій основних акторів публічної екологічної політики, досліджуються механізми суспільного консультування й узгодження інтересів різних соціальних груп та верств населення з метою залучення їх до розв’язання екологічних проблем на політичному рівні.

1. Аналіз наукових публікацій, виконаних у контексті теми дисертаційного дослідження, показав, що більшість наукових розробок у галузі екополітології присвячена вивченню феномена екологізації політичної сфери і впливу політичних інститутів та процесів на стан екологічної ситуації. Екополітологічні дослідження здійснюються на двох рівнях: теоретичному і прикладному. Теоретичні екополітичні дослідження переважно фокусуються на вивченні умов і чинників здійснення державної екологічної політики, механізмів і технологій прийняття рішень стосовно довкілля і його охорони, а також методів їх аналізу. Об'єктом прикладних досліджень виступають теорії і практики прийняття управлінських рішень в екологічній сфері. У результаті дослідження з'ясувалося, що в розвитку сучасної екополітології спостерігається відставання теоретичного осмислення об'єктивних екополітичних процесів від реальних змін в екологічній сфері. Одним із найменш досліджених напрямів у цій галузі знання можна вважати пошук методології, яка допомогла б адекватно реагувати на швидкозмінні умови в системі “природа-суспільство-людина”. У зв'язку з цим виникає необхідність в якісно новому інструментарії, що дає змогу не лише описувати екополітичні процеси, але і своєчасно й ефективно реагувати на нові екологічні виклики.

2. Дослідження показало, що цілісне уявлення про публічну екологічну політику як складну, ієрархічну, багаторівневу систему можна отримати за допомогою використання системно-синергетичного методу і мережевого підходу. Методологічна доцільність застосування системно-синергетичного методу зумовлена тим, що об'єкт екополітологічного дослідження за своєю сутністю є системним, а синергія може виступати як джерело самоорганізації подібних систем. Застосування цих положень в екополітології дає змогу здійснювати аналіз екополітичних взаємодій, які є віддзеркаленням нелінійних процесів у просторі самоорганізації соціальних груп. Крім того, даний методологічний підхід допомагає простежити, як змінюється співвідношення між організацією і самоорганізацією в екологічній політиці, завдяки чому стає можливим поєднання методології наукового пізнання екополітичних процесів з методологією практичного управління ними з боку держави і громадянського суспільства. Методологічна доцільність використання мережевого підходу зумовлена тим, що завдяки цьому методу стає можливим аналіз екологічних ефектів взаємодій у мережевому просторі, основними складовими якого є ресурси, якими обмінюються мережеві актори. Найважливішим компонентом соціальної мережі можна вважати просторову організацію домінуючих “еліт”, які здійснюють управлінські функції у сфері формування і реалізації екологічної політики.

3. Реалізація концепції сталого розвитку здійснюється через формування і реалізацію публічної екологічної політики, що розглядається нами як сукупність цілей, завдань, пріоритетів, принципів, стратегічних програм і заходів, які розробляються і реалізуються в результаті взаємодії органів державної або муніципальної влади та інститутів громадянського суспільства. Сутність публічної екологічної політики розкривається в дослідженні через систему конкретних заходів, що здійснюються мережевими акторами в екополітичній сфері. Основні цілі публічної екологічної політики пов'язані з регулюванням дій соціальних груп, організацій і приватних осіб з боку держави і громадянського суспільства та публічним управлінням змінами в екологічній сфері. Публічна екологічна політика структурується за рівнями і сферами дії. Вона може бути глобальною, регіональною, транснаціональною, загальнонаціональною, локальною, може бути націлена на збереження конкретної екосистеми або біосфери в цілому, зачіпати різні сфери людської діяльності. Основний механізм формування і реалізації публічної екологічної політики формується в результаті взаємодії мережевих акторів, таких як держава (основний актор), політичні партії, екологічні рухи, громадські організації, окремі індивіди, бізнес-структури, транснаціональні корпорації, засоби масової інформації та ін. Публічний екологічний дискурс передбачає формування двох типів взаємних зв'язків між основними мережевими акторами. По-перше, це державно-політична мережа, яка має неформальний характер і включає партії, групи інтересів, неформальних експертів і представників органів виконавчої та законодавчої влади, що підтримують постійні контакти між собою, обмінюються інформацією і в разі збігу інтересів можуть об'єднати свої ресурси та зусилля у вирішенні певного екологічного питання. По-друге, це так званий “залізний трикутник”, коли для захисту і проведення екологічної політики об'єднуються структури, що діють у певній сфері. Як правило, це депутати парламенту, представники виконавчих органів влади і члени громадських організацій (груп інтересів).

