Дисертаційне дослідження підтверджує, що міф є важливим феноменом сучасної політики. Політика не може бути чисто раціональною, тому що її основним об’єктом і суб’єктом є людина з її емоційними переживаннями, почуттями, віруваннями, забобонами тощо. Тому в політиці знаходиться місце і міфові як феномену ірраціональному за своєю природою. Причиною актуалізації міфу в сучасній політиці є масовізація та інтенсивна інформатизація суспільства. Масова свідомість потребує спрощення складної картини політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, саме тому прослідковується тенденція її реміфологізації, тобто заповнення міфологічними схемами, що ґрунтуються на архетипових конструкціях колективного несвідомого. Засоби масової комунікації (телебачення, радіо, Інтернет) є ефективним засобом поширення міфів, їх інтенсивний розвиток посилює вплив міфів на свідомість. Розглядаючи міф як феномен політики, необхідно подолати загальноприйняте негативне ставлення до нього, яке домінує в сучасній політичній літературі, а особливо в політичній публіцистиці. Відхід від негативізму щодо політичної міфології має відновити діалектичне бачення суспільних процесів, виражених не лише в загальних законах розвитку, але і в двобічності самої політичної діяльності, пов’язаної з відмінністю у сприйнятті маси й індивіда. У міфології нашого часу поєднуються свідоме і несвідоме, реальне й ідеальне, раціональне й ірраціональне. Раціональний початок міфу звичайно пов’язаний з обміркованим задумом, ірраціональний – із несвідомим сприйняттям і поширенням міфу. Все це відображається у процесі виникнення політичного міфу, що має як стихійно-об’єктивний так і суб’єктивно-цілеспрямований характер. Аналіз процесу міфотворчості, яка є цілеспрямованою раціональною дією і продуктом якої є міф з обміркованим задумом, дає змогу зробити висновок, що саме міфотворчість запрограмована на маніпуляцію. Важливу роль відіграє мета політичної міфотворчості, яка може передбачати сприяння встановленню єдності країни і національній ідентичності або протидію цьому. Моменту, коли міф стає засобом маніпулювання, передує низка необхідних дій або етапів. Перший - це процес міфотворчості, тобто штучне створення міфу або виклик до життя міфу, що існує в масовій свідомості, але не діє. Другий - це поширення міфу, впровадження його в масову свідомість з метою створення певної громадської думки, що може впливати на процес прийняття необхідного політичного рішення. Третій – це поширення міфу в процесі комунікації та його безпосередня дія. Саме на цьому етапі починає працювати маніпулятивна функція політичного міфу. Дослідження останньої дало змогу підтвердити тезу, що політичний міф є ефективним засобом маніпулювання масовою свідомістю. Важливу роль у цьому процесі відіграють засоби масової інформації, які є потужним джерелом поширення міфів. Кінцевою метою маніпуляцій за допомогою засобів масової інформації є створення і підтримка певної політичної міфології. Політична міфологія існує й у демократичній, і в тоталітарній державі, будучи невід’ємною частиною політичної системи. Безліч міфів функціонує і в політичному житті сучасного українського суспільства. Їх характер та ступінь поширення залежать від основних рис українського менталітету, архетипів, що йому притаманні, та політичної ситуації в конкретний проміжок історичного часу. Міфи, що пропонуються нашому суспільству різними політичними силами, стосуються бачення подальшого розвитку держави, політичного устрою, виборчих процесів та інших важливих подій політичного життя, зовнішньої та внутрішньої політики України, партій та їх лідерів тощо. Зрозуміло, що їх неможливо позбутися. Тому бажано, щоб новостворені політичні міфи України використовувались лише в позитивному напрямку, сприяли подальшій інтеграції нашої держави. |
