Анотація до роботи:

Чадюк О. М. Метафора у сфері сучасної української політичної комунікації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню метафор у сфері сучасної української політичної комунікації, що здійснене з позицій когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології та соціолінгвістики. До вивчення метафор застосовано концептуально-когнітивний підхід, який дозволяє через аналіз концептів, фреймів, метафоричних моделей та стереотипів, що лежать у підґрунті певних політичних переконань, моделювати та відображати структурні елементи свідомості учасників політичної комунікації. Показано, що метафори є потужним інструментом маніпуляції масовою свідомістю. Проаналізовано масиви креативних та конвенціональних метафор, пов’язаних, насамперед, із концептами ВІЙНА, ГРА. Простежено зв’язок політичної метафорики з політичною міфологією, політичною фразеологією.

1. Дисертаційна робота ґрунтується на методологічних засадах когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології та соціолінгвістики. Когнітивний підхід дозволяє перейти від опису складових сучасного українського політичного дискурсу 2000 – 2003 років до моделювання структур свідомості учасників комунікації через аналіз фреймів та концептів, метафоричних моделей та стереотипів, які лежать в основі певних політичних переконань.

2. Проблема метафоричності політичного дискурсу прямо пов’язана з тією системою понять, яку «нав’язує» природна мова. У будь-який момент у структурі політичного дискурсу може виникнути нова метафора, або «повернутися» до життя традиційна, стара. Ступінь «стертості», традиційності метафори, яка «оживає» в тому чи іншому контексті, може бути різною. Це визначається низкою чинників, зокрема, одним із них є прагнення до взаємопов’язаності метафоричного образу з політичним та міфологічним. Можна стверджувати, що популярний міф твориться колективно та підтримується старими метафорами у нових парадигмах. Для сучасного українського політичного дискурсу характерним є високій ступінь маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою метафор. Збільшення метафоризації політичних текстів, як доводить матеріал дослідження, відбувається у кризові, переломні моменти життя українського суспільства або в періоди економічного спаду та суцільного занепаду політичного та суспільного життя.

3. Концепти мови реалізуються в метафоричних моделях. Метафоричні моделі мають фреймово-слотову структуру. Нова
політична реальність (а можливо, й своєрідна «мода») народжує нові фрейми та слоти відомих моделей, визначає збільшення чи зменшення частотності метафоричних слововживань, що відповідають тій або іншій моделі. У роботі метафоричне моделювання трактується як засіб, що відбиває національну самосвідомість за допомогою аналізу представлення, оцінки дійсності у менталітеті соціуму.

4. Для структури сучасної української політичної комунікації релевантними є 5 концептів, навколо яких формуються масиви політичних метафор: ВІЙНИ, ГРИ, ХВОРОБИ, КРИМІНАЛУ, ДОМУ. Ці концепти реалізуються у 10 основних метафоричних моделях за допомогою фреймів та слотів. Функціонування метафоричних моделей у політичних текстах сприяє збільшенню обсягу знань та посиленню громадянської активності в царині політики. З іншого боку, кінцевий підсумок метафоричного процесу може привести до обмеження всебічного об’єктивного сприйняття явища, що характеризується за рахунок акцентування одних (переважно негативних) сторін.

Найбільшу активність проявляють метафори традиційних концептів ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА (фрейми воєнних дій, театру, азартних ігор, спорту і подібні). Ці метафоричні утворення є засобом вираження експресивної оцінки і беруть участь у маніпулятивній «грі», пов’язаній з прямою дією на свідомість адресата політичного дискурсу, адже яскраві образи швидко тиражуються масовою свідомістю. Метафори сучасної української комунікації у концептах КРИМІНАЛ, ВІЙНА, ХВОРОБА, ГРА мають переважно негативну аксіологічну маркованість, у концепті ДІМ та ХВОРОБА (частково) – позитивну.

Створення нових політичних метафор у межах проаналізованих концептів за допомогою динамічних й продуктивних моделей має суперечливий характер: з одного боку, вже готові «штамповані» метафоричні моделі з великим успіхом можуть застосовувати маніпулятори масовою свідомістю (в першу чергу – через ЗМІ), а з іншого – дослідники метафорики та масової комунікації отримають змогу оперувати новими масивами політичних метафор та розшифровувати їх.

5. Кількісна перевага воєнного блоку метафор обумовлена войовничою мілітаристською спрямованістю думок та вербальною агресією самої політичної комунікації. Приклади таких політичних метафор проектуються і на лінгвокультурологічну опозицію «МИ – ВОНИ», де «вони» – це вороги, з якими потрібно боротися. Отже, якщо аналізувати опозицію «своє – чуже», слід обов’язково брати до уваги аспекти оцінності та ідеологізації значення, адже гіпероцінність у тоталітарному і, на наш погляд, у сучасному українському політичному дискурсі, є формою існування уявлення, а також мотивованою сугестивною стратегією дискурсу. Центральним концептом дихотомії «своє – чуже» є концепт ВІЙНА (фрейми боротьби і протистояння), а також концепт ДІМ відносно «нашого», «свого» простору (фрейми будівництва, розбудови).

6. Лінгвокультурологічний опис політичної метафорики передбачає звернення до національно-специфічних образів. Для української традиції політичної риторики релевантними виявляються фітоморфні політичні образи та політичні фразеологізми-зооніми. Останні часто спрямовані на перифрастичне позначення конкретних політичних осіб, мають репрезентативне значення і яскраво виражену експресію.

Публікації автора:

1. Метафора війни у сучасному політичному дискурсі // Система і структура східнослов’янських мов (До 70-річчя з дня народження доктора філологічних наук, професора М. М. Пилинського): Зб. наук. праць. – К.: Знання, 2002. – С. 240 – 242.

2. Культурологічні й метафоричні аспекти виборчої кампанії 2002 року // Система і структура східнослов’янських мов: Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов: Зб. наук. праць. – К.: Знання, 2003. – С. 236 – 239.

3. Концепт «гра» в сучасній українській політичній метафориці // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. праць. – К.: Знання, 2003. – 264 – 267.

4. Функціонування політичних метафор в українській масовій комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. – С. 104 – 108.

5. Метафоризація як прийом комунікативного впливу у сучасних засобах масової комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць, вип. 9. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. – С. 309 – 312.

6. Політична метафора у структурі дискурсу українських ЗМІ // Українська термінологія і сучасність. Зб. наук. праць, вип. 5. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 269 – 274.

7. Метафора у політичному дискурсі (штрихи до політичного ідіолекту В. П. Пустовойтенка) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць, вип. 11, кн. 2. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – С. 189 – 192.

8. Опозиція «МИ – ВОНИ» у сучасній українській політичній метафориці // Мова і культура. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. ІІ. Психологія мови і культури. Мова і засоби масової комунікації. – С. 276 – 282.