4. Дослідження показало, що формування політико-правових механізмів публічної екологічної політики в Україні здійснюється в контексті загальносвітових тенденцій. Однак, незважаючи на велику кількість законодавчих актів і різноманітний спектр питань екологічної політики, що розглядається в сучасній законодавчій базі України, ці документи сьогодні в цілому ряді положень не відображають існуючих реалій в екологічній ситуації. У зв'язку з цим необхідно розробити нормативні документи щодо розмежування повноважень органів державної влади і органів місцевого самоврядування в природоохоронній сфері, а також створити умови для функціонування механізму суспільного консультування й узгодження інтересів різних соціальних груп і верств населення з метою залучення їх до законодавчого процесу. Не менш актуальним є розвиток інституту громадської екологічної експертизи, а також створення екологічних мереж з метою підтримки і відновлення біогеохімічних циклів, забезпечення безперервності природних ділянок території, збереження і відновлення екотипів, з одного боку, і гармонізації такої діяльності з суспільно-економічною і політичною діяльністю - з другого.

5. Важливу роль у процесі формування і реалізації публічної екологічної політики відіграє функціонування мережевих взаємодій у сфері екологічної культури і освіти, особлива значущість яких пояснюється тим, що ці сфери соціуму безпосередньо пов'язані з формуванням системи цінностей, яка, у свою чергу, визначає пріоритети повсякденної поведінки людей, що має свою проекцію на якість екологічної політики і формування горизонтальних взаємодій у громадянському суспільстві.

6. Необхідною умовою формування і реалізації публічної екологічної політики в Україні є створення можливостей для функціонування мережевих структур публічного екологічного управління. У зв'язку з цим особлива увага має бути приділена розробці і впровадженню ринкових методів управління природокористуванням з одночасним забезпеченням цілеспрямованого узгодження механізмів економічного саморегулювання і політичної діяльності різних мережевих акторів, а також державного контролю над діапазонами ефективності механізмів саморегулювання.

7. Перспективними напрямами подальшого дослідження заявленої теми є детальне вивчення мережевих взаємодій уряду, бізнес-структур та неурядових організацій в публічній екополітичній сфері на міжнародному, національному та регіональному рівнях.

8. Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати низку науково-практичних рекомендацій відносно створення ефективних політико-економічних і культурно-ідеологічних механізмів формування та реалізації публічної екологічної політики в Україні, зокрема:

- органам державної влади спільно з неурядовими організаціями й екологічними рухами розробити механізм здійснення екологічного громадського контролю за діяльністю органів державної і муніципальної влади;

- забезпечити державну підтримку інноваційної діяльності в екологічній сфері зі створенням доступного банку даних про досвід у сфері формування й реалізації публічної екологічної політики; сприяти розвиткові комплексу науково-дослідних робіт у галузі розробки мережевої методології в екополітологічних дослідженнях;

- розробити і впровадити в системі післядипломної освіти спеціальні курси з публічної екологічної політики для представників органів державної і муніципальної влади, керівників підприємств різних форм власності, представників громадських організацій і засобів масової інформації;

- провести модернізацію бібліотек з урахуванням новітніх інформаційних технологій для забезпечення культурно-інформаційної діяльності щодо поширення екологічних знань для всіх категорій населення; залучати до екологічної діяльності представників духівництва, засобів масової інформації, профспілок, молодіжних, жіночих організацій та ін.

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях

1. Сенюшкін Є.О. Мережевий підхід в політології: становлення і перспективи / Є.О. Сенюшкін // Політологічний вісник. – 2008. – № 38. – С. 89-98.

