У дисертації, з позицій системного підходу, проаналізовані проблеми існуючого стану, досліджені особливості системної організації та відпрацьовані рекомендації з розвитку просторової структури рекреаційних систем у містобудівному просторі України. Загальним результатом даного дослідження є ряд положень і методологічних розробок, направлених на удосконалення процесу дослідження і формування рекреаційних систем на рівні регіонів та адміністративних районів в цілому та їх територіально-просторової організації зокрема. За результатами дослідження можна зробити наступні висновки: 1.На сьогодні в Україні відсутнє єдине розуміння суті процесу рекреації людини та існує загальна тенденція прийняття неузгоджених рішень не лише у конкретному проектуванні, але і різноманітне трактування подібних об’єктів спеціалістами. Таке положення ускладнює процедуру формування рекреаційних утворень та потребує наукових досліджень та обґрунтувань щодо дефініції даного терміну. Рекреаційна галузь України, яка пройшла етап спаду і після 1999 року поступово нарощує кількісні показники діяльності, стикається з рядом проблем, одними з яких є: недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури, її переповнення, в окремих випадках її відсутність. Дана галузь розвивається нерівномірно за регіонами України та в цілому відстає від показників розвинених європейських країн, де майже всі регіони широко задіяні в рекреаційно-туристичному бізнесі. На сьогодні в архітектурній науці існує значний доробок як по структурі рекреаційних утворень, так і по методиці їх проектування, що базується переважно на основі комплексного підходу. Однак, дані теоретичного і практичного досвіду вказують на небезпечній тенденції до надмірної інформаційної насиченості процесу формування рекреаційних просторів у межах регіонів чи районів, а також на те, що їх функціональне зонування є по своїй суті інваріантним. Це ставить перед архітекторами-науковцями складні задачі з удосконалення процедури розробки регіональних планувальних схем та містобудівних проектів, виконання яких передбачене Концепцією державної регіональної політики України. 2. Теоретичні основи дослідження і формування містобудівних утворень пройшли у 20 ст. шлях розвитку від соціально-політичних концепцій до культурологічних. Концепція системного формування об’єктів архітектури виникла у результаті багатьох спроб визначити взаємовідносини містобудівних об’єктів з їх споживачами та органами регулювання даної діяльності. Традиційно прийнято, що рекреаційні системи є складовими частинами загальної містобудівної системи. Системний підхід (метод) при дослідженні архітектурних об’єктів загалом має ряд принципових відмінностей від інших методів, серед яких виділяються такі: охоплення лише істотних сторін об’єкту дослідження, кількісна міра результатів, виділення головного критерію, універсальність та оперативність. В архітектурній методології відпрацьованими є декілька структурних моделей середовища та моделей основних процесів людської життєдіяльності, які виходячи з принципу інваріантності структури, можна використовувати для моделювання середовища певного функціонального профілю, зокрема рекреаційного. Більшість дослідників вважають транспортну (чи часову) досяжність ключовим параметром при формуванні просторової структури рекреаційних систем в межах районів чи регіонів. Однак такий підхід не враховує закономірності самоорганізації рекреаційних систем, яка формулюється у вигляді правила трьох кілець, що віддзеркалюють зміну щільності відпочивальників (та необхідних місць відпочинку) у такій послідовності: низька – висока – низька, тобто, не враховує розташування існуючої системно обумовленої зони максимальних рекреаційних навантажень навколо міст. Для виправлення такого стану запропонована модель внутрішньої динаміки рекреаційної системи міста, де представлені зони максимальної рекреаційної активності населення у природно-антропогенному (заміському) та антропогенно-природному (внутрішньо міському) середовищі. 3. В цілому, ретроспективні дослідження засвідчили, що рекреація в різних історичних епохах включала в собі велику кількість процесів, які реалізувалися не лише в місцевому середовищі, а й у середовищі на рівні регіону та країни в цілому, що дозволило представити його у вигляді ієрархічної системи, від вищого - національного - до нижнього рівня - житла. Для людей кожної вікової групи були притаманними свої види і форми відпочинку. На сьогодні спеціалістами виділяються більше 60 елементарних рекреаційних занять (ЕРЗ), які є необхідними для повноцінного відпочинку людини, відновлення її фізичних і духовних сил. Розвиток рекреаційної сфери чітко пов'язаний зі структурою вільного часу населення, до якого входить "рекреаційний час", найбільшими складовими частинами якого є щоденний (після завершення роботи) рекреаційний час (ЩРЧ) - 39% та уік-енд (35%), тобто рекреаційний час в кінці робочого тижня, який проводиться населенням як в межах населеного пункту так і за його межами, в приміських рекреаційних лісах, лісопарках, заміських пляжах тощо. Відповідно до структури рекреаційного часу виділяються типи рекреації: інклюзивна, щоденна, щотижнева (уік-енд), відпускна, компенсаторна, розширена. Розгляд рекреації - як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини, її оздоровлення - додав до усвідомлення сутності даного терміну декілька висновків. Проведене дослідження дозволило об’єднати окремі ідеї щодо відновлення людини в певні групи чи гіпотези: 1) відновлення «чогось» втраченого; 2) очищення від надлишкового накопичення «чогось»; 3) використання рекомендацій фізико-хімічних теорій; 4) слідування рекомендаціям теорій експериментальної біології; 5) використання положень механіко-матеріалістичної теорії; 6) вивчення інформаційної теорії (програми, котра підтримує життєдіяльність організму та відновлення впливу тієї сили, котра цю програму направляє). Дослідження з використанням богословсько-філософських та філологічних даних дозволили розглядати явище "рекреації" не лише як фізіологічний чи психічний процес, а і, безумовно, як процес духовний. Загалом, виходячи з проведеного аналізу, можна вказати на багаторічну історію розвитку світогляду, побудованого на визнанні Вищого