Дисертаційна робота є системним дослідженням теоретико-методологічних основ регіонального управління в перехідний до ринку період і направлена на адаптацію існуючої управлінської системи до нових умов господарювання. Проведення зазначеної дослідницької роботи дозволило отримати наступні науково-практичні результати: Встановлено, що в теоретичному плані під регіональною економікою слід розуміти цілісну систему закономірностей, зв’язків і пропорцій здійснення відтворювальних процесів суб’єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій території. Ефективність регіональної економіки залежить від завершеності і цілісності усіх фаз економічного відтворення, а звідси зміст управління суспільним розвитком в регіоні полягає у визначенні економічних інтересів різних суб’єктів господарювання, виявленні взаємозв’язків між ними і знаходженні методів впливу на характер соціально-економічного розвитку. Відтворювальні цикли в регіональній економіці являють собою основу соціально-економічного розвитку регіону і, відповідно, предмет регіонального управління. Науково обґрунтовано, що регіональне управління як економічна категорія за своїм змістом включає галузеве управління, державне управління, місцеве самоврядування, програмно-цільове управління, міжрегіональне управління, міжгалузеве управління, не дорівнюючи їх сумі, тобто регіональне управління є інтегрованою функцією усіх видів управління на адміністративно окресленій території обласного рангу. Трансформаційні ознаки регіонального управління в перехідний до ринку період слід вбачати в розвитку його економічного, методичного, організаційного, інформаційного і правового забезпечення. Конструктивний підхід до вирішення проблеми економічної самостійності регіону полягає у створенні такого механізму управління регіональною економікою, при якому у регіоні залишається достатньо ресурсів для здійснення розширеного економічного відтворення, а також оперативного вирішення поточних проблем населення. При цьому головним фактором виступають економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності, вибір раціонального способу їх реалізації в конкретних регіональних умовах тощо. Аналіз проблеми фінансово-бюджетного забезпечення ієрархічних рівнів управління в регіоні дозволяє запропонувати наступну стратегію:
закріплення у законодавчому порядку за кожним рівнем управління в регіоні (область, район, район в місті, сільська (селищна рада)) переліку конкретних функцій по здійсненню управлінської діяльності із обов’язковим визначенням стійких джерел їх фінансово-бюджетного забезпечення; усунення штучної диференційності місцевих бюджетів шляхом покриття їх за допомогою бюджетного регулювання на основі розробки прогнозів і програм соціально-економічного розвитку конкретних населених пунктів і територій; впровадження технології розробки бюджету країни “знизу”, з рівня органу місцевого самоврядування, а планування – на основі нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості. В роботі доведено, що регіональне управління в перехідний період ґрунтується на економічних законах розвитку суспільства, що проявляються у вигляді дії закономірностей і наукових принципів. До основних закономірностей побудови і функціонування регіональної управлінської системи відносяться: єдність системи управління, оптимальне поєднання централізації і децентралізації, співвідношення управляючої системи і системи, якою управляють, поєднання галузевого і регіонального управління. Принципи організації регіонального управління включають поєднання усіх видів управління в рамках регіонального: самостійність і самозабезпеченість розвитку, орієнтація управління на замкнуті виробничі цикли, відповідність регіональної системи управління об’єкту управління. Регіональне управління має свої, реально визначені цілі, заради яких територіальна організація формується, функціонує і розвивається як цілісна система. До найважливіших із них відносяться: досягнення збалансованості економічного і соціального розвитку території з урахуванням необхідності підвищення рівня і якості життя населення, удосконалення структури народного господарства регіону у напрямку створення ефективних виробництв, збільшення внеску усіх суб’єктів господарської діяльності в розвиток економіки, раціоналізація розміщення продуктивних сил в системі “держава-регіон”, налагодження вигідних зовнішньоекономічних і міжрегіональних зв’язків по обміну продукцією і послугами, раціональне використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів і територій, збереження екологічної рівноваги і охорона навколишнього середовища. Адаптація регіонального управління до умов перехідного періоду вимагає визначення нового змісту основних функцій, кожна з яких являє собою відповідний етап управлінського впливу. До них відносяться: організація, прогнозування, планування, регулювання, управління персоналом, контроль. Крім того, важливо визначити нові специфічні функції регіональних органів влади: управління комунальним майном, розвиток конкуренції, регулювання земельних відносин, моніторинг рівня життя населення, митне регулювання, зайнятість населення тощо. Функції регіонального управління в сукупності і взаємодії створюють багаторівневу функціональну структуру, що забезпечує як управлінський взаємозв’язок регіону – суб’єкта управління і суспільної системи, так і внутрішню збережуваність управлінської системи.
