Анотація до роботи:

Дмитришин Л.Я. Метафоричні структури у творчості поетів Празької школи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2006.

Основну частину дисертації присвячено описові семантики й структури метафор – О. Лятуринської, Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Стефановича, О. Теліги. Аналіз лексико-асоціативного поля ключових у творчості „пражан” образів показав, що метафори з базовим компонентом вогонь пронизані націєтворчим пафосом; вольові імперативи втілюють метафоричні перенесення ознак зброї, металу, каменю на емоційний та інтелектуальний стан людини; образи сонця, місяця, зір, осені представлені амбівалентно: відповідно до народних уявлень вони виступають елементом гармонійно створеного світу і супроводжуються конотаціями замилування або ж, навпаки, ототожнюються з потворою, звіром і характеризуються базовими компонентами кров, пожежа. Ці типові особливості метафор об’єднують ідіостилі „пражан” в ідіолект.

Аналіз формально-синтаксичної структури метафор „пражан” виявив поширеність у їхній поезії двочленних і тричленних конструкцій, метафоричних ланцюжків, ускладнених конструкцій.

Поезія представників Празької школи – самобутнє явище в історії української літературної мови. Показовими для їхнього ідіолекту є семантика, емоційно-експресивна наснаженість та структурні особливості метафористики.

Аналіз метафор з ключовими образами зброї, заліза, каменю, вогню, сонця, місяця, зір, осені виявив такі визначальні риси, що об’єднують ідіостилі “пражан” в ідіолект – мовне конструювання образу борця й амбівалентність картини світу поетів, яка особливо виразна в метафоричному осмисленні астральних тіл.

Характеристика особистості героя за допомогою образів з тематичних груп зброя, метал, камінь – яскраво-індивідуальна риса ідіолекту „пражан”. Лексико-асоціативне поле ключових слів ‘зброя’ і ‘метал’, що виступають метафоричними фокусами у відображенні зовнішності чи внутрішнього світу людини, має у центрі такі ознаки: ‘гострота’, ‘здатність вражати, завдавати болю’ і навпаки – ‘захищати від кривди’; на периферії поля перебувають асоціації за кольором, формою. Центральними метафоричними смислами лексико-асоціативного поля образів металу і каменю є позначення людських властивостей – ‘твердості’, ‘неугнутості’, ‘незламності’, ‘надійності’.

Продовжуючи розвивати значення метафори Лесі Українки досвітні огні – дороговказ до мети (звільнення), поети-“пражани” актуалізують в образі вогню символічні конотації очищення, відродження через страждання, таким чином метафорично втілюючи національну ідею. Складники лексико-асоціативного поля образу вогню – ‘жорстокі змагання’, ‘терпіння’, ‘жертовність’. Мотив боротьби реалізується і в метафоричних інтерпретаціях образів сонця та осені.

Про полярність суб’єктивного відображення поетами Празької школи астральних тіл свідчать, з одного боку, традиційні, позитивно конотовані уречевлення сонця, зір і персоніфікації сонця у життєподателя, а місяця – в закоханого, нареченого, мрійника, а з другого – апокаліптичні мотиви, реалізовані за допомогою метафоричних образів крові, пожеж і “рекрутованих” з концептуальної сфери хижака, потвори. Подібно метафоричні структури з ключовим образом осінь: залежно від періоду, про який мовиться – час буяння різнокольорового листя чи падолисту, вітрів і холодних дощів – змінюють емотивне забарвлення із замилування, смутку на глибокий трагізм, жах і відразу.

Антиномічність художнього мислення у Празькій школі найбільш властива Є. Маланюку: в його метафоричних контекстах суперечливими конотаціями супроводжуються всі названі ключові образи. Характерна ця риса і для поезії О. Стефановича: вона виявляється в метафоричному осмисленні сонця, місяця, осені, але вогонь і срібло втілюють лише позитивну концептуальну інформацію. Двопланово представлені астральні образи і в О. Ольжича, та індивідуальність його мовотворчості полягає насамперед у домінуванні метафоричного перенесення властивостей зброї, металу, каменю на ідеальний образ борця. Для ідіостилю О. Лятуринської визначальним є відтворення боговідчуття предків на ґрунті метафор з ключовими образами сонця, місяця, осені. У поезії О. Теліги наскрізним є вогонь: розвиваючи метафору Лесі Українки вогонь – повстання, він забарвлюється трагічно, бо несе загибель героїні; вогонь почуття виражає любов, яка здолає будь-які перешкоди.

Неповторність ідіостилю кожного з поетів Празької школи виявляється і в граматичному вираженні образних ототожнень несумісних явищ і об’єктів. Так, інтелектуалізм та динамізм, які характеризують художню модель світу Є. Маланюка та О. Ольжича, підкреслюються переважанням у них генітивних та дієслівних метафор. Міфологізм мислення О. Лятуринської та О. Стефановича дає про себе знати в метафоричних апелятивах (абстрактні і конкретні явища виступають співрозмовниками автора), а в поезіях О. Лятуринської – ще й у метафорах-прикладках, традиційних для народної поезії. У віршах О. Теліги найчастотнішим є вживання метафоричних епітетів, що свідчить про акцентування насамперед прикметної ознаки предмета чи явища.

Метафорика митців Празької школи збагатила українську поезію новими естетико-світоглядними домінантами, комплексом нових конотативних співзначень до типових універсальних образів; оригінальними прийомами побудови образного висловлювання.

Публікації автора:

1. Дмитришин Л.Я. Лексема срібло в поетиці О. Стефановича // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. – 2000. – № 6. – С. 179-185.

2. Дмитришин Л.Я. Особливості метафоричних структур у поезіях О. Ольжича // Філологічні студії. – Луцьк. – 2000. – № 3. – С. 82-87.

3. Дмитришин Л.Я. Функціонально-семантичні типи персоніфікаційних структур у поезіях Є. Маланюка // Проблеми славістики. – Луцьк. – 2000. – № 2. – С. 15-20.

4. Дмитришин Л.Я. Інтенсіональне поле словесного образу вогню: традиції Лесі Українки в творчості поетів Празької школи // Філологічні студії. – Луцьк. – 2001. – № 1. – С. 56-63.

5. Дмитришин Л.Я. Міфологічні імена у творчості поетів Празької школи // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.В.Винниченка, 2001. – Вип. 37. – С. 157-161.

6. Дмитришин Л.Я. Типи розгорнутих метафор у творчості поетів Празької школи // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. – 2001. – № 9. – С. 56-61.

7. Дмитришин Л.Я. Персоніфікація осені у творчості поетів Празької школи // Мова і культура. – Т. 4. – Ч. 1. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2002. – С. 127-135.

8. Дмитришин Л.Я. Празька поетична школа: система метафор у відтворенні концептів душевних переживань // Філологічні студії. – Луцьк. – 2002. – № 1. – С. 160-165.

9. Дмитришин Л.Я. Функціонування образу зорі / зір у творчості Лесі Українки та Є.Маланюка // Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки). Збірник наук. праць. – Луцьк: Вид-во „Волинська обласна друкарня”, 2003. – С. 327-333.