Розуму та Його творчого начала, тобто, можна вказати на досить тривале існування та поступовий розвиток "креаційної" парадигми, виходячи з положень якої можна з певним ступенем достовірності стверджувати, що рекреація – це складний багаторівневий процес відтворення людини, який забезпечується безпосередньо людиною (само відтворення), суспільством (вплив спільноти людей), природою (вплив природного середовища) та Вищим Розумом (вплив на людину Творця), а не лише діяльність людини (як вказують більшість авторів існуючих визначень даного терміну). Спираючись на положення "креаційної" парадигми, види середовища, які мають забезпечувати рекреаційні процеси, доцільно розділити на такі основні групи: 1) рекреаційні утворення індивідуального користування з максимальним перетворенням природного середовища; 2) рекреаційні утворення громадського користування з необхідним перетворенням природного середовища; 3) рекреаційні утворення індивідуального та громадського користування з мінімальним перетворенням природного середовища. 4. В процесі моделювання, на основі принципу інваріантності структури, з використанням існуючих структурної і функціональної моделей архітектурного середовища, запропонована структурно-функціональна модель рекреаційної системи, основними невзаємозамінними елементами якої слід вважати: рекреаційне споживання, рекреаційне обслуговування, рекреаційне виробництво та рекреаційні комунікації. На основі формалізації вказана вище модель представлена у вигляді певної математичної матриці і таким чином може розглядатися як математична. Визначення функціональної структури рекреаційної системи є однією із важливих процедур дослідження на моделі. Під поняттям “функціональна структура” розуміється визначення оптимальних параметрів нормованих видів діяльності для системи окремо взятого рівня ієрархії. Правильно сформована функціональна структура рекреаційної системи і об’єми діяльності рекреаційної індустрії є вихідним, основоположним етапом для рішення просторової структури рекреаційної системи. На основі проведених досліджень визначені фактори, які впливають на формування типології рекреаційних систем. Просторові види рекреаційного середовища, які розміщуються в ієрархічному вигляді і відповідають загальній типології архітектурних систем, виходячи із рівня їх окультурення (освоєння) об’єднані у групи, серед яких об’єктом архітектурної творчості є антропогенно-природні та природно-антропогенні види середовища. В результаті досліджень встановлено, що основним критерієм для оптимізації рекреаційних систем залишається комунікаційний критерій, в основу якого покладено фундаментальний системний принцип - компактності. Встановлено також, що рекреаційні системи в окремих випадках не завжди піддаються оптимізації на основі комунікаційних критеріїв. Для вирішення завдань по оптимізації таких систем запропоновано один із напрямків для розробки критерію оптимальності, який має використовувати енергетичні одиниці. 5. В роботі запропоноване районування території, в основу якого покладена прийнятність тих чи інших композиційних типів планувальних структур рекреаційних систем для удосконалення їх просторової структури в межах адміністративних областей країни. В результаті такого поділу в межах України виділені чотири райони: 1 – район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу; 2 – район з переважанням компактно-променевого типу; 3 – район з переважанням компактних і розосереджених типів; 4 – район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур. Дня факторів, які впливають на формування функціонально-планувальної структури рекреаційної системи, дозволило визначити внутрішні ознаки рекреаційної системи, встановити тип рекреаційної системи регіону, в даному випадку це представлено на прикладі системи, що має формуватися в межах Полтавської області. Подібний аналіз факторів може бути проведений для інших регіонів України. Процес формування рекреаційних систем у містобудівному просторі України (на регіональному чи районному рівнях) полягає у створенні "поля можливих варіантів" для подальшої функціональної організації рекреаційних систем нижніх рівнів ієрархії. Це забезпечується побудовою конструктивного каркасу території регіону, до якого включено ландшафтно-рекреаційні, історико-культурні ресурси, транспортні коридори, що виконують роль комунікаційних осей і урбанізовані центри різного рівня і значення. Такий конструктивний каркас є базою для подальшої функціональної організації регіональної рекреаційної системи і забезпечує можливість реалізації варіантного підходу при територіально-просторовій організації рекреаційної системи регіону на початковій, концептуальній, стадії проектування. Особливе значення для функціональної організації рекреаційної системи в регіоні мають закономірності їх самоорганізації, для врахування яких на схемі функціональної організації рекреаційної системи регіону навколо основних пунктів формування рекреаційних потоків вводяться зони максимальної концентрації рекреаційних потоків. Вказані території потребують першочергової функціонально-планувальної організації на нижніх рівнях ієрархії системи. На основі функціональної організації проводиться наступна процедура – планувальна організація рекреаційної системи регіону чи району. 6. Загалом в роботі відпрацьовані рекомендації, які забезпечують поетапне формування функціональної і просторової складових та оцінку і ранжування варіантів рішення рекреаційної системи на регіональному та районному рівнях і враховують особливості просторової самоорганізації подібних систем. Використання даного підходу дозволяє досягти значної економії матеріальних і трудових ресурсів, підвищити ефективність капіталовкладень (при покращенні характеристик рекреаційного середовища), та, що найбільш важливо, оперативно і достовірно вирішувати задачі по функціонально-просторовій організації рекреаційних систем в межах регіонів та адміністративних районів. 7. Результати дисертації є підґрунтям для подальших поглиблених наукових досліджень рекреаційних систем та можуть використовуватися при виконанні прикладних проектних розробок, організації рекреаційної діяльності та в навчальному процесі вищих навчальних закладів як України, так і інших країн. | 