В дисертаційній роботі обґрунтована необхідність та методика розрахунку ефективності використання сукупного ресурсного потенціалу регіону на основі таких показників: валовий внутрішній продукт регіону та його галузева і вартісна структура; чиста продукція регіону, тобто заново створена в регіоні вартість; кінцева продукція регіону, який відображає власну долю регіону в формуванні його фондів споживання і накопичення; інтегральний показник ефективності виробництва в регіоні. Для оцінки ефективності системи управління в регіоні запропоновані показники продуктивності управлінської праці і показники економічності апарату управління. Запропонована методика визначення депресивного регіону. Сутність її в тому, що на першому етапі проводиться оцінка існуючого стану і тенденцій зміни на ринках праці і в сфері зайнятості населення з використанням наявних в регіональній статистиці чи розроблених на її основі показників. Потім ці показники зводяться в інтегральний бальний критерій. На другому етапі виявляються причини відмічених відхилень, при цьому проводяться розрахунки тільки по тих адміністративно-господарських одиницях, які були визначені як ті, що претендують на отримання статусу депресивного регіону. На третьому етапі відбираються ті регіони із числа виділених, де не вдається визначити причини, що призвели до небажаного стану. Це означає, що даний стан є наслідком, в основному, незадовільної діяльності місцевих органів влади. Такі регіони виключаються із числа претендентів на отримання статусу депресивного. На наступному етапі сумуються бали даного регіону за окремими статистичними показниками. Регіони, які набирають найбільшу суму балів, виділяються в якості регіонів депресивного розвитку. Розроблено методичні рекомендації по проведенню аналізу соціально-економічного розвитку сформовані за такою структурою: аналіз використання трудового потенціалу; аналіз рівня життя населення та розвитку соціальної сфери; аналіз розвитку матеріального виробництва; аналіз структурних зрушень в економіці та розвиток підприємництва; аналіз економічної ситуації; аналіз використання фінансових ресурсів.
Здійснення на практиці за запропонованою методикою аналізу соціально-економічного розвитку регіону дозволяє об’єктивно оцінити розвиток регіональної економічної системи з урахуванням наявних диспропорцій і проблемних ситуацій, визначити стратегічні, перспективні і практичні цілі розвитку регіональної економіки; здійснювати прогноз впливу зовнішніх факторів і оцінку власних економічних можливостей з урахуванням наявних обмежень (можливостей), обґрунтувати зміст і строки реалізації управлінських рішень регіональних органів влади в розв’язанні конкретних соціальних ситуацій. Доведена необхідність застосування в практиці регіонального управління методів багатоваріантних рішень, заснованих на прийомах математичного моделювання. Сутність цієї задачі полягає в тому, що управлінська діяльність здійснюється під впливом багатьох економічних, технічних, організаційних та соціальних факторів, які мають різний характер впливу на економіку регіону. Тому виникає необхідність комплексної оцінки функціонування як окремих елементів, тобто галузей, так і всієї економічної системи регіону в цілому. Виконані в роботі розрахунки показують достовірність і практичну доцільність застосування цих методів на практиці для обґрунтування “важких” управлінських рішень з боку регіональних органів влади і управління. Правове регулювання регіонального управління в дослідженні пропонується здійснювати за рахунок формування і першочергового прийняття законів: про депресивні регіони, про основи бюджетного регулювання, про управління регіональним розвитком. Наводяться концепції пропонованих законів та їх найважливіші положення. Здійснення організаційного реформування системи регіонального управління передбачає запровадження п’ятирівневої системи його організації в державі: загальнодержавний, міжрегіональний, регіональний, районний, базовий (місцевий).
Загальнодержавний рівень регіонального управління слід спроектувати на розроблення програм соціально-економічного, науково-технічного та екологічного розвитку і розміщення продуктивних сил як усієї країни, так і її регіонів. Міжрегіональний рівень управління проектується як інструмент довготермінового прогнозування, індикативного планування, розміщення продуктивних сил та засіб вирішення міжрегіональних проблем. Тут найповніше відбувається узгодження природно-ресурсної, виробничої. розселенської, інфраструктурної та адміністративної підсистем, задається стратегія та загальний темп їх розвитку. Регіональний рівень (адміністративні області) є найважливішим в системі регіонального управління. Тут здійснюється середньотермінове комплексне прогнозування, індикативне планування і кооперація людської діяльності в усіх сферах суспільного виробництва. Саме на цьому рівні мають реалізовуватись принципи економічної самостійності, оскільки на рівні області задовольняється більша частина першочергових проблем людини. Районний рівень регіонального управління, з одного боку, є найскладнішим, а з іншого, – найперспективнішим, оскільки має забезпечувати конкретну реалізацію державних, міжрегіональних, обласних та власних ухвал на підзвітній території. Базовий рівень регіонального управління - це господарсько-адміністративна громада, яка здійснює оперативне управління життєдіяльністю. Головними сферами управлінського впливу тут є агропромислова діяльність, місцеве виробництво, сфера послуг, а також ефективне використання місцевих природних ресурсів. Інформаційне забезпечення потреб регіонального управління в дослідженні пропонується здійснити за рахунок запровадження регіональних інформаційно-аналітичних систем (центрів), які зможуть акумулювати, систематизувати і здійснювати надання інформаційних даних в такій послідовності: про регіони в цілому; про умови та природні ресурси життєдіяльності в регіоні; про суб’єкти життєдіяльності в регіоні; про суб’єкти життєдіяльності (за галузями); про результати життєдіяльності (за предметами праці).
В дослідженні обґрунтовані пропозиції щодо реалізації концепції державної регіональної політики, що сприятиме гармонізації відносин між центром та регіонами та динамізації в цілому соціально-економічних процесів в країні. Викладені теоретичні підходи і пропозиції являють собою концентрований вираз наукової організації управління соціально-економічним розвитком регіонів в перехідний до ринку період. |
