У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні методичних засад та розширенні інструментарію портфельного аналізу кредитно-інвестиційної діяльності банку. Головні наукові і практичні результати роботи полягають у такому: 1. За умов економічної нестабільності вітчизняних фінансових ринків та спроб банків примножити власний капітал і досягти вищого рівня прибутковості через збільшення обсягу кредитно-інвестиційного портфеля, що пов’язано з підвищеним ризиком, який неминуче вплине на ефективність діяльності окремої кредитної установи і відповідно всієї банківської системи. Удосконалення теоретичних засад економічного аналізу інвестиційного та кредитного портфелів банку та формування адекватного методичного інструментарію – необхідна умова підвищення ефективності кредитно-інвестиційної діяльності банку, і вагомий фактор підвищення надійності та ефективності діяльності кредитної установи загалом. 2. У ході дослідження доведено, що використання основоположного принципу теорії портфеля, суть якого полягає в оцінюванні об’єкта досліджень за співвідношенням доходів і ризиків, дає змогу перейти від традиційного аналізу, в якому основним показником ефективності вважається прибутковість, до аналізу управлінських рішень з позиції оцінки дохідності та ризику. За сучасних умов підвищеної ризикованості, насамперед у фінансовій сфері, такий підхід до аналізу інвестиційної та кредитної діяльності банку найбільш адекватно відображає реальний стан справ, сприяє формуванню об’єктивних оцінок та обґрунтованому прийняттю ефективних управлінських рішень. 3. Методологічними засадами портфельного аналізу є теорія економічного аналізу, а визначення таких фундаментальних для кожної науки понять, як предмет, метод, система показників, інструментарій досліджень стосовно цього напрямку (портфельного аналізу) не містить принципових відмінностей, проте його слід розглядати з урахуванням специфіки об’єкта досліджень. Формування методу портфельного аналізу повинно здійснюватися з урахуванням традиційного та сучасного методичного інструментарію, його гармонійним поєднанням і реалізацією можливості впровадження в аналітичну роботу українських банків. Практична частина дослідження доводить можливість та ефективність використання фундаментальних і технічних методів в умовах прийняття інвестиційних рішень банками України. 4. Портфельний аналіз як напрямок аналізу банківської діяльності та складова системи управління банком підпорядковано досягненню стратегічної мети, яку в сучасній економічній науці переважно трактують як максимізацію ринкової вартості банку. Формування ринкових оцінок відбувається під впливом очікуваного співвідношення доходів і ризиків, а тому внутрішня аналітична система банку та автоматизована банківська система мають бути спрямовані на оптимізацію цього співвідношення. У разі реалізації даного підходу в основі має бути модель портфельного аналізу, в якій аналітичний процес реалізується за трьома етапами, які різняться об’єктами та інструментарієм аналізу, а також яким притаманні логічний взаємозв’язок і які в сукупності формують цілісний підхід портфельного аналізу. На першому етапі проводиться аналіз дохідності портфеля, на другому – об’єктом аналізу виступає сукупний портфельний ризик, а на третьому – здійснюється оцінка ефективності управління банківськими портфелями. 5. Зважаючи на загальний характер опису аналітичних процедур у нормативних документах НБУ та особливості внутрішньої політики конкретного банку, існує нагальна потреба у розробці та доопрацюванні внутрішньобанківських нормативних документів з визначення ефективності інвестиційних операцій з цінними паперами та кредитної діяльності банку з метою оптимізації рівня дохідності і ризиків. Запропоновані автором положення методики портфельного аналізу та пропозиції щодо автоматизації механізму їх реалізації були визнані одним з провідних розробників автоматизованої банківської системи в Україні. Аналітичний процес у ряді вітчизняних банків було розширено і вдосконалено шляхом розробки інформаційно-аналітичних модулів на основі запропонованої методики портфельного аналізу (аналіз основних банківських портфелів: інвестиційного і кредитного), що покладена в основу діючої АБС Барс «Millennium». 6. З метою удосконалення методів аналізу фактичної дохідності портфеля за період запропоновано метод точної дохідності, який складається з кількох етапів: 1) розрахунок тривалості періоду володіння; 2) розрахунок доходу за кожним цінним папером (кредитом) у портфелі протягом періоду володіння; 3) розрахунок точної дохідності за кожним цінним папером (кредитом) з урахуванням тривалості періоду володіння; 4) оцінка фактичної дохідності портфеля банку. Запропонований метод точної дохідності проілюстровано розрахунками для інвестиційного і кредитного портфелів. Відмінність методу точної дохідності від загальноприйнятого методу (класична модель Г. Марковіца) полягає у такому: до основної формули включено всі фактори, що генерують дохід за активом; враховано вартість придбання, тобто сукупні витрати за інвестицією; дохідність визначено з урахуванням тривалості інвестиційного (кредитного) періоду. 7. У процесі аналізу ефективності управління портфелем цінних паперів банку пропонується оцінювати інвестиційний ризик за допомогою таких методів: аналіз сценаріїв, дисперсія та середньоквадратичне відхилення, а в умовах зростаючої активності вітчизняного фондового ринку актуальності у визначенні ступеня ризикованості інвестиційного портфеля банку набуває оцінка коваріації та кореляція і бета-коефіцієнт. Аналіз співвідношення доходів, одержаних банком від проведення інвестиційних операцій з цінними паперами, з відповідним рівнем ризику дає можливість банку оптимізувати це співвідношення, а також обирати найприйнятніші напрями розміщення активів, оцінити якість портфеля, провести ретроспективний і попередній аналіз, прийняти обґрунтовані ефективні рішення у сфері інвестування. Співвідношення дохідності і ризику портфеля доцільно оцінювати за коефіцієнтами В. Шарпа і Дж. Трейнора. 8. Запропонована методика аналізу ефективності управління кредитним портфелем банку побудована на єдиному методичному підході портфельного аналізу, але також ураховується і кредитний ризик. Для аналізу сукупного кредитного ризику визначено за доцільне використовувати систему кількісних показників. Основними показниками, що вимірюють очікувану і фактичну величину кредитного ризику, є дисперсія та середньоквадратичне відхилення. Для знаходження фактичного рівня кредитного ризику портфеля банку пропонується так званий метод резервів, тобто оцінка ризику, величину якого адекватно відображає розрахункове значення резерву під кредитні ризики у розрізі нестандартної заборгованості стосовно розміру всього кредитного портфеля банку. Аналіз співвідношення доходів, одержаних банком від проведення кредитних операцій, з відповідною величиною кредитного ризику дає можливість банку застосувати найбільш ефективні способи оптимізації даного співвідношення. | 