У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії, що виявляється в розробці концепції поетапного лікування хворих з вродженими розщілинами верхньої губи та піднебіння шляхом розробки та удосконалення методів хірургічного лікування за рахунок раціонального використання обмеженої кількості пластичного матеріалу та оптимізації загоєння післяопераційної рани для підвищення рівня медико-соціальної реабілітації хворих.
В Одеській області відмічається тенденція до збільшення частоти народження дітей з вродженою патологією. На цьому фоні кількість новонароджених з розщілинами верхньої губи та піднебіння дорівнює 1:768 у 1992 році та 1:624 у 1999 році. Тобто за сім років збільшення частоти вроджених розщілин становило 18,23 %. Поряд з цим відмічається тенденція до збільшення кількості множинних та сполучених пороків.
Встановлено, що для дітей з нормальним загоєнням післяопераційної рани характерним є більш низький рівень Т-хелперної активності лімфоцитів на фоні підвищення вмісту тіолів та відповідно відношення тіоли-дисульфіди в слині поряд з підвищенням активності глутатіон-пероксидази і глутатіон-редуктази. Для дітей з ускладненим загоєнням післяопераційної рани характерним є більш високий рівень Т-хелперної активності на фоні значного зниження активності фруктозодіфосфатази.
Доведено, що ключовим механізмом розвитку післяопераційних ускладнень загоєння рани у хворих з вродженими розщілинами обличчя є напруження та подальший зрив адаптаційних механізмів в результаті дії операційного стресу, що виявляються в змінах ефекторних реакцій імунітету і біохімічної системи регуляції. Премедикація феназепамом призводить до запуску реакцій компенсації метаболічного алкалозу шляхом активації ліполізу і накопичення вільних жирних кислот та сприяє таким чином оптимізації загоєння післяопераційної рани.
Проведений ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування хворих з вродженими сполученими розщілинами верхньої губи, які були оперовані за методикою Tenisson-Обухової-Лімберга, показав, що проведення ринопластики у віці 3-6 місяців одномоментно з хейлопластикою, не запобігає розвитку вторинних деформацій носа, що обумовлює необхідність проведення додаткових оперативних втручань у віці 9-15 років у значної більшості прооперованих хворих.
Вдосконалена нами методика уранопластики у дітей з вродженими сполученими розщілинами піднебіння полягає в проведенні підслизової дисекції м'язів м'якого піднебіння з подальшою їх ретротранспозицією та переорієнтацією, що створює анатомічні передумови для нормалізації функції піднебінно-фарінгеального комплексу.
Вдосконалена методика хейлопластики у дітей з сполученими розщілинами верхньої губи і піднебіння, що передбачає мукоперіостеопластику альвеолярного відростка, дозволяє одномоментно формувати передсінок порожнини рота і передній відділ твердого піднебіння і створює передумови для подальших етапів хірургічного лікування, що запобігає розвитку залишкових дефектів переднього відділу піднебіння після проведення уранопластики.
Вдосконалений нами метод хейлопластики при двосторонніх несиметричних розщілинах, полягає у поетапному відновленні безперервності кругового м'яза рота в області spina nasalis inferior, сприяє функціональній репозиції премаксили та запобігає можливості розвитку її вторинних та хірургічних деформацій.
Вдосконалена нами методика уранопластики забезпечує можливість найбільш повної функціональної компенсації піднебінно-фарінгеальної недостатності, сприяє нормалізації слуху та покращує результати логопедичного лікування. Повне піднебінно-фарінгеальне змикання було досягнуто у 90% прооперованих хворих у порівнянні з 60% в контрольній групі; нормалізації слуху досягнуто відповідно у 52,6% хворих і 47% з групи контролю, нормальна і хороша мова відмічена у 96% хворих (у порівнянні з 82 % в контрольній групі).
Вдосконалена методика хірургічного лікування післяопераційних дефектів піднебіння з використанням васкуляризованих слизово-окістних клаптів дозволяє усувати вторинні дефекти твердого піднебіння середніх розмірів і запобігає вторинній деформації м'якого піднебіння при його подовженні.
Проведене обстеження та лікування 527 хворих з вродженими розщілинами верхньої губи та піднебіння створило базу для розробки концепції поетапного хірургічного лікування, впровадження якої дозволило підвищити рівень медико-соціальної реабілітації хворих.