2. Сенюшкин Е.А. Взаимодействие государства и гражданского общества как фактор реализации концепции устойчивого развития / Е.А. Сенюшкин // Грани. – 2008. – № 6(62). – C. 121-127.

3. Сенюшкин Е.А. Экополитологическая парадигма: истоки и современность / Е.А. Сенюшкин // Вестник СевГТУ. – 2008. - № 91. – С. 227-231.

4. Сенюшкин Е.А. Особенности применения системно-синергетического подхода в эколого-политологических исследованиях / Е.А. Сенюшкин // Ученые записки ТНУ. – 2008. – № 1. – Т. 21 (60). – С. 77-85.

5. Сенюшкин Е.А. Взаимодействие органов государственной власти и институтов гражданского общества как фактор формирования и реализации публичной экологической политики / Е.А. Сенюшкин // Ученые записки ТНУ. –2008. – № 2. – Т. 21 (60). – С. 21-30.

Статті в інших виданнях

6. Сенюшкін Є.О. Економіко-правові механізми державного забезпечення сталого розвитку / Є.О. Сенюшкін // Статистика України. – 2003. – № 3( 22). – С. 37-40.

7. Сенюшкін Є.О. Через стiйкий розвиток до громадянського суспiльства / Є.О. Сенюшкін // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 28. – С. 79-84.

8. Сенюшкін Є.О.Методологічні орієнтири державного управління у сфері реалізаці екологічної політики / Євген Сенюшкін // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2008. – № 3 (35). – С. 216-221.

Матеріали наукових конференцій

9. Сенюшкин Е.А.Формирование энвайронментальных ценностей и противоречия формального экологического образования / Е.А. Сенюшкин // Гражданское общество и социальные права. Материалы междунар. конф. –Симферополь: КИЭХП, 1997. в 2-х кн. – Кн. 2. – С. 121-125.

10. Сенюшкін Є. Значення неурядових організацій в екологічному розвитку регіонів / Є. Сенюшкін // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали наук.-практ. конф. 24 квітня 2003 року. – Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2003. – С. 189-194.

11. Сенюшкин Е. Роль неправительственных организаций в устойчивом развитии гражданского общества / Е. Сенюшкин // Культурный обмен и формирование толерантности в многоэтничном гражданском обществе. Материалы семинара 17 июня 2003 г., г. Севастополь. – Симферополь: Фактор, 2003. – С.111-116.

12. Сенюшкин Е. Украина в контексте устойчивого развития / Е. Сенюшкин // Философия и будущее цивилизации: Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса (Москва, 24-28 мая 2005 г.): В 5 т. – Т.5. – М.: Современные тетради, 2005. – С. 419.

13. Сенюшкин Е. Демократия как инструмент управления общественной системой / Е. Сенюшкин // Проблемы управления многоэтничными сообществами в условиях глобализационных и цивилизационных вызовов. Материалы IV междунар. семинара 4-6 мая 2005 г., Алушта. – Симферополь: Таврия, 2006. – С.152-155.

14. Сенюшкин Е. Экологическая политика государства в условиях глобализации культурного пространства / Е. Сенюшкин // Этничность и власть. Материалы VI междунар. семинара 14-16 мая 2007 г., г. Ялта. – Симферополь: Таврия, 2008. – С.132-133.

15. Сенюшкин Е. Эколого-политологические исследования: проблемы и перспективы / Е. Сенюшкин // Религия и гражданское общество: кризис идентичности и новые вызовы постсекулярного общества. Материалы VII междунар. семинара 8-10 ноября 2007 г, г. Ялта. – Севастополь: НПЦ ЭКОСИ-Гидрофизика, 2008. – С.121-124.

16. Сенюшкин Е. Экологическая сеть как механизм устойчивого развития на региональном уровне / Е. Сенюшкин // Этничность и власть: региональные, национальные и глобальные проекты. Материалы VII междунар. семинара 15-17 мая 2008 г., г.Ялта. – Севастополь: ЭКОСИ-Гидрофизика, 2008. – С. 153-156.